Постанова № 43643320, 01.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 911/4672/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Кривобок В.В. - представник, дов. № 01/10/14 від 01.10.2014;

від відповідача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод"

на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2015

у справі № 911/4672/14 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрубе Україна ГмбХ"

до Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод"

про стягнення 9 656 230,50 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та від 23.03.2015 розгляд апеляційної скарги у справі № 911/4672/14 відкладався на 23.03.2015 та 01.04.2015, відповідно.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2015 у справі № 911/4672/14 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 5 643 750,00 грн. боргу за поставлений, на підставі видаткової накладної № РН-0000107 від 16.04.2013, згідно із договором поставки № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013, товар, 381 610,27 грн. пені, 959 437,50 грн. інфляційних втрат, 2 031 750,00 грн. 36% річних та 67 075,06 грн. судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 5 643 750,00 грн. боргу за поставлений, на підставі видаткової накладної № РН 0000107 від 16.04.2013 згідно із договором поставки № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013, товар, є обгрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню; враховуючи період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені, суд обмежив період нарахування пені шістьмома місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконане; арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 01.11.2013 по 01.05.2014 на суму боргу 5 643 750,00 грн., становить 381 610,27 грн., а вимога про стягнення 1 010 005,50 грн. пені підлягає задоволенню частково у розмірі 381 610,27 грн.; арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих з 01.11.2013 по 30.09.2014, та 36% річних, нарахованих за період з 01.11.2013 по 31.10.2014, складає 959 437,50 грн. інфляційних втрат та 2 031 750,00 грн., відтак, вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, а вимога про стягнення 36% річних підлягає задоволенню частково, в розмірі 2 031 750,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2015 у справі № 911/4672/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що договір поставки від 21.02.2013 № К/2013/АБ/70, зі сторони відповідача підписаний не уповноваженою особою, а саме в договорі підпис генерального директора відповідача не співпадає з підписом Страхара О.В., що свідчить про підписання договору односторонньо і не уповноваженою особою, що, в свою чергу, суперечить чинному законодавству та інтересам відповідача; враховуючи те, що товар був поставлений позивачем і прийнятий відповідачем, останній не має наміру оспорювати сам факт поставки.

Скаржник не погоджується зі сплатою штрафної санкції, яка визначена в п.п. 8.3.2 договору, а саме нарахування 36% річних від суми боргу, і вважає, що вона не була погоджена сторонами відповідно до вимог чинного законодавства.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача 5 643 750,00 грн. основного боргу, 1 010 005,50 грн. пені, 959 437,50 грн. різниці по індексу інфляції, 2 043 037,50 грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, 167 529,08 грн. трьох процентів річних; судового збору.

На підставі ст. 22 ГПК України 28.11.2014 позивачем подано до господарського суду клопотання про часткову відмову позивача від позову в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 167 529,08 грн. та зміну позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.02.2013 між позивачем та Відкритим акціонерними товариством "Рокитнянський цукровий завод" укладено договір поставки № К/2013/АБ/70.

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на 12.11.2014, Відкритим акціонерним товариством "Рокитнянський цукровий завод" ідентифікаційний код 00372434 змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство "Рокитнянський цукровий завод" ідентифікаційний код 00372434.

Відповідно до п. 1.1 договору № К/2013/АБ/70 за цим договором позивач, за договором постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк відповідачу, за договором покупцю, продукцію для сільгоспвиробництва, а відповідач зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.п. 4.1, 4.5, 4.6 договору К/2013/АБ/70 ціна товару вказується в специфікації; ціна товару розрахована по середньому значенні курсу продажу відповідної іноземної валюти, визначеної в специфікації, на Міжбанківському Валютному Ринку України до української гривні на дату підписання цього договору; відповідач зобов'язаний сплатити проіндексовану вартість товару, вказану у відповідному рахунку по індексації вартості товару (4.1); ціна товару та сума договору визначається сторонами в національній валюті України - гривні, із зазначенням еквіваленту відповідної іноземної валюти (4.5); строк оплати зазначається в специфікації (4.6).

Відповідач, згідно із платіжним дорученням № 2 від 09.04.2013 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 2 418 750,00 грн. та зазначив у графі: "Призначення платежу" - "Частково попередня оплата за насіння кукурудзи згідно договору поставки № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013р. без ПДВ".

Пунктом 6.3 договору № К/2013/АБ/70 передбачено, що факт передачі і приймання товару оформлюється видатковою накладною.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № К/2013/АБ/70 та одержання товару відповідачем підтверджується видатковою накладною № РН-000107 від 16.04.2013 на суму 8 062 500,00 грн., підписаною обома сторонами, довіреністю представника відповідача № 14 від 15.04.2013.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, відповідно до умов договору № К/2013/АД/70, за поставлений позивачем товар згідно із видатковою накладною № РН-000107 від 16.04.2013, доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 5 643 750,00 грн., відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар згідно із договором № К/2013/АД/70 у розмірі 5 643 750,00 грн., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктами 8.3.1, 8.3.2 договору № К/2013/АД/70 сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару та заборгованості по індексації, відповідач сплачує на користь позивача пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу; за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару та заборгованості по індексації, відповідач сплачує на користь позивача відсотки за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 36% річних від суми боргу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок пені, 36% річних та інфляційних нарахувань на суму боргу, вважає суми пені в розмірі 381 610,27 грн., 36% річних у розмірі 2 031 750,00 грн. та інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 959 437,50 грн. правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як зазначалось, відповідач, згідно із платіжним дорученням № 2 від 09.04.2013 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 2 418 750,00 грн. та зазначив у графі: "Призначення платежу" - "Частково попередня оплата за насіння кукурудзи згідно договору поставки № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013р. без ПДВ", а за видатковою накладною № РН-0000107 від 16.04.2013 через представника, діючого на підставі довіреності № 14 від 15.04.2012, відповідач одержав товар на загальну суму 8 062 500,00 грн., поставлений згідно із договором № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013.

Також у довіреності № 14 від 15.04.2013 вказано, що ця довіреність видана на одержання від позивача цінностей за договором № К/2013/АБ/70 від 21.02.2013.

Таким чином, своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) відповідач схвалив укладення договору № К/2013/АД/70.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України); настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини; доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.); наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", із змінами і доповненнями).

Такими чином, враховуючи викладене, твердження відповідача про те, що умова п. 8.3.2 договору № К/2013/АД/70 не була погоджена сторонами відповідно до вимог чинного законодавства також не відповідає матеріалам справи.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень та неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2015 у справі № 911/4672/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рокитнянський цукровий завод" без задоволення.

2. Справу № 911/4672/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 17.04.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха