Постанова № 43643079, 15.04.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015 року Справа № 904/282/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Іванов О.Г., Дмитренко Г.К.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Плужник О.О., довіреність №б/н від 24.10.14, представник

від відповідача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015р. у справі №904/282/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Картон", м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд", м.Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення 1333496,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015р. у справі №904/282/15 (суддя Петренко Н.Е.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Картон" задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Картон" 1063757,31 грн. - заборгованості за поставлений товар, 1903,98 грн. - три проценти річних, 17778,42 грн. - пені, 26668,79 грн. - судового збору. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 250000,00 грн. - припинено. В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 1063757,31 грн. є обґрунтованими, доведеними та визнаними відповідачем, тому підлягали задоволенню. В частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 250000,00 грн. суд припинив провадження, оскільки зазначена сума була перерахована відповідачем на рахунок позивача під час вирішення спору, що підтверджено сторонами та матеріалами справи. Вимоги щодо стягнення суми трьох процентів річних задоволені судом повністю. Місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем зроблено невірний розрахунок пені, тому вимоги в цій частині задоволено частково в межах суми, розмір якої визначено судом після перерахунку. При вирішенні спору, суд керувався положеннями ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549,599, 610, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України тощо.

ТОВ "Новомосковський посуд" (відповідач), не погодившись із вищезазначеним рішенням господарського суду, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015р. у справі №904/282/15 скасувати в частині стягнення пені та трьох процентів річних і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог. Скаржник вважає, що судове рішення в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку відповідача, оскаржуване рішення в частині стягнення трьох процентів річних ґрунтується лише на доводах і аргументах позивача, що є порушенням принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зі своєї сторони відповідач посилається на те, що матеріали справи не містять доказів передання повного пакету товаро-розпорядчих документів, як того вимагає п. 3.3. договору постачання №130/12 від 29.11.2012р., зокрема рахунків фактур. Вважає, що не передання повного пакету товаророзпорядчих документів унеможливлює вчасне здійснення розрахунків з огляду на п.5.1. Договору, а тому на ТОВ "Новомосковський посуд" не може бути покладена відповідальність через прострочення ТОВ "Юг Картон". Вказує на те, що господарський суд Дніпропетровської області ці обставини не встановив, а висновки суду не містять належного обґрунтування з цього приводу, що є свідченням неповного з'ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

ТОВ "Юг Картон" (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що заперечення відповідача не мають жодного підґрунтя та доказів, оскільки розрахунок пені був виконаний позивачем за строк не більше 183 календарних днів з наступного дня за моментом виникнення прострочення платежу за кожною видатковою накладною, а 3% річних також стягуються за кожною видатковою накладною у відповідності до строку прострочення. Вказує, що відповідач у разі незгоди має надати свій розрахунок, який підтверджує неправильність нарахування зазначених штрафних санкцій та індексу інфляції. Доводи відповідача щодо ненадання повного пакету документів, на думку позивача, також не мають документального підтвердження. Вважає, що відповідач безпідставно, тобто не маючи жодних письмових та будь-яких інших доказів, звертається до суду та намагається затягувати процес оплати законних вимог позивача.

В судове засідання 15.04.2015р. з'явився представник позивача, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач, якого належним чином було повідомлено про час і місце вирішення спору судом апеляційної інстанції, про причини неявки свого представника суд не повідомив.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а неявка представника відповідача не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, 29.11.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юг Картон" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (Покупець) укладено договір №130/12 (договір), за умовами якого Продавець зобов'язується провести поставку паперу та картону, а Покупець прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість і ціна товару вказуються в Специфікації, оформленій у вигляді Додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

В пункті 3.3. договору сторони погодили, що товар, який поставляється за цим договором, супроводжується документами: сертифікат якості; рахунок-фактура; товарна накладна; податкова накладна.

Відповідно до п. 5.1. договору Покупець здійснює розрахунки за товар, що поставляється за цим договором, на підставі рахунків, що виставляє Продавець, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Термін оплати - протягом 14 календарних днів від дати поставки погодженої партії товару (п. 5.2. договору).

В п.11.1. договору зазначено, що договір вступає в силу з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2013р. У разі невиконання сторонами всіх обов'язків по договору в повному обсязі у вказаний строк дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань.

Додатковою угодою №1 від 10.10.2014р. сторони погодили, що строк оплати - на протязі 30 календарних днів від дати поставки погодженої партії товару. Крім того, сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2015р.

Додатковими угодами від 10.10.2014р. б/н та від 13.10.2014р. б/н до вказаного договору поставки сторони обумовили кількість, вартість та строки поставки товару.

На виконання умов вказаного договору позивач у період з 06.10.2014р по 27.11.2014р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 1367109,98 грн., що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару (а.с.21-99).

За твердженням позивача, поставка товару позивачу була здійснена вчасно згідно з попередньою домовленістю сторін, претензій щодо якості та кількості зі сторони відповідача в установлені законом та договором строки не надходило. Однак, в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

08.12.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою та просив оплатити прострочену дебіторську заборгованість за поставлений товар, розмір якої на той час становив 302484,42 грн., шляхом виплати цієї суми протягом п'яти банківських днів з дати отримання претензії на поточний рахунок позивача. Також позивач направив відповідачу акти звірки взаєморозрахунків та просив виконати звірку взаємних розрахунків, у разі неможливості виплатити всю суму заборгованості, зазначену у вимозі, позивач просив відповідача пояснити причини та надати графік погашення заборгованості для узгодження ТОВ "Юг Картон".

Оскільки такі вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді, з вимогою про стягнення суми заборгованості у примусовому порядку позивач звернувся до господарського суду.

Після звернення позивача до відповідача із позовом, який є предметом розгляду у даній справі, останній сплатив позивачеві грошові кошти за товар на загальну суму 250000,00 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень №216 від 30.01.2015р. на суму 239638,16 грн., №217 від 30.01.2015р. на суму 10361,84 грн. (а.с.118-119).

Зважаючи на часткову оплату товару відповідачем, представник позивача у суді першої інстанції просив стягнути з боржника суму 1083496,48 грн., з яких: заборгованість за поставлений товар - 1063757,31 грн., три проценти річних - 1903,98 грн., пеню - 17835,19 грн.

Отже, причиною цього спору є питання щодо наявності у відповідача невиконаних зобов'язань з оплати товару за договором поставки та сплати додаткових нарахувань і штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Частина 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Прострочення виконання грошового зобов'язання у своїй апеляційній скарзі відповідач пояснив ненаданням йому (Покупцю) позивачем, як Постачальником, повного пакету товаророзпорядчих документів згідно з п.5.1. договору №130/12 від 29.11.2012р., зокрема рахунків-фактур на його оплату.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як встановлено колегією суддів, під час розгляду цієї справи судом першої інстанції позивач дійсно не надав до матеріалів справи копій рахунків-фактур, згідно до яких у відповідності до умов п. 5.1 означеного договору поставки відповідач мав здійснювати оплату товару, та доказів їх передання відповідачеві.

Однак, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, до уваги слід прийняти той факт, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки останній здійснив часткову оплату за отриманий товар, а крім того повноважний представник відповідача у судовому засіданні усно підтвердив існуючу заборгованість перед позивачем за вищезазначеним договором.

До того ж, як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача та відтиском печатки підприємства на видаткових та товарно-транспортних накладних.

Щодо доводів відповідача про те, що частина 2 статті 613 Цивільного кодексу України передбачає можливість надання відстрочки виконання боржником свого зобов`язання, на час прострочення кредитора, тобто не вчинення дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку, то у їх оцінці колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з того, що в даному випадку, ненадання постачальником рахунків на оплату поставленого товару не може бути визнано простроченням кредитора, бо ціна товару, реквізити банківського рахунку позивача та інші відомості, необхідні для виконання відповідачем грошового зобов`язання, були зазначені у видаткових накладних (а.с. 21, 26, 29, 34, 38, 43, 46, 49, 53, 56, 59, 62, 65, 68, 71, 74, 77, 80, 83, 86, 89, 92, 97) та у розділі 11 договору поставки (а.с. 11-13) та додаткових угодах до цього договору (а.с. 14-16) тощо, згідно з якими відповідач і здійснив часткову оплату.

Відтак, ненадання постачальником покупцю рахунків на сплату за поставлений товар не звільняє останнього від виконання грошового зобов`язання, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача взагалі не виникало грошового обов`язку по договору.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Отже, що стосується питання моменту виникнення у відповідача зобов`язання з оплати за поставлений товар - то апеляційна інстанція погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідності з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, у покупця обов`язок оплатити товар виник з моменту його поставки, а прострочення сплати слід обраховувати по закінченню тридцятиденного строку, визначеного додатковою угодою №1 від 10.10.2014р.

Місцевим господарським судом на підставі договору, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 1063757,31 грн.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним договором поставки у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 1063757,31 грн., яка і була правомірно стягнена судом першої інстанції.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані три проценти річних у розмірі 1903,98 грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних є законним і відповідає обставинам справи.

Що стосується вирішення господарськими судами даного спору в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, то колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В пункті 9.2. договору сторони передбачили відповідальність відповідача, як Покупця, за порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Позивачем була нарахована пеня у розмірі 17835,19 грн., розрахунок якої судом першої інстанції було перевірено та визнано таким, що зроблений невірно, оскільки позивачем було допущено арифметичну помилку у визначенні розміру пені, яка нараховується за період з 13.11.2014р. по 30.12.2014р. за час прострочення оплати суми 184,50 грн. - вартості товару, що був поставлений за видатковою накладною №4844 від 06.10.2014р.

Перевіривши нараховану позивачем суму пені, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в межах суми, розмір якої визначений судом після її перерахунку в сумі 17835,19 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо законності позовних вимог про стягнення пені у розмірі 17778,42 грн., а в решті вимог про стягнення пені обґрунтовано відмовив.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржуване рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення нема.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2015р. у справі №904/282/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 17.04.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Г.К. Дмитренко