Ухвала суду № 43641095, 27.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"27" січня 2015 р. справа № 808/3197/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Олефіренко Н.А., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 р. у справі № 808/3197/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Генерація"

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області)

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В березні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 року:

- №0000172212, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 94455 грн., в тому числі основний платіж - 75564 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18891 грн.;

- №0000182212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 103568,75 грн., в тому числі основний платіж - 82855 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20713,75 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Постанова мотивована тим, що податковим органом не доведено, що господарські операції позивача з контрагентами є фіктивними або безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі направлення від 11.01.2013 р. № 37 та наказу №21 від 11.01.2013 р. відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Альфа-Генерація" з питань дотримання вимог діючого податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро", ПП "Ривал" за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р..

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 92/22-12/36247513 від 24.01.2013 р., відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

1) пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, внаслідок чого відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 82855 грн., у тому числі по періодам:

- 3 квартал 2010 року - 2070 грн.;

- 2010 рік 21995 грн.;

- І квартал 2012 року - 3150 грн.;

- півріччя 2012 року - 60900 грн.

2) п.п. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.3 статі 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, в наслідок чого відбулось заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 75564 грн., в тому числі:

- за липень 2010 року, на суму 1656 грн.;

- за листопад 2010 року, на суму 12212 грн.;

- за грудень 2010 року, на суму 3696 грн.;

- за березень 2012 року, на суму 3000 грн.;

- за травень 2012 року, на суму 55000 грн..

Вказані висновки відповідач в акті перевірки мотивує тим, що господарські операції з постачання ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро" та ПП "Ривал" товарів (послуг) позивачу за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р. не мали реального товарного характеру, а самі підприємства створені з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності; податкові накладні виписані зазначеними підприємствами не є підставою для формування податкового кредиту та видатків позивачем, оскільки вони виписані суб'єктами господарювання, діяльність яких є незаконною та не мала на меті реальної поставки товару; в ході перевірки поставки товарів (послуг) не підтверджено. На думку відповідача, угоди укладені позивачем з контрагентами є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Вказані порушення, на думку відповідача, призвели до завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 75564 грн. та заниження податку на прибуток на суму 82855 грн., внаслідок включення позивачем до валових витрат 377820 грн. на товари (послуги), отриманих за договорами з ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро" та ПП "Ривал".

На підставі акту 05.03.2013 року відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000172212, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 94455 грн., в тому числі основний платіж - 75564 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18891 грн.;

- №0000182212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 103568,75 грн., в тому числі основний платіж - 82855 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20713,75 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

Відповідно до п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

01.01.2011 року Закону України "Про податок на додану вартість" втратив чинність та набув законної сили Податковий кодекс України, положення ст.200, 201 якого закріплюють аналогічні норми щодо визначення права суб'єкта господарювання на формування податкового кредиту.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку".

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

Судом встановлено, що між позивачем та з ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро", ПП "Ривал" упродовж періоду з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р. укладались договори на поставку товарів (послуг), копії яких наявні в матеріалах справи. Фактичне виконання договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем із зазначеними контрагентам, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та його контрагентами, недійсними.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Позивач та його контрагенти ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро" та ПП "Ривал" на час здійснення господарських операції були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Фінансово-господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належним чином оформленими первинними документами, в тому числі і податковими накладними, які містяться в матеріалах справи та були дослідженні судом в процесі розгляду справи.

Отже, позивач правомірно збільшив суму податкового кредиту та включив до складу валових витрат витрати за господарськими операціями із зазначеними контрагентами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було завищено податковий кредит на суму 75564 грн. та занижено податок на прибуток підприємства в сумі 82855 грн. по господарським операціям з ТОВ "Пріма-Торг", ТОВ "Сортікс-Буд", ТОВ "Дісконтоптторг", ТОВ "Будівельна компанія "Палада", ТОВ "Компанія "Терра Агро" та ПП "Ривал", тому податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.03.2013 року №0000172212, №0000182212 є протиправними та підлягають скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області) залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі № 808/3197/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.О. Коршун