Ухвала суду № 43638259, 28.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

28 січня 2015 року м. Київ № 826/18407/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу № 737-о від 24.10.2014, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

від відповідача - Загинайченко І.М.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 25.11.2014 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пп.2.1 п.2 наказу Голови комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у м. Києві № 737-о «По особовому складу податкової міліції» від 24.10.2014, згідно якого ОСОБА_1, підполковника податкової міліції, звільнено з посади заступника начальника оперативного управління ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника оперативного управління ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Міндоходів у м. Києві середній заробіток за час його вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 з 23.05.2014 обіймав посаду заступника начальника оперативного управління Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

16.10.2014 набрав чинності Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII від 16.09.2014.

24.10.2014 наказом № 737-о «По особовому складу податкової міліції» Голови Комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у м. Києві позивача було звільнено з займаної посади відповідно до пп.1 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» та пункту 62 підпункту «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивач зазначає, що рішення про застосування щодо нього заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв'язку з обійманням ним з 07.12.2010 по 21.09.2010 посади заступника начальника Управління податкової міліції державної податкової адміністрації у Київській області відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 07.12.2010 № 2287-о, з 21.09.2011 по 17.02.2012 посади першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Київській області відповідно до наказу Державної податкової служби України від 20.09.2011 № 56-о, з 17.02.2012 по 16.07.2013 посади першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Київській області відповідно наказу Державної податкової служби України від 17.02.2012 № 311-о, що відповідає критеріям, визначеним у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Втім, ОСОБА_1 наголошує на тому, що він розпочав службу та обіймав посади в органах ДПС (Міндоходів) України задовго до періоду. визначеного Законом України «Про очищення влади» (з 25.02.2010 по 22.02.2014), а саме з 13.08.1997.

ОСОБА_1 також звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 1 зазначеного Закону, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Водночас, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

В контексті наведеного позивач зазначає, що відповідно до положень пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

ОСОБА_1 наголошує на порушенні його конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу та акцентує увагу, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позивач звертає увагу суду, що відповідно до положень статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На думку ОСОБА_1, рішенням Голови Комісії з реорганізації Головного управління Міндоходів у м. Києві, що ґрунтується на положеннях вищезгаданого Закону України «Про очищення влади», було обмежено його численні права і свободи, які закріплені в Основному Законі України, тому вказане рішення прийнято всупереч Конституції України, а відповідач мав керуватись положеннями статті 8 Конституції України та застосовувати до вказаних правовідносин певні її положення.

Так, відповідно до частини 2 статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Відповідно до статі 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Позивач вважає, що його звільнення з займаної посади на підставі рішення відповідача, яке обґрунтовано застосуванням частини 3 статті 1 та пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» безперечно порушує вищеназвані права на працю та на доступ до державної служби, оскільки його не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.

В контексті наведеного, ОСОБА_1 звертає увагу на положення статті 64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У зв'язку з наведеним, оскільки норми частини 3 статті 1 та пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» не пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а навпаки, запроваджують її, їх застосування до позивача, виходячи з наведених приписів Конституції України, є протиправним.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як зазначено у позові, звільнивши ОСОБА_1 з займаної посади, відповідач всупереч вказаному припису Конституції України, застосував до нього міру колективної відповідальності, яка покладена в основу Закону.

ОСОБА_1 вказує, що виходячи із системного тлумачення норм Закону усі особи, які займали посади, визначені у статті 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України ОСОБА_3, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом, що на його думку суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

За таких обставин, позивачем зроблено висновок, його звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посад у певний період часу.

Однак, на думку позивача, приписи Закону України «Про очищення влади» щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять з презумпції їх вини, що є неприпустимим з огляду на положення статті 62 Конституції України.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Позивач звернувся з клопотанням про звернення суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України. Також позивач заявив клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 4 частини 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України та про розгляд вказаних клопотань за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.01.2015 у вирішенні клопотання про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, поклалася на розсуд суду.

Дослідивши зміст позовної заяви та клопотання позивача, заслухавши думку представника відповідача, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням частини сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28.01.2015 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст. ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Звернутися до Верховного Суду України з зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» (№ 1682-VII від 16.09.2014) положенням Конституції України, а саме:

- пункту 8 частини першої статті 3, частини третьої статті 1, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя В.П. Катющенко