Постанова № 43636688, 26.03.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року 17 год.40 хв.Справа № 808/5883/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сіпаки А.В.

при секретарі Горбовій І.С.

за участю:

представник позивача Васильєва О.В.

представника відповідача Корольов О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Спецгідроенергомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Спецгідроенергомонтаж" (далі - позивач або ПрАТ "Спецгідроенергомонтаж") до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя), в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 №0002312212 та № 0002322212 ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу в акті перевірки є безпідставними, протиправними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Господарські операції, фактично здійснені ПрАТ "Спецгідроенергомонтаж" підтверджуються оформленими належним чином документами, які були надані ревізорам під час проведення перевірки та відображені в акті перевірки. На думку позивача вчинені господарські операції ПрАТ "Спецгідроенергомонтаж" не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту та свідчать про добросовісність позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав, викладених у письмових поясненнях. Просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

На підставі наказу від 14.01.2014 №20 виданого ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності Приватного акціонерного товариства "Спецгідроенергомонтаж" з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Ремюудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» за період з 01.10.2012 по 30.09.2013.

За результатами перевірки складено Акт № 25/08-28-22-12/32814705 від 24.01.2014 за висновками якого встановлено порушення ПрАТ "Спецгідроенергомонтаж" пп.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на суму 121981 грн. за 2012 рік; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 302399 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року у сумі 49231 грн.; за листопад 2012 року у сумі 113264 грн.; за грудень 2012 року у сумі 82107 грн.; за січень 2013 року у сумі 57797 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0002312212 від 19 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 302399,00грн., за штрафними санкціями - 75599,75 грн. та податкове повідомлення-рішення №002322212 від 19 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 121981 грн., за штрафними санкціями - 30495,25 грн.

Судом встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП «Рембудкомплект-Плюс», який згідно рахунків-фактури, що містяться в матеріалах справи надавав товар (послуги) в асортименті.

Крім того, на виконання умов усного договору ПП «Рембудкомплект-Плюс» виписало позивачу податкові накладні, видаткові накладні, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Оплата за отриманий товар здійснювалася у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями.

Крім того, судом встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Уріал», який згідно рахунків-фактури, що містяться в матеріалах справи надавав товар (послуги) в асортименті.

На виконання умов усного договору ТОВ «Уріал» виписало позивачу податкові накладні, видаткові накладні, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до приписів п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 201.14 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Як зазначено у ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п.1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Як зазначено у п.2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як зазначено у п.1.1 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів", затверджених 10.01.2007 наказом Міністерства фінансів України №2 (далі - Методичні рекомендації №2), методичні рекомендації можуть застосовуватися підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків та бюджетних установ).

Відповідно п.3.1 Методичних рекомендацій №2 надходження запасів на підприємство оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади. Якщо для оформлення господарської операції типові форми первинних документів відсутні, то підприємство складає такі первинні документи, які б містили обов'язкові реквізити, передбачені законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

У пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп."а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У ст.186 Податкового кодексу України визначається "місце постачання товару", згідно якого місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Як зазначено у пп."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 187.1 цього ж Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків - покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як свідчать матеріали справи на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій контрагент позивача у встановленому порядку був зареєстрований уповноваженим органом як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі ПДВ, а ПрАТ "Спецгідроенергомонтаж" мало належним чином оформлені податкові накладні, одержаними від ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків, що свідчить про їх неналежність як первинного документу, або порушення порядку їх видачі.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (субпідрядник) та ПАТ "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж" (генпідрядник) укладено договір підряду №4/ПК12 від 14.03.2012 за умовами якого генпідрядник доручає і сплачує, а субпідрядник бере на себе зобов'язання і забезпечує виконання робіт по демонтажу, монтажу обладнання, випробуванню, попередніми пусконалагоджувальними та пусконалагоджувальними роботами на ГЕС, включаючи остаточне фарбування обладнання на ГЕС, згідно діючого законодавства України. Відповідно до п. 1.1.2 - п. 1.2. Договору субпідрядних повинен (якщо тільки це спеціально не виключено з умов Договору) виконати всі роботи і/або поставити всі вироби та матеріали, які конкретно не зазначені в Договорі, але обґрунтовано випливають з нього як необхідній для завершення засобів, так ніби такі роботи і/або такі вироби та матеріали були б однозначно згадані в Договорі. Субпідрядник зобов'язується своїми силами та за допомогою своїх матеріально-технічних установок виконувати роботи, що обумовлені в Договорі, отримати всі дозволи, узгодження і/або ліцензії всіх місцевих, регіональних або національних органів влади чи державних служб України, які субпідрядник, на вимогу цих органів влади або служб, має отримати на своє ім'я та за свої кошти, та які необхідні для виконання даного договору, у тому числі (без жодних обмежень) дозволи для своїх співробітників та дозволи на ввезення всіх видів установок. Об'єктом робіт згідно умов договору є - Дніпровська ГЕС гідротурбіни станцій №11, 17, 18, яка розташована за адресою: Україна, 69096, м.Запоріжжя, вул. Вінтера, 1. Відповідно до п. 5.1 Договору строки виконання робіт, передбачені п. 1.1 Договору, визначені в Календарному плані виконаних робіт.

Окрім зазначеного, між позивачем (підрядник) та ПАТ "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж" (замовник) укладено підрядний контракт №3-ПК 10 та № 30/ПК 11 на виконання робіт по капітальному ремонту обладнання філії ПАТ "Укргідроенерго" "Дніпровська ГЕС". Відповідно до п. 4.1 вказаних Договорів терміни виконання робіт за Контрактом визначаються узгодженими сторонами та ПАТ "Укргідроенерго" графіками виконання робіт.

Виконання робіт підтверджується оборотніми відомостями по рахунках та копіями актів на списання.

При цьому Актами на списання визначено перелік матеріалів, використаних при виконанні відповідних робіт.

Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що позивачем отримані від ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» товари використовувалися у власній господарській діяльності, а також спростовують твердження відповідача про нереальність вчинення господарських операцій.

Відповідно до п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Окрім зазначених вище документів наданих позивачем на підтвердження реальності вчинення господарських операцій, в матеріалах справи також наявні оборотні відомості по рахунках.

Судом встановлено, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товар контрагента на виконання зобов'язань по договору.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні вищевказані документи, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який знаходиться в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит та валові витрати.

Суд звертає увагу, що доводи податкового органу щодо безтоварності господарських операцій базуються лише на інформації Актів ДПІ у Святошинському районі у м. Києві від 15.04.2013 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Уріал» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за періоди з 01.09.2012 по 30.09.2012, з 01.11.2012 по 31.12.2012» та Акту ДПІ у м. Полтаві Полтавської області від 10.04.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Рембудкомплект-Плюс» з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період лютий 2010 року - лютий 2013 року», що саме по собі не є достатнім для можливості стверджувати про фіктивність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом.

За наведених норм та обставин справи суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат, що виникли за господарськими операціями з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал».

Крім того, судом проаналізовано Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2014, з якої вбачається, що ПрАТ «Спецгідроенергомонтаж» мало господарські відносини з ТОВ «Спецремсервіс-Запоріжжя» та ТОВ «Астрон-А», які фактично не відбувались. Однак слід зазначити, що стосовно контрагентів по акту перевірки 25/08-28-22-12/32814705 від 24.01.2014 ніяких висновків судами не зроблено, про нереальність господарських операцій позивача з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» не згадується.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

В п.18 постанови № 9 від 06.11.2009 Пленум Верховного Суду України зазначив: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Окрім цього Пленум зазначив також, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судові рішення, якими правочини були би визнані недійсними, матеріали справи не містять. Водночас, акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним доказом відсутності господарських операцій між підприємствами.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи шляхом їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків податкового кредиту та валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Податковим органом не доведено, що придбання послуг та товарів не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Згідно ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку і податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пред'явлені до перевірки та надані у судовому засіданні документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та повністю підтверджують факт здійснення операції і, відповідно, право позивача на включення до податкового кредиту та до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, установлених законом. Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці норми порушує.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області № 0002312212 від 19.06.2014 та № 0002322212 від 19.06.2014.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного акціонерного товариства «Спецгідроенергомонтаж» (ЄДРПОУ 32814705) суму судового збору у розмірі 1060 грн. 95 коп. (одна тисяча шістдесят гривень дев'яносто п'ять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака