Рішення № 43630225, 14.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3681/15 Справа № 199/7112/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Подорець О. Б. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», третя особа: Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Відкритого акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (далі - ПАТ «Інтерпайп НТЗ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилався на те, що з 23 серпня 1968 року він працював у відповідача на різних посадах, а остання його посада була-інженер по АСУТП групи супроводження відділу по автоматизованим системам управління технологічними процесами, 18 червня 2014 року його було звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штату, згідно наказу №628/к від 18 червня 2014 року.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач порушив порядок його звільнення, у день звільнення не було видано наказ про його звільнення, а також його звільнили без згоди профспілкового органу, а саме Незалежної профспілки гірників України ВАТ «Інтерпайп НТЗ», члено якого він є, у зв'язку з чим просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2014 року та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 було задоволено та ухвалено: визнати незаконним наказ ПАТ «Інтерпайп НТЗ» № 628/к від 18 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади інженера по АСУТП групи по обслуговуванню Відділу по автоматизованим системам управління технологічними процесами за п.1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_2 на вказаній посаді; стягнути з ПАТ «Інтерпайп НТЗ» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 червня 2014 року по 09 лютого 2015 року в сумі 33527 грн. 52 коп., 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також стягнуто з ПАТ «Інтерпайп НТЗ» на користь держави судові витрати в розмірі 487 грн. 20 коп. (а.с. 146-150)

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 23 серпня 1968 року перебував у трудових відносинах з ВАТ «Інтерпайп НТЗ», який в подальшому змінив назву на ПАТ «Інтерпайп НТЗ», та працював на посаді інженера по АСУТП групи супроводження відділу по автоматизованим системам управління технологічними процесами, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.8-9).

Наказом №628/к від 18 червня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за скорочення штату. Даний наказ позивач отримав 25 липня 2014 року (а.с.10).

Згідно з п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_2 є членом Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Відкритого акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (а.с.14, 15).

Відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

А згідно роз'яснень викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.

Як вбачається з матеріалів справи позивача було звільненно з роботи в порушення вказаних вимог закону без згоди профспілкового органу, тобто Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України Відкритого акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод», оскільки до цієї організації відповідач взагалі не звертався.

Крім того, посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 був членом профспілки металургів та гірників ВАТ «Інтерпайп НТЗ», а тому адміністрація підприємства звернулася саме до цієї профспілки з питанням звільнення позивача, є безпідставними, оскільки доказів, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, того, що дане питання розглядалося на засіданні цієї профспілки, суду не надано, а лише, як вбачається з протоколу №3 від 18 червня 2014 року (день звільнення ОСОБА_2.) на засіданні цехового профспілкового комітету заводоуправління вирішувалося питання лише щодо визнання ОСОБА_2 таким, що вибув з членів профспілки металургів та гірників ВАТ «Інтерпайп НТЗ».

За таких обставин колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_2 18 червня 2014 року із займаної посади відбулося з порушенням закону, у зв'язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано визнав наказ відповідача про звільнення позивача з роботи незаконним та правильно поновив позивача на займаній посаді, та відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України вирішив питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача було звільнено правомірно та підстави для його поновлення у суду не було, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ці доводи спростовуються доказами наявними у справі, а також враховуючи те що профспілковий орган, який діє на підприємстві, не дав згоди на звільнення позивача, відповідач незважаючи на це безпідставно звільнив його.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

На підстави викладеного колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були у вказаній частині виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права.

Що стосується рішення суду в частині стягнення моральної шкоди, колегія приходить до наступного.

Відповідно до ст. 2371 КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

А пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем заподіяно позивачу моральну шкоду, яка полягає в його душевних стражданнях у зв'язку з протиправною відносно його поведінкою, душевних стражданнях, які він зазнав і зазнає у зв'язку зі звільненням з роботи.

Між тим, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступних підстав.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами), в якому роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

А в п. 9 цієї ж постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазначав позивач, немайнових витрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд не врахував зазначені роз'яснення, ч. 3 ст. 23 ЦК України та, визначивши розмір моральної шкоди грошми, не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, рішенням суду право позивача на поновлення на роботі,у зв'язку з порушенням з боку відповідача норм трудового права при звільненні, було поновлено, що є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав.

Ураховуючи зазначені обставини, характер і обсяг моральних страждань, які зазнав позивач, йому дійсно завдано моральної шкоди. Але враховуючи, засади розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити цей розмір до 1000 грн., у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» - задовльнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2015 року змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди з 5000 грн. до 1000 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді