Рішення № 43628627, 09.04.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8157/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Філімоновій Ю.О., Нестеровському Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко Оксана Іларіївна про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати недійсним заповіт, складений її батьком - ОСОБА_5 21 грудня 1999 року, що був посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори ОСОБА_6

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер її батько - ОСОБА_5 Спадкова справа після смерті батька відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О.І., якій подано заяву про прийняття спадщини. Заяви про прийняття спадщини також бути подані її братом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка проживала з батьком без реєстрації шлюбу. При цьому, було з'ясовано, що 21 грудня 1999 року батьком був складений заповіт, що був посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори ОСОБА_6 за заповітом єдиним спадкоємцем визнано її брата - ОСОБА_2 За життя її батько жодного разу не казав про наявність вищевказаного заповіту. У період, коли був складений та посвідчений заповіт, її батько хворів, перебуваючи у вкрай тяжкому фізичному та психічному (депресивно-пригніченому) стані. Такий стан здоров'я батька об'єктивно унеможливлював пошук ним самостійно нотаріуса, перебування його в черзі, складання будь-яких офіційних документів тощо. Отже, за відсутності "сторонньої допомоги" складання даного заповіту об'єктивно було неможливим. З огляду на стан здоров'я батька логічним вважався б виклик нотаріуса до місця проживання батька, але це здійснено не було - очевидно з метою приховування від рідних факту складання такого заповіту. Це прямо свідчить про те, що її батько склав вказаний заповіт під зовнішнім впливом, який не відповідав його вільному волевиявленню. Зокрема, батько неодноразово з незрозумілих причин (на той час вона не знала про наявність заповіту) просив пробачення у неї та її дочки за невідому їм на той час "помилку" (не вказуючи її суті), висловлюючи своє сподівання про те, що при покращенні його стану здоров'я він дану помилку обов'язково виправить. Також, за період життя неодноразово відбувались конфлікти між її батьком та братом, при яких останній застосовував фізичне насильство, у зв'язку із прагненням батька зробити так, щоб "ніхто не був обділений". У зв'язку із сімейним характером таких конфліктів вони до правоохоронних органів не звертались, а причини конфлікту батько не пояснював зазнавав насильства від брата. Нині причина цих конфліктів їй зрозуміла. Разом із цим, батько до моменту смерті не усвідомлював суті та змісту правочину, оскільки щиро вважав за можливе обговорювати в присутності її і брата питання поділу спадщини. Про відсутність вільного волевиявлення щодо спадкування одним лише її братом свідчить і той факт, що в останній день свого життя батько у присутності свідків прямо висловився про недопущення цього та намагався вжити відповідних заходів. За таких обставин, вона вважає, що вищевказаний заповіт є недійсним, оскільки був складений внаслідок впливу інших осіб в інтересах її брата та не відповідав внутрішньому вільному волевиявленню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Пояснила суду, що її батько - ОСОБА_7 з 1989 року хворів, страждав органічним ураженням головного мозку, лікувався в психіатричному диспансері. Зазначила, що відповідач неодноразово застосовував фізичне насильство по відношенню до батька, навіть її матір викликала міліцію за постійне пиятство та насильство. З 1989 року батько почав проживати з другою дружиною, а з 1993 року - з ОСОБА_3 Разом вони проживали близько п'ятнадцяти років. Пояснила, що з 1998 року вона не проживає в Києві саме через відповідача. Проте, її донька по вихідним дням відвідувала дідуся, приїздила до нього на дачу. Також, їй відомо про складання батьком заповіту під час його перебування у хоспісі, але де знаходиться даний заповіт вона не знає. Зазначила, що на батька тиснули відповідач та його матір, спаювали його.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив суду, що з батьком він ніколи не бився, за двадцять років у них виник лише два рази спір. Батько його був здоровою людиною. З 1971 року він працював в сільгоспуправлінні. З 1987 року батько створив дачний кооператив, був головою кооперативу і лише за рік до смерті передав його управління. Крім того, батько також був членом гаражного кооперативу, брав участь у громадських справах. Батько інколи допомагав йому матеріально, але ніколи його не утримував, він та його дружина працювали. Зазначив, що батько ніколи не лікувався в психіатричній клініці, там лікувалася його сестра. Такого діагнозу, як ураження головного мозку батьку ніколи не ставили. В 1999 році батько склав на його ім'я заповіт, але він про це не знав, батько говорив йому лише про те, що напише чи написав заповіт, але він цим не цікавився. Дійсно, батько позбавив позивача спадщини, так як у 1998 році її чоловік взяв у матері 20 000 доларів США та не повернув їх. Крім того, позивач телефонувала батьку, коли їй необхідні були гроші та він утримував її. Також, пояснив, що він відвідував батька один - два рази на три тижні, а в дачний сезон кожен тиждень він разом з дружиною та донькою приїжджав до батька на дачу. Позивач же ніколи зі своєю донькою не приїздила на дачу.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила суду, що з 1964 року по 1984 рік вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 В 1994 - 1995 році він розлучився з другою дружиною, приходив до неї з метою подальшого спільного проживання, але вона не погодилася. Щодо лікування в психіатричній клініці зазначила, що в 1975 році проти ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу за використання зброї та незаконне полювання, у зв'язку з чим, він тиждень провів в психіатричній лікарні, але будь-яких захворювань не мав. Зазначила, що дійсно ОСОБА_5 випивав, але був працьовитою людиною. Пояснила, що за десять років до смерті ОСОБА_5 вже існував заповіт, про яких ніхто нічого не знав, у зв'язку з чим ОСОБА_5 міг в будь-який час переписати заповіт.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у запереченні на позовну заяву, долучених до матеріалів справи (а.с.23-25).

Третя особа - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила суду, що з 1992 року вона проживала з померлим ОСОБА_5, вони разом будували дачу. Відповідач рідко приїздив до батька, лише тоді, коли він з дружиною привозив їх доньку до дідуся. ОСОБА_2 завжди сперечався з батьком. ОСОБА_5 написав заповіт, але зміст заповіту вона не знала. Зазначила, що на протязі 1992 року - 2012 року ОСОБА_5 перебував в психіатричній лікарні лише один раз, а так він лікувався від інших хвороб. Дійсно, ОСОБА_5 мав ознаки психічних розладів, був агресивним, навіть міг вдарити.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко О.І. в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу слухати у її відсутність.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутність третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О.Л.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилася ОСОБА_11, батьками якої записані - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.76 об.).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року народився ОСОБА_12, батьками якого записані - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.83 об.).

07 січня 1983 року ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13, змінивши прізвище на - ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.76).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, 10 лютого 1987 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 було розірвано, прізвище дружини після розірвання шлюбу - ОСОБА_1 (а.с.77 об.).

В подальшому, 03 червня 1993 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.77).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.73).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст. 1234 ЦК України).

Як встановлено судом, за час свого життя ОСОБА_5 склав заповіт від 21 грудня 1999 року, відповідно до якого все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 (а.с.84).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, витягом про державну реєстрацію прав від 22 липня 2011 року, ОСОБА_5 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 (а.с.108, 110).

Крім того, ОСОБА_5 на праві власності належало наступне майно: гаражний бокс № АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на гараж багатобоксовий, інформаційною довідкою від 11 березня 2013 року, виданою Київською міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с.91, 111); садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с.112 об.); земельна ділянка площею 0,061 га, що розташована на території Михайлівсько-Рубежівської сільської ради, с/т "Мрія", що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю (а.с.113); земельна ділянка площею 0,0305 га, яка розташована за адресою: Києво-Святошинський район, Михайлівсько-Рубежівська с/р, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с.115).

Крім того, на праві власності ОСОБА_5 також належали грошові кошти на рахунках у різних банківських установах, що підтверджується відповідними листами банківських установ (а.с.138, 141, 142).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 2012 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О.І. звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року батька - ОСОБА_14 (а.с.70).

25 лютого 2013 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щадко О.І. із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року батька - ОСОБА_14 (а.с.81).

14 травня 2013 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини (а.с.116).

Заповіт, як вид одностороннього правочину (дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст. 202, ч.2 ст. 203 ЦК України).

За змістом ст. 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За правилом ст. 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається як на підставу для визнання заповіту недійсним тривале захворювання батька, здійснення фізичного та психологічного впливу на нього з боку відповідача.

Як зазначається в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Так, будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що являється онукою померлого ОСОБА_7 та донькою позивача. Між дідусем та відповідачем були натягнуті стосунки, вони часто билися. Відповідач постійно чинив тиск на дідуся. Пам'ятає, як в ранньому дитинстві, коли їй було близько 13-14 років, відповідач в стані алкогольного сп'яніння бив дідуся, на похорони дідуся прийшов в стані алкогольного сп'яніння. Він навіть до них додому приходив в стані сп'яніння та бешкетував. В 1990 роках у дідуся виявили хронічне захворювання голови, та й взагалі у дідуся були проблеми зі здоров'ям. Зазначила, що в 1999 році їй було 14 років, і саме в цей період часу вона часто була у дідуся та ОСОБА_3 У дідуся були напади агресії, він забував деякі факти. Дідусь сам розповідав, що він лікується, у нього виявили захворювання голови, у нього були часті головні болі, мігрені. Проте, дідусь працював головою кооперативу, постійно допомагав відповідачу матеріально. Вона ж допомагала дідусю, возила його на його прохання, так як він не міг керувати автомобілем. З 1999 року вона не проживала в м. Києві, приїздила до дідуся раз на півроку, так як навчалася, у зв'язку з чим не знає чи лікувався дідусь у той період часу. Також зазначила, що дідусь запитував у неї її відношення до того, що він оформить заповіт на неї та позивача, на що вона відповіла, що це буде його воля та його рішення.

В той же час, як доказ щодо спростування заявлених позовних вимог відповідач посилався на покази свідка ОСОБА_16

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила суду, що померлий ОСОБА_5 є її дідусем, а відповідач є її батьком. Вона знала дідуся лише як життєрадісну людину, він ніколи нічим не хворів, двадцять років працював. Захворювань голови у нього не було, вона жодного разу не чула, щоб дідусь кричав, будь-яких психічних розладів вона також не помічала, всі знають його як гарну людину. Зазначила, що відповідач ніколи не влаштовував бійки з дідусем, він міг лише сперечатися з ним, але потім у них були нормальні відносини, вони телефонували один одному, батько приїздив до дідуся. Вона ж в свою чергу приїздила до дідуся на дачу до шістнадцяти років. Потім у зв'язку з навчанням, вона стала рідко приїздити до нього. В лікарню вона до дідуся не приїздила, так як не знала, що він перебував у лікарні, але перед його смертю вона тиждень була з ним.

За вимог Цивільного процесуального кодексу України одним із видів доказів є висновок експерта, який є докладним описом проведених експертом досліджень, зроблених в результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Як роз'яснено у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Так, 10 вересня 2014 року судом була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, на розгляд якої були поставлені такі питання: чи страждав ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на час складання заповіту - 21 грудня 1999 року, на будь-яке психічне захворювання або психічний розлад? чи міг ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на час складання заповіту - 21 грудня 1999 року, внаслідок захворювань, зазначених у медичній документації, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними? чи здатним був ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, на час складання заповіту - 21 грудня 1999 року, внаслідок захворювань, виявлених та зазначених у медичній документації, повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями, розуміти значення своїх дій та керувати ними?

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 14 від 09 січня 2015 року, на час складання заповіту 21 грудня 1999 року ОСОБА_5 страждав на психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку поєднаного (травматичного, судинного) генезу з психоорганічним синдромом (F 07.9 - згідно з МКХ-10); на час складання заповіту 21 грудня 1999 року ОСОБА_5 страждав на органічне ураження головного мозку поєднане (травматичного, судинного) генезу з психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом у зазначений період часу усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними; на час складання заповіту 21 грудня 1999 року ОСОБА_5 страждав на органічне ураження головного мозку поєднаного (травматичного, судинного) генезу з психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом у зазначений період часу був здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.180-189).

Як встановлено судом, за життя ОСОБА_5 не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, протягом життя хворів на ряд сомато-неврологічних захворювань, у зв'язку з чим періодично оглядався фахівцями поліклінічного відділення амбулаторно (при цьому йому призначалася амбулаторна терапія), проходив обстеження та лікування у стаціонарах соматичного профілю. Зокрема, орієнтовно з 1989 року і в подальшому ОСОБА_5, окрім інших скарг, часом скаржився на головні болі, запаморочення, загальну слабкість, порушений сон, сонливість, погіршення пам'яті, забудькуватість, дратівливість. У березні 1991 року ОСОБА_5 переніс струс головного мозку, а в подальшому, у нього також діагностувалися "Атеросклероз судин головного мозку, дисциркуляторна енцефалопатія, хронічна недостатність мозкового кровообігу, артеріальна гіпертензія. Астенічний, астено-невротичний, церебрастенічний синдроми, нарастаючий психоорганічний синдром".

Таким чином, з огляду на викладене вбачається, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_5 страждав сомато-неврологічними захворюваннями, у зв'язку з чим проходив лікування, в той же час усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними під час вчинення заповіту 21 грудня 1999 року, що повністю взаємоузгоджується з медичною документацією та висновками судово-психіатричного експерта № 14 від 09 січня 2015 року. Посилання ж позивача на чинення фізичного та психологічного тиску з боку відповідача на батька не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не підтверджені належними та допустими доказами, беручи до уваги те, що свідок ОСОБА_15, яка підтвердила застосування відповідачем фізичного впливу на ОСОБА_5, є донькою позивача та безпосередньо є заінтересованою особою у вирішенні спору на користь позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1257 Цивільного кодексу України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Таким чином позовні вимоги позивача про визнання заповіту від 21 грудня 1999 року недійсним не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суду не доведено обставин відсутності волевиявлення спадкодавця щодо складання заповіту на користь відповідача ОСОБА_2

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що незважаючи на наявність у померлого захворювань, останній під час складання заповіту 21 грудня 1999 року, за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, не виявляв таких індивідуально-психологічних та емоційних змін, які могли б суттєво вплинути на його поведінку, у зв`язку з чим правових підстав для визнання заповіту складеного ОСОБА_5 21 грудня 1999 року на ім`я ОСОБА_2 у суду не має.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко Оксана Іларіївна про визнання заповіту недійсним є безпідставним, необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 30, 202, 203, 225, 1216, 1217, 1218, 1233, 1234, 1257 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щадко Оксана Іларіївна про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: