Ухвала суду № 43618297, 15.04.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/7358/14-ц Головуючий у 1-й інст. Смиковська Л. О.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

при секретарі Ковальській Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулось до суду з названим позовом. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що 25.09.2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, за яким остання отримала кредит в розмірі 25000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 не виконує зобов"язання належним чином ПАТ КБ „ Приватбанк" просило стягнути з неї на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.09.2013 року, яка станом на 28.10.2014 року складає 37 176,54 грн. та судові витрати в розмірі 371,77 грн.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року позов ПАТ КБ „Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" заборгованості за кредитним договором б/н від 25.09.2013 року в загальному розмірі 37 176,54 грн., з яких 24 489,78 грн. - заборгованість за кредитом, 9 790,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 650,00 грн. - заборгованість з комісії за користування кредитом, 2246,50 грн. - штраф за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором, а також 371,77 грн. витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити. Вважає, що судом не було враховано, що 06.02.2014 року у неї було викрадено гаманець, у якому знаходилась кредитна картка, про що відповідно до умов договору, вона повідомила працівників банку та правоохоронні органи, однак працівники банку не зробили жодний дій та не заблокували картку. Вважає, що визнання її правоохоронними органами потерпілою та її власні дії доводять її невинуватість. Зазначає, що судом безпідставно не було задоволено її клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до прийняття рішення по кримінальній справі. Вважає, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням її майнового стану.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень статей 610, 612, 625, 629 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відповідачкою порушено взяті зобов"язання по кредитному договору, грошові кошти не повернуто, вимоги про стягнення боргу підтверджені наданими суду письмовими доказами, доказів про відсутність заборгованості перед позивачем, не надано. Заява відповідачки про зменшення штрафних санкцій до суду не надходила.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає, що рішення ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до кредитного договору, оформленого Анкетою- заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, від 25 вересня 2013 року ОСОБА_1 отримала того ж дня кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки /а.с.10/.

У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомилася і згодна з Умовами і Правилами надання банківських послуг (а.с. 10). Вказані обставини підтверджуються підписом позичальника ОСОБА_1

Укладення кредитного договору у такій формі здійснено у відповідності до наказу голови правління Приватбанку №Сп-2010-256 від 06.03.2010 року, відповідно до якого розроблено спрощену форму Договору про надання банківських послуг, яка передбачає укладення і підписання клієнтом Заяви про надання послуг, в якій Клієнт зазначає, що ознайомився і згодний з Умовами і Правилами надання банківських послуг /а.с.12-35/.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови діючого кредитного договору від 25.09.2013 року, у зв'язку з чим станом на 28.10.2014 року утворилась заборгованість в сумі 37 176,54 грн., яка складається з: 24 489,78 грн. - заборгованість за кредитом, 9 790,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 650,00 грн. - заборгованість з комісії за користування кредитом, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1746,50 грн. - штраф (процентна складова) за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором та підлягає стягненню із відповідачки /а.с.8-9/.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дав належну правову оцінку запереченням ОСОБА_1 з приводу викрадення у неї платіжної картки, на якій розміщувався кредитний ліміт в сумі 25 000грн.

Так, з довідки Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві від 17.03.2014 року вбачається, що до цього управління із заявою звернулась ОСОБА_1, в якій зазначила, що 06.02.2014 року близько 07:15год. за адресою м. Київ, поблизу ст. м. „Бориспільська" при виході з маршрутного таксі вона виявила викрадення гаманця, в якому знаходилась кредитна картка „Приватбанку", з якої в подальшому було знято кредитні кошти в сумі 25 500грн. /а.с.59/.

За повідомленням цього управління станом на 5 лютого 2015 року розслідування у справі триває, проводяться слідчі дії спрямовані на встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Рішення про закриття кримінального провадження не приймалося /а.с.94/.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що вона вжила всіх заходів щодо повідомлення про крадіжку - звернулась з відповідною заявою до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві (визнана потерпілою) та до відділення Приватбанку. Одночасно вказує, що співробітники банку не вчинили жодних дій щодо з"ясування того хто і з якого банкомату зняв гроші з кредитної картки, не провели власного розслідування та не зупинили дію кредитного договору.

Вказані доводи не впливають на законність ухваленого рішення.

Так, сама ОСОБА_1 пояснила, що одразу після виявлення нею крадіжки кредитної картки на її телефон почали надходити смс повідомлення про зняття коштів. Тобто, на час повідомлення Банку про крадіжку, кошти вже були зняті, а тому така функція Банку як блокування карти з метою збереження коштів на рахунку вже була недоцільною.

Представник Банку в суді апеляційної інстанції пояснив, що кошти були зняті в банкоматі, що передбачало обізнаність особи з пін кодом кредитної карти.

Випискою із карти ОСОБА_1 за період з 25.09.2013року по 28.01.2015 року підтверджується, що 06.02.2014 року з її кредитної карти в банкоматі Бізнес Центр, Київ, шосе Харківське було знято 24 500грн./а.с.92/.

Відповідно до п.п. 2.1.1.9.9 Умов та правил надання банківських послуг - держатель карти зобов"язаний вживати всі можливі заходи щодо запобігання втрати карти, пін коду.

Пунктами 2.1.1.9.10 визначено, що при втраті карти держатель карти повинен невідкладно повідомити банк. Держатель несе відповідальність за всі операції з картою, що відбулися поп дату отримання банком повідомлення від клієнта про втрату карти включно по дату отримання банком повідомлення про втрату карти.

Встановленими обставинами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів щодо запобігання втрати не лише карти, а й пін коду, а тому повинна нести відповідальність за всі операції з картою, що відбулися по дату отримання банком повідомлення від клієнта про її втрату, в даному випадку і за викрадені грошові кошти, що узгоджується з положеннями Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1, приєднання до яких підтверджується підписаною нею 25.09.2013 року Анкетою-заявою.

Водночас, при встановленні особи, винної у вчиненні крадіжки кредитної карти, ОСОБА_1 буде мати право на відшкодування шкоди від цієї особи, як потерпіла від кримінального правопорушення, в порядку ст.1177 ЦК України.

Доводи в апеляційній скарзі про зупинення провадження у вказаній справі на підставі п.6 ч.1 ст.202 ЦПК України до прийняття рішення по кримінальній справі є помилковими, оскільки наведена норма передбачає право суду зупинити провадження у справі у випадках направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому ст.132 ЦПК, тобто йдеться про доручення відповідному суду провести певні процесуальні дії. У вказаному ж випадку проводяться слідчі дії, які здійснюються органами досудового розслідування, що має іншу процесуальну направленість та інші наслідки.

Інші норми цивільно-процесуального кодексу також не передбачають обов"язку чи права суду зупинити провадження у справі з підстав розслідування кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.551 ЦК України, оскільки заява відповідачки про зменшення штрафних санкцій на адресу суду не надходила. Матеріали справи не містять жодних доказів про її матеріальний стан.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права, дійшовши обґрунтованого висновку, що відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню із відповідача.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді