Рішення № 43615839, 15.04.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015 р. Справа№ 914/274/15

За позовом: Прокурора залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі

позивача: Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс», м.Городок, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 391 952,00 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від прокуратури: Шевчук В.В. - посвідчення № 027882 від 30.07.2014р.;

Від позивача: Шмотолоха О.П. - представник за довіреністю № 23-111 від 12.09.2014р.;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області прокурором Личаківського району м. Львова подано позов в інтересах держави в особі Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс» про стягнення заборгованості в сумі 391 952,00 грн.

Ухвалою суду від 29.01.2015р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 16.02.2015р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

30.03.2015р. судом винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору та відкладено розгляд справи на 15.04.2015р.

В судовому засіданні 15.04.2015р. представник прокуратури позовні вимоги підтримує повністю з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник позивача позовні вимоги підтримує повністю, вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення умов договору про пайову участь від 26.09.2014р.№ 298 не сплатив пайовий внесок в сумі 391 952,00 грн. по 21.12.2014р., внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 391 952,00 грн.

В судове засідання 15.04.2015р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив. В судовому засіданні 02.03.2015р. надав усні пояснення по справі.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.

В судовому засіданні 15.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Департаментом економічної політики Львівської міської ради (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будімекс» (замовник, відповідач) укладено договір про пайову участь від 26.09.2014р. № 298 (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору відповідач зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому даним договором (п.1.1. Договору).

Згідно п.2.2. Договору відповідач зобов'язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 1 490 763,90 грн., зокрема:

391 952,00 грн. - по 21.12.2014р.;

549 405,95 грн. - по 21.12.2015р.

549 405,95 грн. - по 21.12.2016р. (але не пізніше ніж дата введення об'єкта в експлуатацію).

Однак, як зазначається позивачем, що відповідач не виконав зобов'язання за Договором щодо сплати першого платежу в сумі 391 952,00 грн.

24.12.2014р. позивачем скеровану відповідачу лист №23-3734 про необхідність перерахування суми пайового внеску відповідно до умов Договору. Однак відповідачем залишено без відповіді.

На день розгляду справи заборгованість у сумі 391 952,00 грн. відповідачем не погашена.

Доказів повної або часткової оплати заборгованості сторонами не подано.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, будь-яких пояснень по суті предмету спору суду не надав, доказів сплати пайового внеску в сумі 391 952,00 грн. не представив. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 391 952,00 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» (надалі - Закон).

Відповідно до підпункту 1 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат та позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Як зазначено в пункті 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до п.2.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Оскільки прокуратурою заявлено майнову вимогу, спір виник з вини відповідача, суд приходить до висновку, що стягненню підлягають судові витрати в сумі 7 839,04 грн. (391 952,00 грн.*2%).

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 22, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс» (81500, Львівська область, Городоцький район, м. Городок, вул. Шептицького, буд. 4,А; ідентифікаційний код 32115127) на користь Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; ідентифікаційний код 34814859) 391 952,00 грн. заборгованості (розрахунковий рахунок №31511921700002, код платежу 24170000 в ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 38008294, отримувач: міський бюджет м. Львова).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс» (81500, Львівська область, Городоцький район, м. Городок, вул. Шептицького, буд. 4,А;) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 7 839,04 грн. судового збору.

4. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.04.2015р.

Суддя Коссак С.М.