Рішення № 43614664, 15.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 753/9573/13 Головуючий у 1 - й інстанції: Цимбал І.К.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3691/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.

при секретарі - Круглику В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Шуліка Аліни Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у червні 2013 року.

Зазначав, що 08.07.2005 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №К2U4GK00260888, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит в розмірі 172 610,00 євро зі сплатою 11,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08.07.2025 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання між сторонами 08.07.2005 року укладено договір іпотеки № К2U4GK00260888, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'явань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 26.04.2013 року складала 407 387, 18 євро, що за курсом НБУ станом на 26.04.2013 року становить 4 257 196, 03 грн.

На підставі викладеного позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на вказану квартиру шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідним для продажу предмету іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 серпня 2013 року позов задоволено.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року вказане заочне рішення скасоване, справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухваленні нового про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом вірно встановлено, що 08.07.2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №К2U4GK00260888, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 204 997,05 євро, з яких 172 610,00 євро на купівлю квартири, 17 261,00 євро на оплату страхових платежів по особистому страхуванню, 15 126,05 євро на оплату страхових платежів по страхуванню нерухомості, з оплатою за користування кредитом процентів в розмірі 0,92% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, 0,5% від суми кредиту першочергово в момент надання та 0,22% від суми виданого кредиту щомісячно.

Кожен місяць позичальник повинен сплачувати грошову суму в розмірі 2 184,17 євро, яка складається з заборгованості по кредиту та відсоткам.

Строк дії договору встановлений до 08.07.2025 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, 08.07.2005 року між сторонами укладено договір іпотеки , відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а банк прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності.

Відповідно до долученого до матеріалів справи розрахунку відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 26.04.2013 року утворилася заборгованість в розмірі 407 387,18 євро, що за курсом НБУ станом на 26.04.2013 року складає 4 257 196,03 грн., з яких: 168 796,16 євро - сума заборгованості за кредитом, 93 004,23 євро - сума заборгованості по процентах за користування кредитом, 18 987,00 євро - заборгованість по комісії за користування кредитом, 126 599,79 євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

14.03.2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» направлено відповідачу вимогу про усунення протягом тридцяти днів порушень умов кредитного договору та у випадку невиконання вимоги банку - про необхідність звернення банку у судовому порядку про звернення стягнення на квартиру; роз'яснено відповідачу, що у випадку не усунення виявлених банком порушень умов кредитного договору необхідність добровільного звільнення із займаного житлового приміщення, що було передано в іпотеку.

У зв'язку з невиконання направленої вимоги позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, районний суд керувався положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.

Так, відповідно до вимог пп.1.1 зазначеного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Разом з тим, районний суд не врахував, що згаданий Закон за своїм змістом є процесуальним, остільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме - визначає що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки зазначеним Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави до звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

На підставі викладено оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ч.1 ст.526 ЦК України встановлено що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 та ч.1 ст.1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи доведено порушення відповідачем умов кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 26.04.2013 року ускладає 407 387,18 євро, що за курсом НБУ станом на день розрахунку становить 4 257 196,03 грн., з яких: 168 796,16 євро, що згідно курсу НБУ складає 1 763 919,87 грн. - сума заборгованості за кредитом, 93 004,23 євро, що згідно курсу НБУ 971 894,20 грн. - сума заборгованості по процентах за користування кредитом, 18 987,00 євро , що згідно курсу НБУ 198 414,15 грн.- заборгованість по комісії за користування кредитом, 126 599,79 євро, що згідно курсу НБУ 1 322 967,81 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

Відповідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п. 4.1 договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 договору банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення платежу

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені, відповідно до ст. 253 ЦК України, обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Позивач звернувся до суду 12.06.2013 (а.с. 3) та просив стягнути пеню за весь час прострочення станом на 26.04.2013 року.

Разом з цим, у відповідності до вищевказаних норм, пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову з урахуванням заявлених позовних вимог та в їх межах.

Так, з урахуванням того що позивач звернувся до суду 12.06.2013 року, а пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред'явлення позову, то період нарахування пені становить з 12.06.2012 по 12.06.2013. Однак, з огляду на те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення пені станом на 26.04.2013 року, то період за який підлягає стягненню пеня слід визначити з 12.06.2012 по 26.04.2013 року, що згідно наданого позивачем та перевіреного судом апеляційної інстанції розрахунку становить 49 161,32 євро, що еквівалентно 513 735,8 грн. (49 161,32 х 10,45 грн.).

Таким чином розмір заборгованості відповідача за кредитним договором №К2U4GK00260888 від 08.07.2005 року, який підлягає стягненню в рахунок погашення заборгованості становить 358 225,86 євро, що в еквіваленті складає 3 743 460,24 грн., та складається з 168 796,16 євро, що еквівалентно 1 763 919,87 грн. - сума заборгованості за кредитом, 93 004,23 євро, що еквівалентно 971 894,20 грн. - сума заборгованості по процентах за користування кредитом, 18 987,00 євро , що еквівалентно 198 414,15 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 49 161,32 євро, що еквівалентно 513 735,8 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

Відповідно до вимог ч.1 ст.548 ЦК України виконання основного зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями ч.1 ст.575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно із ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до припинення дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Положеннями ст.5 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності.

Вимогами ст.7 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором що визначена під час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до положень ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення.

Вимоги ст.33 Закону України «Про іпотеку» встановлюють, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, банк набув право на задоволення вимог по поверненню грошових коштів, шляхом звернення стягнення на квартиру, що була передана в іпотеку.

Статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та пунктом 27, 28 договору іпотеки, укладеного між сторонами 08.07.2005 року, закріплено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Пунктом 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

Із позовної заяви вбачається, що ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови,з проведенням дій щодо отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідним для продажу предмету іпотеки, що не суперечить вимогам статті 38 Закону України "Про іпотеку" та умовам договору іпотеки, укладеного між сторонами.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання, на підставі договору, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

ПАТ КБ «ПриватБанк» надсилав 14.03.2013 року лист-претензію відповідачу з вимогою повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, та попередження що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, він має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який інший спосіб. Крім того, зазначено, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, він вимагає добровільно звільнити нерухоме майно разом з усіма членами сім'ї та іншими мешканцями

Проте матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих отримання відповідачем даної претензії.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

За вищевикладених обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем належним чином вимоги про добровільне виселення відповідача зі спірної квартири, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, направлено відповідачу не було і відповідно останнім належної вимоги позивача не отримано, а відтак в даному випадку вимога ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідача про примусове виселення з предмету іпотеки є передчасною та такою, що була заявлена позивачем без дотримання визначеного законом порядку, що передує примусовому виселенню відповідачів з предмету іпотеки за рішенням суду.

Оскілки вимога про зняття відповідача з реєстраційного обліку є похідною, вона також задоволенню не підлягає.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Враховуючи зазначене, апеляційна скарга Шуліка А.В. в інтересах ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що на час ухвалення рішення продовжує дію Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», судова колегія вважає, що виконання рішення в порядку ст. 217 ЦПК України необхідно відстрочити на період дії мораторію, встановленого зазначеним Законом.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3 670,40 грн.

Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Шуліка Аліни Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити частково.

Звернути стягнення на квартиру загальною площею 111,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 08 липня 2005 року) Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови,з проведенням дій щодо отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2U4GK00260888 від 08 липня 2005 року в розмірі 358 225,86 євро, що згідно курсу НБУ становить 3 743 460,24 грн., та складається з 168 796,16 євро, що еквівалентно 1 763 919,87 грн. - сума заборгованості за кредитом, 93 004,23 євро, що еквівалентно 971 894,20 грн. - сума заборгованості по процентах за користування кредитом, 18 987,00 євро , що еквівалентно 198 414,15 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 49 161,32 євро, що еквівалентно 513 735,8 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2, виданий Червонозаводським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 24 січня 2003 року) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) судові витрати в розмірі 3 670 грн. 40 коп.

В порядку ст. 217 ЦПК України відстрочити виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: