Ухвала суду № 43613583, 08.04.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 р.Справа № 524/11141/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бартош Н.С., Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

Встановила:

01.12.2014 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, яким просить визнати незаконною бездіяльність відповідача - виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - відповідач, виконавчий комітет), яка виразилась в неповідомленні його про наявне право, за колективним договором 2003-2005 років, на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових проблем та в невиплаті йому у 2004 році такої матеріальної допомоги. Позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену матеріальну допомогу за 2004 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Позивач зазначає, що відповідач, не повідомивши його про наявне (за умовами колективного договору 2003-2005 років) право на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем, та не виплативши в 2004 році йому самостійно зазначену матеріальну допомогу, допустив незаконну бездіяльність.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2015 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Судове рішення вмотивовано встановленим фактом не звернення позивача ОСОБА_1 у 2004 році до роботодавця із заявою про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також, судом зазначено, що видача розпорядження про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника відповідно органу, реалізація якого можлива лише у випадку наявності відповідних коштів.

Не погоджуючись з судовим рішенням, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню, відповідно до положень ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у виконкомі на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій у період часу з 01.07.1998 року по 31.01.2011 року.

29.11.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про виплату невиплаченої йому у 2004 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 27).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частиною другою ст. 33 Закону України «Про державну службу» передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 року № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» керівники органів і голови рад, зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право в межах установленого фонду оплати праці надавати працівникам, оплата праці яких здійснюється відповідно до цієї постанови, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Для отримання матеріальної допомоги працівник подає заяву, в якій зазначає причину, з якої він просить надати йому матеріальну допомогу, і, яка є підставою для оформлення наказу про надання матеріальної допомоги, у якому зазначається причина на підставі якої надається ця допомога та її сума.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача/апелянта ОСОБА_1 щодо допущеної відповідачем по відношенню до нього протиправної бездіяльності, що виразилась у не повідомленні його про наявне право на отримання у 2004 році матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань згідно із умовами колективного договору на 2003-2005 роки, укладеного між адміністрацією Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області та трудовим колективом виконавчого комітету, оскільки право державного службовця на отримання сум оплати праці насамперед регламентовано Законом України «Про державну службу».

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2003-2005 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 14.05.2003 року, визначено, що при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Положеннями ст. 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції (далі - працівників) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24.09.2014 року по справі № 524/4891/14-а за адміністративним позовом фізичної особи до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити за 2004 рік матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка набрала законної сили, встановлено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2004 році бюджетом Автозаводського району не планувалась та не затверджувалась, кошти на виплату даного виду матеріальної допомоги були відсутні, жоден з працівників виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука у 2004 році матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не отримував (а.с. 7).

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованності позовних вимог ОСОБА_1 та зазначає, що доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують.

Колегія суддів не вбачає підстав, встановлених ст.ст. 201, 202 КАС України для зміни або скасування судового рішення.

В порядку, передбаченому ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України, розгляд справи відбувся за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 41 ч. 1, 160, 167, 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) Н.С. Бартош

(підпис) Л.О. Донець

Повний текст ухвали виготовлений і підписаний 10 квітня 2015 року