Постанова № 43613091, 16.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/218/15 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В. І.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Кравчук М. В.

позивача ОСОБА_2, представника відповідачів Трояна Ю. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12 січня 2015 року № 1-о про звільнення ОСОБА_2 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлення ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області; стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області 50000 грн. моральної шкоди.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 р. (з урахуванням ухвали від 02.03.2015 р. про виправлення описки у вказаній постанові) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12 січня 2015 року № 1-о «Про звільнення ОСОБА_2.».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 р. по 23.02.2015 р. у сумі 22387 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачі та позивач подали апеляційні скарги, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволених або незадоволених позовних вимог, враховуючи заінтересованість сторін по справі, та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення або задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу відповідачів необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду - скасувати в частині з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач працював головним державним ревізором - інспектором відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

Кабінет Міністрів України постановою від 06.08.2014 року № 311 утворив територіальні органи Державної фіскальної служби та реорганізував територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

Наказом голови комісії з реорганізації ГУ Міндоходів у Черкаській області від 12.01.2015 року № l-о позивача звільнено з займаної посади через реорганізацію та скорочення чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 40 Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (далі - зміни в організації виробництва і праці).

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Отже, підставами для звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації або зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, скорочення чисельності та скорочення штату не тотожні поняття, адже скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість, скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо; при цьому, одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.

Так в запереченнях на адміністративний позов відповідачі зазначили, що фактично у спірних правовідносинах мало місце скорочення чисельності штату працівників, зважаючи на те, що відповідно до штатного розпису ГУ Міндоходів у Черкаській області від 28.01.2014 року штатна чисельність працівників складала - 340 одиниць, а згідно штатного розпису ГУ ДФС у Черкаській області від 08.10.2014 року штатна чисельність працівників склала - 312 одиниць.

Досліджуючи цю обставину, колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до п. 2 постанови КМ України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 06.08.2014 р. № 311 (далі - Постанова № 311) територіальні органи Міністерства доходів і зборів реорганізовано шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2 до Постанови № 311.

У відповідності до наявного в матеріалах справи штатного розпису на 2014 рік, затвердженого 08.10.2014 р., посади головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій та проведення фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту новоутвореного податкового органу передбачені у кількості 6 штук з загальної кількості посад по відділу - 8 (а. с. 70).

В свою чергу, структурою Головного управління Міндоходів у Черкаській області, затвердженою 28.01.2014 р., передбачалося у відділі контролю за проведенням розрахункових операцій всього 5 осіб, з яких 4 - посади головних державних ревізорів - інспекторів (а. с. 58).

З огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про неможливість застосування до здійснюваної реорганізації поняття «скорочення штату» в розрізі вирішення питання про правомірність звільнення позивача з огляду на той факт, що посада позивача не скорочена, а збільшена на 2 одиниці.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про скорочення чисельності працівників (а. с. 142) відповідачі також не врахували, що частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2014 р. позивача попереджено про наступне вивільнення та запропоновані посади головного державного ревізора-інспектора відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на період соціальної відпустки ОСОБА_4 та головного державного ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок окремих платників цього ж управління на період соціальної відпустки ОСОБА_5 Від запропонованих посад позивач відмовився з огляду на те, що вказані посади були вільні лише на період соціальних відпусток ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Колегія суддів приймає до уваги доводи позивача і вважає, що пропозиція відповідачів зайняти посаду основного працівника на період знаходження його у соціальній відпустці свідчить про істотну зміну умов праці у разі погодження позивача на будь - яку з цих пропозицій, а тому відмова позивача від таких пропозицій є обґрунтованою.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову та позиції суду першої інстанції, відповідачі зазначили про надання пропозиції позивачу зайняти вакантні посади, відмова від яких є підставою для звільнення.

При цьому відповідачі зазначили, що пункт 1 ст. 42 КЗпП України, яким переважне право залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, у випадку працевлаштування на нову посаду не застосовуються.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу на форму здійснення реорганізації податкового органу: шляхом приєднання, що буквально означає об'єднання новоствореного податкового органу з вже існуючим раніше.

З огляду на це, зазначені доводи відповідачів колегія суддів вважає необґрунтованими у зв'язку із входженням посади позивача у структуру штату Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

Таким чином, колегія суддів виключає можливість заповнення шести посад головних державних ревізорів - інспекторів з числа чотирьох інспекторів, що раніше обіймали ці посади та мають відповідну кваліфікацію, таким чином, що один з цих інспекторів має нижчу кваліфікацію ніж особи, що раніше не обіймали таку посаду та зайняли вакантні посади новоствореного органу.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивача про наступне вивільнення за два місяці до такого вивільнення (03.10.2014 р.) у відповідності до ст. 492 КЗпП України.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача порушеного права на працевлаштування у зв'язку з реорганізацією податкового органу, а тому позовні вимоги про поновлення на посаді та оплату вимушеного прогулу є правомірними.

В апеляційній скарзі в якості доводу відповідачі зазначають, що Головне управління Міндоходів у Черкаській області перебуває у стані припинення, з огляду на що прийнятим рішенням суд першої інстанції фактично змушує Головне управління ДФС у Черкаській області запропонувати позивачу посаду у новоствореному органі, в якому всі вакантні посади відсутні.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що адміністративний суд покликаний встановлювати наявність порушеного права та приймати в межах своїх повноважень рішення для його відновлення.

В іншому випадку адміністративне судочинство не виконуватиме завдання, визначене ст. 2 КАС України, - захист прав.

Поновлення позивача на займаній посаді є захистом його порушеного права, а пропозиція рівноцінної посади в структурі реорганізованого органу - прямим обов'язком відповідачів у відповідності до ст. 40 КЗпП України.

З огляду на що, доводи відповідачів в цій частині є необґрунтованими.

Натомість, в апеляційних скаргах відповідачів та позивача вбачається незгода останнього з поновленням на посаді в органі, що реорганізується, замість новоутвореного, та незгода відповідачів зі стягненням заробітку за час вимушеного прогулу з новоутвореного органу, а не з того, що реорганізовується.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зважаючи на те, що юридична особа, в якій працював позивач не припинена, відповідно, поновленню позивач підлягає саме у Головному управлінні Міндоходів у Черкаській області, а тому доводи апеляційної скарги позивача колегія суддів вважає необґрунтованими.

Водночас, з тих самих підстав колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління ДФС у Черкаській області.

Визначивши новостворений податковий орган правонаступником Головного управління Міндоходів у Черкаській області, суд першої інстанції не врахував, що при реорганізації відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи, але при цьому залишається весь його баланс, до якого входять як активи, так і пасиви. При проведенні процесу передачі цього балансу складається акт передачі, в який входять всі наявні активи, дебіторські і кредиторські заборгованості особи, що реорганізовується.

Припинення юридичної особи є завершальною стадією передачі балансу особи, що реорганізується, з огляду на що колегія суддів погоджується з доводами відповідачів, що до моменту припинення Головного управління Міндоходів у Черкаській області новостворений орган може відповідати лише в межах власних зобов'язань.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління ДФС у Черкаській області.

Також з апеляційної скарги вбачається, що відповідачі фактично не погоджуються з розрахунком суми, що підлягає стягненню, зважаючи на те, що позивач останні два місяці перед звільненням фактично не працював, а перебував на лікарняному.

Так пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розділом ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню та які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Для обрахунку середньоденної заробітної плати судом першої інстанції було використано відомості, які містяться в довідці Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 662/23-00-05-048 від 15.01.2015 р. (а. с. 102).

Обчислюючи середньомісячну заробітну плату, суд першої інстанції встановив, що ця сума складає 678 грн. 40 коп.

В свою чергу, колегія суддів приймає доводи відповідачів, що в мотивувальній частині рішення вказана сума не обґрунтована.

Натомість, як вбачається з зазначеної довідки, середньоденна заробітна плата, вирахована посадовими особами Головного управління Міндоходів у Черкаській області, становить 157 грн. 75 коп.

Довідка Головного управління Міндоходів у Черкаській області № 662/23-00-05-048 від 15.01.2015 р. скріплена печаткою податкового органу та підписана начальником і головним бухгалтером відповідача.

Вказана довідка має статус офіційного документу.

Крім того, у позовній заяві позивач просить про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з розрахунку середньоденного заробітку: 157 грн. 75 коп. (а. с. 5).

Колегія суддів зауважує, що суттю стягнень коштів за час вимушеного прогулу є не санкція до роботодавця, а оплата працівнику тих днів, що він міг би відпрацювати та отримати оплату своєї праці якби роботодавець не вдався до незаконного звільнення працівника.

Відповідно, сума, що підлягатиме до стягнення, повинна максимально близько відповідати місячному заробітку працівника до звільнення.

Вважаючи, що стягненню за 33 робочі дні вимушеного прогулу підлягає сума у розмірі 22387 грн. 20 коп., суд першої інстанції не врахував, що заробітна плата позивача за останні 6 місяців перед звільненням знаходилась у діапазоні 3500 грн./міс. - 5300 грн./міс., а відтак, стягнута судом першої інстанції сума не відповідає реальній сумі, що отримав би позивач, відпрацювавши в січні та лютому 2015 року приблизно 1 місяць.

Відповідно до ст. 2411 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, якщо в наказі на звільнення зазначено «звільнити з 12 січня», працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення, тобто з 13.01.2015 р.

Аналогічна позиція міститься в п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, де зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив період вимушеного прогулу позивача.

Враховуючи розпорядження КМ України від 12.11.2014 р. № 1084-р, яким рекомендовано здійснити перенесення робочих днів наступним чином: п'ятницю 2 січня - на суботу 17 січня; четвер 8 січня - на суботу 31 січня; п'ятницю 9 січня - на суботу 14 лютого, а також відсутність заперечень з цього приводу з боку відповідачів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кількість робочих днів в цей період становить 33.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню підлягатиме наступна сума: 157, 75 грн. х 33 дні = 5205, 75 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідачі просили суд апеляційної інстанції зупинити виконання оскарженого рішення в межах суми стягнення за один місяць.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на те, що сума, яка підлягає стягненню, є заробітною платою позивача за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості задовольнити зазначене клопотання.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не обґрунтував підставу відшкодування йому моральної шкоди, оскільки не надав жодного доказу, який би підтверджував заподіяння такої шкоди, в зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50000 грн. не підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПО С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Черкаській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 р. в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 р. по 23.02.2015 р. у сумі 22387 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят сім) гривень 20 копійок скасувати.

В цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2015 р. по 23.02.2015 р. у сумі 5205 (п'ять тисяч двісті п'ять) гривень 75 копійок

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2015 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 16.04.2015 р.)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: