Постанова № 43612889, 14.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2015 року

справа № 804/6375/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року у справі №804/6375/14 за позовом закритого акціонерного товариства «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТіСТ» до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року задоволено позов закритого акціонерного товариства «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТіСТ», а саме скасовано податкові повідомлення-рішення:

- від 13.03.2010 року № 0000282320/0/10331, №0000292320/0/10332, № 0000302320/0/10333;

- від 05.05.2010 року № 0000282320/1/19010, № 0000292320/1/19008, № 0000302320/1/19009;

- від 31.05.2010 року № 0000282320/2/22323, № 0000292320/2/22325, № 0000302320/2/22327;

- від 13.03.2010 року № 0000401720/0/10329, № 0000152200/0/10330; від 05.05.2010 року №0000401720/1/19000, № 0000152200/1/19011; від 31.05.2010 року № 0000152200/2/22330, №0000401720/2/22376 - в частині нарахування штрафних санкцій;

- від 12.08.2010 року № 0000302320/3, № 0000292320/3, № 0000282320/3, № 0000152200/3, №0000401720/3.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Нікопольська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (яка є правонаступником Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби) подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками, які зроблені в акті перевірки та яким, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 12.01.2010р. по 22.02.2010р.посадовими особами ДПІ проведено планову виїзну перевірку ЗАТ “Нікопольський завод сталевих труб “ЮТіСТ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.09.2009р.

За результатами проведеної перевірки Нікопольською ОДПІ складено Акт №357/232/30926951 від 01.03.2010р., в якому зроблено висновки про порушення ЗАТ “НЗСТ “ЮТіСТ” вимог:

- з податку на прибуток підприємств – пп. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого було завищено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1’ 532’ 986,83 грн.: за півріччя 2008 року – заниження на 112’ 016,30 грн.; за 3 квартали 2008 року – завищення на 1’ 532’ 986,83 грн.;

- п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого було завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 24’ 285’ 615,72 грн.: за 2008 рік – на 9’ 015’ 520,64 грн.; за 1 квартал 2009 року – на 33’ 687’ 054,91 грн.; за півріччя 2009 року – на 28’ 033’ 081,90 грн.; за 3 квартал 2009 року – на 24’ 485’ 615,72 грн.;

- з податку з доходів фізичних осіб – п. 13.1 ст. 13, п. 13.5 ст. 13, п. 16. 13 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок з доходів за ставкою 6 % при виплаті таких доходів нерезиденту на загальну суму 14’ 947,23 грн.: 15.05.2008 року в сумі 5’ 201, 95 грн.; 12.09.2008 року в сумі 4’ 665, 22 грн.; 12.11.2008 року в сумі 5’ 080,06 грн.;

- пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого було допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності нарахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 538,23 грн., в тому числі вересень 2008 року – 538,23 грн.;

- з податку на додану вартість – пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 4’ 374’ 262,87 грн.: травень 2008 року – 209’ 277,57 грн.; червень 2008 року – 330’ 871,43 грн.; серпень 2008 року – 737’ 694,09 грн.; листопад 2008 року – 1’ 100’ 274,93 грн.; грудень 2008 року – 1’ 938’ 073,85 грн.; лютий 2009 року – 58’ 071,00 грн.;

- пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого був занижений залишок від’ємного значення податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 477’ 177,28 грн., у тому числі: травень 2008 року зменшено на 75’ 823,00 грн.; червень 2008 року зменшено на 202’ 318,00 грн.; липень 2008 року збільшено на 151’ 845,21 грн.; жовтень 2008 року збільшено на 217’ 179,26 грн.; листопад 2008 року зменшено на 1’ 720’ 896,00 грн.; січень 2009 року зменшено на 15’ 867, 17 грн.; лютий 2009 року зменшено на 1’ 540’ 758,00 грн.; березень 2009 року збільшено на 2’ 028’ 828,91 грн.; квітень 2009 року збільшено на 584’ 975,70 грн.; травень 2009 року збільшено на 337’ 873, 02 грн.; липень 2009 року збільшено на 206’ 452,19 грн.; серпень 2009 року збільшено на 276’ 040,25 грн.; вересень 2009 року збільшено на 229’ 644,91 грн.;

- пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено від’ємне значення податку на додану вартість, що відноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 203’ 808,05 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки 13.03.2010р. ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

1. № 0000282320/0/10331 – застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 56008,15грн.

Підставами прийняття вказаного ППР стали висновки ДПІ щодо завищення підприємством валових витрат по рядку 04.1 в результаті реалізації підприємством продукції власного виробництва нижче середньозваженої собівартості, внаслідок чого у ІІ кварталі 2008 року занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток на 1120163,3грн. Крім цього, проведеною перевіркою встановлено, що у ІІІ кварталі 2008 року підприємством завищено податкові зобов’язання з податку на прибуток на 1645003,13грн. Оскільки, у перевіреному періоді встановлено як заниження податкових зобов’язань так і їх завищення, при цьому завищено зобов’язань на суму більше ніж занижено, то у податкової служби не існувало підстав для самостійного донарахування податкових зобов’язань. В той же час, ДПІ до підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% (56008,15грн.) від суми занижених податкових зобов’язань (1120163,3грн.)

2. № 0000292320/0/10332 – підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку

на додану вартість на загальну суму 5488454,78грн., з яких 3658969,85грн. – основний платіж та 1829484,93грн. – штрафні (фінансові) санкції. Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки ДПІ щодо неправомірності віднесення підприємством ПДВ до складу податкового кредиту по збитковим операціям.

3. № 0000302320/0/10333 – яким встановлено суму завищення бюджетного відшкодування

ПДВ на загальну суму 2361172,72грн., у тому числі відшкодовано – 277716,45грн., штрафні санкції – 138858,23грн. Підставою для прийняття вказаного ППР стали висновки ДПІ щодо неправомірності визначення підприємством розміру від’ємного значення з податку на додану вартість, з урахуванням у складі податкового кредиту сум ПДВ, що віднесені по збитковим операціям, внаслідок чого підприємство безпідставно отримало бюджетне відшкодування у сумі 277716,45грн. За позицією ДПІ, у разі продажу продукції за ціною нижче її собівартості підприємство було зобов’язано відкоригувати показники податкового кредиту.

4. №0000401720/0/10329 – яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб: основний платіж - 538,23грн. та 1076,46грн.-штрафні санкції. Підприємство оскаржує вказане ППР лише в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з огляду на їх застосування в період дії мораторію (порушено провадження у справі про банкрутство).

5. №0000152200/0/10330 – яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи нерезидента: 14947,23грн. – основний платіж, 29849,46грн. – штрафні (фінансові) санкції. Підприємство оскаржує вказане ППР лише в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з огляду на їх застосування в період дії мораторію (порушено провадження у справі про банкрутство).

За наслідками адміністративного оскарження скарги підприємства залишено без задоволення, а вказані податкові повідомлення-рішення без змін, у зв’язку з чим податковою службою прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 05.05.2010 року № 0000282320/1/19010, № 0000292320/1/19008, № 0000302320/1/19009; №0000401720/1/19000, № 0000152200/1/19011;

від 31.05.2010 року № 0000282320/2/22323, № 0000292320/2/22325, №0000302320/2/22327; №0000152200/2/22330, № 0000401720/2/22376;

від 12.08.2010 року № 0000302320/3, № 0000292320/3, № 0000282320/3, №0000152200/3, №0000401720/3.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, які зроблені під час розгляду цієї справи.

Так, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування податкових повідомлень – рішень від 13.03.2010р. №0000282320/0/10331, № 0000292320/0/10332, № 0000302320/0/10333 та податкових повідомлень-рішень, які прийняті за результатами адміністративного оскарження цих рішень контролюючого органу.

Як зазначено вище, податковим повідомленням-рішенням від 13.03.2010р. №0000282320/0/10331 до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 56008,15грн. Правовою підставою застосування штрафних санкцій, контролюючим органом, визначено положення пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, обов’язковою умовою для виникнення у платника податків обов’язку щодо сплати штрафних санкцій, є самостійне донарахування контролюючим органом сум податкового зобов’язання.

Оскільки, у спірному випадку податковою службою не було донараховано податкових зобов’язань, то, на думку колегії суддів, у ДПІ були відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій.

Крім цього, як зазначено вище, підставою для застосування штрафних санкцій, стали висновки ДПІ про завищення підприємством валових витрат по рядку 04.1 в результаті реалізації підприємством продукції власного виробництва нижче середньозваженої собівартості, внаслідок чого у ІІ кварталі 2008 року занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток на 1120163,3грн.

Позиція податкової служби полягає у тому, що підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати по неприбутковим операціям, які мали місце у перевіреному періоді, а саме реалізація продукції власного виробництва за ціною нижче її виробництва. На думку ДПІ, неприбуткові операції не відповідають меті господарської діяльності, яка полягає у одержані прибутку, що виключає право платника на віднесення витрат на придбання товару, що використаний у виготовлені кінцевої продукції, до складу валових витрат.

Аналогічна позиція ДПІ (щодо неможливості формування податкового кредиту по неприбутковим операціям) стала підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень №0000292320/0/10332 (яким донараховано податкові зобов’язання з ПДВ) та №0000302320/0/10333 (яким встановлено суму завищення бюджетного відшкодування).

Зазначені підстави для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п.5.1. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Отже, визначальними ознаками для віднесення витрат до валових витрат підприємства є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час проведення перевірки та прийняття спірних податкових повідолень-рішень, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт/послуг), сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.

Як вбачається з Акту перевірки ДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено валові витрати та сформовано податковий кредит, не заперечувався факт понесення витрат та сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Факт понесення витрат та сплати ПДВ підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Натомість, позиція ДПІ полягає у тому, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання доходу, що виключає можливість віднесення витрат до складу валових витрат та сум ПДВ, сплачених у

вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.

Під господарською діяльністю, згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», розуміється – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Правовий аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставили в залежність право платника податків на визначення валових витрат та формування податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування валових витрат та податкового кредиту. При цьому, порядок визначення валових витрат та формування податкового кредиту не має зв’язку з фінансовим результатом звітного періоду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп..1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з пп..1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, звичайна ціна товарів (робіт, послуг) має бути визначена виходячи з інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідачем не встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація товарів за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу позивачем виготовленої продукції. Вказуючи на продаж виготовленої продукції за цінами нижче її собівартості та визначаючи суми витрат та ПДВ, сплачені у вартості придбаних матеріалів та сировини, що використовувалися у виготовлені кінцевої продукції, перевіряючи особи ДПІ вдалися до визначення матеріальної складової виготовленої продукції у спосіб, який не передбачено Законом, що суперечить вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім цього, з Акту перевірки не вбачається на якій стадії позивачем допущено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Якщо на стадії формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій щодо придбавання матеріалів та сировини, які використовувались позивачем

у власній господарській діяльності з метою виготовлення кінцевої продукції, то ДПІ не вказано в чому полягають такі порушення. При цьому, як зазначено вище ДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Якщо на стадії визначення позивачем від’ємного значення, як різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом, враховуючи продаж кінцевої продукції за цінами нижчими її собівартості, то податковим органом не враховано, що Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обов’язок платника коригувати свій податковий кредит у разі продажу готової продукції за цінами нижчими її собівартості.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості податкових повідомлень – рішень від 13.03.2010р. №0000282320/0/10331, № 0000292320/0/10332, № 0000302320/0/10333 та податкових повідомлень-рішень, які прийняті за результатами адміністративного оскарження цих рішень контролюючого органу.

В той же час, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності застосування до підприємства штрафних санкцій, які визначено податковими повідомленнями-рішеннями від 13.03.2010р. №0000401720/0/10329, №0000152200/0/10330 та податкових повідомлень-рішень, які прийняті за результатами адміністративного оскарження цих рішень контролюючого органу.

Як зазначено вище, позивач оскаржує вказані податкові повідомлення-рішення лише в частині застосування штрафних санкцій, з огляду на те, що відповідач безпідставно застосував до нього фінансові санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, в цій частині заявлених вимог, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що спірні податкові повідомлення-рішення від 13.03.2010р. (правова оцінка яким надається судом саме на час їх прийняття) прийнятті у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який введено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2008р. (т.4 а.с.4).

Відповідно до статей 1 та 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№ 2343-ХІІ, в редакції на час прийняття спірних податкових повідомлень-ріщшень, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

З огляду на зазначену правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постановах від 04.07.2011р. (справа №21-144а11), від 07.05.2012р. (справа №21-289а11), від 11.06.2012р. (справа №21-179а12), від 01.10.2012р. (справа №21-298а12), від 26.02.2013р. (справа №21-34а13) щодо застосування положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неправомірності застосування до позивача спірних штрафних санкцій у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Крім цього, суд першої інстанції, не звернувши уваги на обсяг заявлених позивачем вимог щодо оскаржених податкових повідомлень-рішень, своїм рішенням скасував у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 12.08.2010р. №0000152200/3, №0000401720/3, якими, окрім застосованих штрафних санкцій, визначено і податкові зобов’язання, правомірність донарахування яких позивачем не оскаржувалась.

Таким чином, за результатами перегляду судового рішення колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2010 року № 0000401720/0/10329, № 0000152200/0/10330; від 05.05.2010 року №0000401720/1/19000, № 0000152200/1/19011; від 31.05.2010 року №0000152200/2/22330, №0000401720/2/22376 - в частині нарахування штрафних санкцій та в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2010р. №0000152200/3, №0000401720/3.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області – задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року у справі № 804/6375/14, в частині задоволених вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2010 року №0000401720/0/10329, №0000152200/0/10330; від 05.05.2010 року №0000401720/1/19000, №0000152200/1/19011; від 31.05.2010 року №0000152200/2/22330, №0000401720/2/22376 - в частині нарахування штрафних санкцій та в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 12.08.2010р. №0000152200/3, №0000401720/3 – скасувати та прийняти нову постанову, в цій частині заявлених вимог, про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року у справі № 804/6375/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 15.04.2015 р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк