Ухвала суду № 43612783, 08.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2015 рокусправа № 804/5501/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа - Генеральної прокуратура України про зняття арешту, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якому просила зобов'язати відповідача внести відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про зняття арешту з нежитлового приміщення, загальною площею 135,8 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке належить на праві приватної особистої власності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції внести відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про зняття арешту з нежитлового приміщення загальною площею 135,8 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.01.2005 р. Першою Дніпропетровської державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна були внесені відомості про арешт, накладений на нежитлове приміщення

загальною площею 135.8 кв.м., яке розташовано за адресою АДРЕСА_1, належного позивачу на праві приватної особистої власності .

Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про арешти №38538377 від 31.10.2012 р. підставою для накладення арешту був Лист Генеральної прокуратури України №05-9305-01 від 28.12.2004 року (слідчий Гогільчин С.С.).

Встановлено, що позивачем у червні 2013 року на адресу Генеральної прокуратури України надіслано письмову скаргу на незаконні дії слідчого з ОВС ОСОБА_3 та з проханням надіслати до Дніпропетровської реєстраційної служби міського управляння юстиції відповідну постанову про зняття арешту.

14.08.2013 року позивач отримав лист з Генеральної прокуратури за підписом Начальника відділу управління процесуального керівництва досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення ГУ з РОВС ГПУ А. Байрачного, в якому вказано, що до відповідача було направлено лист з вимогою про зняття арешту.

Матеріалами справи підтверджується, що з даного приводу на адресу відповідача було надіслано Лист за №17/1/2- 11015-97 від 13.08.2013 року. В даному листі вказано, що у провадженні Генеральної прокуратури України знаходиться кримінальна справа № 49-964. У ході розслідування даної кримінальної справи слідчий ОВС ОСОБА_3 звернувся з листом №06-9305-01 від 28.12.2004 р. до Першої державної нотаріальної контори м.Дніпропетровська, де виклав прохання про заборону проведення нотаріальних дій з об'єктом нерухомості - нежитловим приміщенням загальною площею 135,8 м.кв., розташованим за адресою: АДРЕСА_1. 13.01.2005 р. на даний об'єкт нежилої нерухомості за листом слідчого накладено арешт та внесено його до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про арешти за № 1603822. Разом з тим, постанова про накладення арешту на вказане майно, як вимагав Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 р., не виносилась.

25.09.2013 року позивач звертався з письмовою заявою до відповідача про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про зняття арешту з нежитлового приміщення, загальною площею 135.8 кв.м.., розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке належить позивачу на праві приватної особистої власності.

У відповідь на дану заяву відповідач, навівши норми законодавства, повідомив (лист від 27.09.2013 р. №10754/10.11-18/10129), що процедура накладення обтяжень на нерухоме майно відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Крім іншого, 28.02.2014 року позивач отримав з Генеральної прокуратури України лист №15/1-9305-01, в якому зазначено, що діюче законодавство України в період 2004-2005 рр. не передбачало внесення реєстратором відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження майна об'єктів нерухомого майна щодо заборони його відчуження на підставі лише Листа, а передбачало, що реєстратор вносив відомості до вказаного реєстру на підставі ухвали суду, постанови слідчого та постанови державної виконавчої служби.

Таким чином, встановленим є той факт, що слідчий ОВС ОСОБА_3 постанови про накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 135.8 кв.м.., розташованого за адресою АДРЕСА_1 не виносив, а отже підстави для накладення арешту не було.

Встановлено, що на час внесення відомостей про арешт нерухомого майна, належного позивачу до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, діяло Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 р. за № 364/3657.

Відповідно до п. 1.1 Положення Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони, арешти; видані витяги з Реєстру заборон.

Пунктом 2.1 Положення передбачено, що підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є: накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, - у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; судами і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" №1878-VI від 11.02.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 01.01.2013 року органами державної реєстрації прав, якими є реєстраційні служби територіальних органів юстиції.

Абзацом 1 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 року № 1878-VІ (надалі - Закон №1878), встановлено, що державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, надання інформації із зазначених реєстрів здійснюється до 1 січня 2013 року.

Отже, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державний реєстр іпотек та Державний реєстр обтяжень рухомого майна з 1 січня 2013 року втратили чинність як самостійні реєстри.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі - Закон) права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону №1878 державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав.

Процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно визначено Порядком, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 №1844/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року №2102/22414.

Зазначеним Порядком визначено процедуру використання та перенесення державними реєстраторами прав на нерухоме майно, нотаріусами як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно ст. 1 Закону державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Структуру Державного реєстру прав визначено у статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та зазначено, що Державний реєстр прав складається з розділів, які відкриваються на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього. Кожний розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав.

Відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 401/2011 Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 9 ст. 16 Закону визначено, що державна реєстрація припинення іпотеки, обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов'язаний подати протягом п'яти робочих днів з дня припинення іпотеки, обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.

Форма та вимоги до заповнення заяв встановлюється Порядком прийняття і розгляду заяв про внесення змін до запису та заяв про скасування запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3502/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1429/20167.

Відповідно до чинного законодавства України документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяження речових прав на нерухоме майно є: рішення суду, яке встановлює обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили (частина друга статті 976 Цивільного кодексу України) та ухвали про забезпечення позову постановлені в порядку статтей 152 - 154 Цивільно-процесуального кодексу України); ухвала слідчого судді під час досудового розслідування або суду під час судового провадження про накладення арешту на нерухоме майно як захід забезпечення кримінального провадження (на підставі статей 131-132, 170 Кримінально-процесуального кодексу України); рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно (на підставі статті 57 Закону України "Про виконавче провадження"); визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; договір, укладений у порядку, встановленому законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат (стаття 976 Цивільного кодексу України); закон, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Отже, наразі є усі законодавчі підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про зняття арешту з нежитлового приміщення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За наведених обставин, враховуючи наявність беззаперечних фактів, підтверджуючих неправомірність накладеного арешту, зважаючи на те, що наявність арешту перешкоджає позивачу вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном відповідно до чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Генеральної прокуратура України про зняття арешту - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай