Постанова № 43611659, 08.04.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року справа № 823/435/15

м. Черкаси

14 год. 15 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Гордієнку Ю.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ЗАТ "Агрошляхбуд" до державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ "Агрошляхбуд" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач) № 0000852200 та № 0000862200 від 12.11.2014.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач порушив вимоги Податкового кодексу України, безпідставно збільшивши суму податкового зобов'язання зі сплати ПДВ та зменшив розмір від'ємного значення. Позивач наголошує, що господарські відносини з ТОВ «Жилбудресурс», на підставі яких винесені ППР, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Крім того, позивач звертає увагу суду, що придбані ТМЦ у ТОВ «Жилбудресурс» використані у власній господарській діяльності та підтверджуються також первинними документами.

Представник позивача у відповідності до наданої до суду заяви від 30.03.2015 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розгляд справи провести без його участі.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, а також звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.

Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо всіма особами, які беруть участь у справі, буде заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, то судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд встановив, що закрите акціонерне товариство «Агрошляхбуд» зареєстроване як юридична особа 05.04.1996, ідентифікаційний код 03582310, а також згідно свідоцтва № 32450088 зареєстроване як платник ПДВ. Вид діяльності, зокрема і інші будівельно-монтажні роботи.

Посадовими особами державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ЗАТ «Агрошляхбуд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником ТОВ «Жилбудресурс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, про що складено акт перевірки від 23.10.2014 року № 66/23-25-22-010/03582310.

Дана перевірка проведена на підставі наказу від 08.10.2014р. № 292 ДПІ у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

У вказаному акті перевірки відображені наступні порушення, виявлені під час проведення перевірки, а саме:

- п. 199.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755, в результаті чого встановлено заниження ПДВ за липень 2014 року на загальну суму 9301 грн. та завищено залишок від'ємного значення з ПДВ за липень 2014 року на 6183 грн.

За наслідками перевірки та на підставі вказаного акту перевірки державною податковою інспекцією у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000852200 від 12.11.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 13951 грн.;

- № 0000862200 від 12.11.2014р., яким зменшено розмір від'ємного значення в сумі - 6183 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями відповідача, ЗАТ «Агрошляхбуд» оскаржило його в адміністративному порядку до ГУ Міндоходів у Черкаській області.

Рішенням ГУ ДФС у Черкаській області № 1591/23-00-10-0210 від 28.01.2015 року ППР ДПІ у Черкаському районі залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Cуд вважає висновок відповідача, викладений в акті перевірки, безпідставним, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ЗАТ «Агрошляхбуд» (покупець) та ТОВ «Жилбудресурс» (продавець) було укладено договір поставки від 28 липня 2014 року № 28/07, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність будівельні матеріали: щебінь фр. 20-40, асфальтобетон в кількості, зазначеній у відпускних накладних, та оплатити їх. Також, п. 2 договору визначено вартість вказаного товару: Щебінь - 486 грн. за м. куб. в т.м. ПДВ - 81 грн. з доставкою, асфальтобетон - 2154,48 грн. за 1 тону в т. ч. ПДВ - 209, 08 грн. з доставкою.

Перевіривши матеріали справи та наданих копій первинних документів згідно укладеного договору поставки між ЗАТ «Агрошляхбуд» та ТОВ «Жилбудресурс» реальність виконання яких підтверджується: наданими податковими накладними № 245 на загальну суму з ПДВ 36450 грн. та № 244 на загальну суму з ПДВ 56451,6 грн. від ТОВ «Жилбудресурси», всі зазначені реквізити в яких відповідають укладеного договору; видатковими накладними: на отримання асфальтобетону з доставкою № ЖБ 000002265 від 30.07.2014 в сумі з ПДВ 56451,6 грн. та на отримання щебеню № ЖБ 000002266 від 28.07.2014 в сумі з ПДВ 36450 грн.; рахунками - фактури у відповідності до накладних; платіжними дорученнями про здійснення перерахування коштів за отриманий товар №128 від 14.08.2014, № 151 від 29.08.2014, № 136 від 15.08.2014; ТТН № 2265, № 2461 (а.с. 89-96).

Крім того, отримання товару підтверджується журналом видачі довіреностей (а.с. 68), згідно якого ОСОБА_1 уповноважений на отримання товару (щебня та асвальтобетону) і в якому міститься відмітка про виконання доручення.

Також, суд зазначає, що подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується актами приймання виконаних робіт, звітами про витрати основних матеріалів у будівництві, матеріальним звітом, довідкою про вартість виконаних робіт, та з яких вбачаєть використання асфальтобетону і щебеню.

Згідно виписки з ЄДРПОУ - ТОВ «Жилбудресурси» станом на 18.04.2014 року (на момент здійснення господарської операції), наданої ЗАТ «Агрошляхбуд», його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку, та у відповідності до свідоцтва № 200037441 було зареєстроване платником ПДВ. Отже, позивач з'ясовував дефектність правового статусу контрагента.

З приводу чого суд вважає за необхідне зазначити, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 185.1 ст. 185 Кодексу №2755-VI передбачено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів. За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Кодексу №2755-VI передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу №2755-VI право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 Кодексу №2755-VI вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані п. 198.3 ст. 198 Кодексу №2755-VI, а саме: податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Кодексу №2755-VI не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженого податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п. 58.1 ст. 58 Кодексу №2755-VI визначено, що у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми ПДВ, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що згідно п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.ст. 1, 9 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства; факти здійснення господарських операцій підтверджуються первинними документами.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем виконано вимоги статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" щодо документального оформлення фактів здійснення господарських операцій та дотримано вимоги статті 198 Податкового кодексу України, надано всі передбачені діючим законодавством України документи, в тому числі податкові накладні, складені у відповідності до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України особами, які зареєстровані як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податків. Відповідач не надав доказів, що підтверджували б відсутність ділової мети в діях платника податків під час здійснення господарських операцій.

Враховуючи те, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між укладеними договороми та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, суд вважає встановленим факт здійснення господарської операції, а відтак доходить висновку про відсутність підстав у контролюючого органу для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд з'ясував, що первинні документи оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства.

Доказів суду щодо визнання господарських договорів, укладених між ним та його контрагентом недійсними в судовому порядку не надані.

Щодо відсутності у контрагентів позивача фінансово-господарських можливостей для здійснення комерційної діяльності та її здійснення без мети реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Питання нікчемності правочинів регулюється Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вказана обставина не може впливати на податковий облік підприємства при умові недоведення стороною товарності здійснення нею операцій та реальності спірних правовідносин.

За умови фактичного виконання сторонами спірних господарських операцій, порушення контрагентом податкового законодавства не можуть бути причиною позбавлення позивача права на податкову вигоду.

Відповідно до ст. 47 Податковою кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

В Акті перевірки доказів обізнаності ЗАТ «Агрошляхбуд» про обставини здійснення господарської діяльності його контрагентами та сплати ними податків не наведено.

У постанові Верховного Суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за умови необізнаності про таку недостовірність, зокрема, в частині ведення господарської діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Стаття 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому податковий орган безпідставно покладає відповідальність на особу, яка жодних порушень не вчинила.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Суд прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.11.2014р. № 0000852200.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 12.11.2014р. № 0000862200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Агрошляхбуд» (ідентифікаційний код 03582310) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 14.04.2015