Постанова № 43610277, 24.03.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 р. Справа № 804/2230/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Гусарова В.О.,

представника відповідача - Баранник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК-4» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «ВТК-4», звернувся до суду з позовом до Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність ОДПІ, яка виразилась у: не направленні та ненаданні позивачу наказу №1042 від 10.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача; не направленні та ненаданні позивачу повідомлення про проведення перевірки, проведення якої було призначено наказом №1042 від 10.11.2014 року; не направленні та ненаданні позивачу акту перевірки №4385/22- 03/38597692 від 19.11.2014 року, про визнання протиправним дії з проведення ОДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, результати якої було оформлено актом №4385/22- 03/38597692 від 19.11.2014 року, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000162203 від 13.01.2015 року, винесене Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській відносно позивача. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем не було надано позивачу ні наказу, ні повідомлення про проведення документальної перевірки, акт податкової перевірки №4385/22-03/38597692 від 19.11.2014 року не був вручений платнику податків, що є порушенням ст. 86 Податкового кодексу України. Отже, на думку позивача, оскільки вказане податкове повідомлення-рішення складене за результатами протиправно проведеної податкової перевірки ТОВ «ВТК-4», з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку надіслання Акта перевірки, то незаконні дії не можуть породжувати законного результату, а податкове повідомлення-рішення прийнятті на підставі останнього не відповідає критеріям, визначеним ч. З ст. 2 КАС України, є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував. Мотиви незгоди зводяться до наступного. Наказ на проведення перевірки від 10.11.14 за №1142 з повідомленням за №116 від 18.11.2014 року були надіслані засобами поштового зв'язку, керуючись ст. 42 Податкового Кодексу України. На думку відповідача дотримання зазначених умов, а саме відправлення відповідного листа, достатньо для початку перевірки. Факт отримання платником податків відповідного повідомлення не є необхідним для виникнення у контролюючого органу права на проведення невиїзної перевірки. За результатами перевірки позивача складено акт від 19.11.2014 року реєстраційний №4385/22-03/385 відповідно до якого встановлено порушення: нереальність здійснення господарських відносин TOB «ВТК-4», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «ВТК-4» операцій по ланцюгу "КСВ-ГРУП" (п.н. 39216634) за липень 2014 року на суму ПДВ 74 403 грн.; - п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПКУ в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014р. на суму 74 403 грн. На підставі означеного акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване рішення. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову, навівши доводи, викладені в акті перевірки та письмових запереченнях.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем відносно позивача на підставі Наказу про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ВТК-4" від 10.11.14 за №1142 згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПКУ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ "ВТК-4" (п.н. 38597692) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ "КСВ-ГРУП" (п.н. 39216634) за період липень 2014 року. За результатами перевірки складений відповідний акт від 19.11.14 №4385/22-03/38597692. За змістом вказаного акту перевірки та матеріалів справи Наказ на проведення перевірки від 10.11.14 за №1142 з повідомленням за №116 від 18.11.14 були надіслані відповідачем позивачу засобами поштового зв'язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу - 49071, м. Дніпропетровськ, вул. П. Журкіна, 1 кімн.43.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені в статті 79 ПКУ. Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом; документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки; виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки; присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

За змістом п.42.2. ст.42 ПКУ, яка визначає порядок листування з платниками податків, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до п.45.2. ст.45 ПКУ податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, за змістом вказаних правових норм виникненню права у податкового органу на проведення позапланової невиїзної перевірки передує попереднє надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, що є обов'язковою умовою для виникнення права на проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що адреса місцезнаходження позивача була змінена: з м. Дніпропетровськ, вул. П. Журкіна, 1, кімн.43 на м. Дніпропетровськ, вул. Леніна,41 корпус А, приміщення А-512, про що внесена запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до пп.16.1.11 ПКУ платники податків зобов'язані повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.

Приписами Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.11 №155, зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.11 за №1562/20300, визначено, що у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків; підставою для зняття з обліку платника податків в одному контролюючому органі і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації; процедури переведення платника податків шляхом взяття на облік/зняття з обліку (зміни основного місця обліку) розпочинаються та проводяться контролюючими органами у разі надходження хоча б одного з таких документів: - відомостей державного реєстратора про внесення змін до відомостей про місцезнаходження (місце проживання) платника податків; - заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП із позначкою «Зміни», поданої платником податків до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (розділ Х Порядку).

В ході судового розгляду позивачем не надано до суду належних доказів повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси, Заява для юридичних осіб форми №1-ОПП до Інструкції про порядок обліку платників податків, на яку посилається позивач в обґрунтування своєї позиції та яка була ним подана 10.11.14 до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, не може вважатись належним доказом, адже відповідний нормативний акт втратив чинність 14.01.11, а доказів подання позивачем до контролюючого органу Заяви (для юридичних осіб та відокремлених підрозділів) форми №1-ОПП - Додаток 6 до Порядку обліку платників податків і зборів, позивачем не надано.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку про дотримання відповідачем обов'язкової умови, визначеної в ст.79 ПКУ, для виникнення у нього права на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача на підставі наказу від 10.11.14 №1042.

За викладених обставин, а також з огляду на той факт, що наказ від 10.11.14 №1042 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВТК-4» позивачем в установленому законом порядку не оскаржений, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, яка виразилась у: - не направленні та ненаданні позивачу наказу №1042 від 10.11.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача; - не направленні та ненаданні позивачу повідомлення про проведення перевірки, проведення якої було призначено наказом №1042 від 10.11.2014 року; - не направленні та ненаданні позивачу акту перевірки №4385/22- 03/38597692 від 19.11.2014 року, а також в частині визнання протиправним дії з проведення Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, результати якої було оформлено актом №4385/22- 03/38597692 від 19.11.2014 року.

За висновками акту №4385/22- 03/38597692 від 19.11.14 перевіркою встановлена нереальність здійснення господарських відносин TOB «ВТК-4», а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «ВТК-4» операцій по ланцюгу з ТОВ "КСВ-ГРУП" (п.н. 39216634) за липень 2014 року на суму ПДВ 74 403 грн., порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 року на суму 74 403 грн. Підставою для наведених висновків слугували судження посадових осіб відповідача про непідтвердження факту сплати за експедиційні послуги, отримані TOB «ВТК - 4» від ТОВ «КСВ-ГРУП» у липні 2014 року, а також неможливість встановити згідно наданих первинних документів причетність експедиторів підприємства ТОВ «КСВ-Груп» до надання експедиційних послуг в адресу ТОВ «ВТК - 4» у липні 2014 року, так як в актах виконаних робіт не зазначено хто саме приймав участь у здійсненні даної послуги.

З посиланням на згаданий акт перевірки відповідачем відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.15 № 0000162203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 93 003,75 грн., в тому числі за основним платежем - 74 403 грн., та штрафними санкціями - 18 600,75 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Сторонами визнано, що спірна сума податкового кредиту в розмірі 74 403 грн. сформована позивачем на підставі податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «КСВ-Груп» на підставі договору транспортного експедирування №11/06 від 11.06.14, укладеного між позивачем та ТОВ «КСВ-Груп», з урахуванням актів виконаних робіт (а.с.25).

Згідно з п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. За змістом п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

За приписами п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

За змістом ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом; при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Приписами ст.9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що законодавцем безумовно презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку. Таким чином, право платника податку на віднесення вартості товарів (послуг) до складу витрат та включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів чи послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку - отримання доходу, тобто досягнення розумної економічної мети; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку.

Суд відмічає, що вставлення факту реального придбання платником податків товару (послуг) від певного контрагента є визначальним при вирішенні питання щодо права позивача на податковий кредит та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема в постанові від 22.10.10 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в постанові від 21.01.11 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, згідно з якою неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, документи, надані платником податків на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, повинні розкривати зміст господарської операції, бути достовірними, тобто відображати те, що мало місце насправді, а сам факт наявності відповідного документа, бездоганне його оформлення за формою, не може вважатись первинним, якщо його зміст не відображає реальних подій господарської діяльності такого платника податків.

Сторонами визнано, що за умовами Договору транспортного експедирування від 11.06.14 №11/06 «Экспедитор принимает на себя обязанности за плату и за счет Заказчика организует выполнение услуг, связанных с экспедированием грузов на территории Украины, а именно: организует выполнение услуг, связанных с подбором и поиском соответствующих требованиям Заказчика транспортных средств, беспрепятственными перевозкой и сопровождением грузов Заказчика и/или его клиентов/контрагент целью его доставки от пунктов отправления в пункты назначения на территории Украины и других сопутствующих услуг; Экспедитор, на исполнение настоящего Договора, обязан самостоятельно осуществлять экспедирование, проверять количество и состояние груза, обеспечить погрузку и выгрузку при этом оставаясь непосредственно ответственным перед Заказчиком за выполнение таких обязательств… 2.1 В процессе выполнения обязательств по настоящему Договору Экспедитор: обязуется предоставлять экспедиционные услуги согласно условиям настоящего Догов« Дополнительного соглашения, а именно: произвести поиск и подбор необходимых Заказчику транспортных средств; при согласовании с Заказчиком заключить от его имени и за его счет договора перевозки грузов; в установленный срок обеспечить своевременное прибытие на место загрузки транспортных средств Заказчика; проверить транспортные средства на соответствие нормам действующего законодательства, в с необходимости привести в соответствие; присутствовать и контролировать процесс загрузки/разгрузки транспортного средства, включая про состояния груза, соответствие товарно-транспортной документации, крепление груза и т.д., и, сообщать Заказчику обо всех нарушениях, несоответствии количества груза и т.д.; обеспечить целостность и сохранность принятого для перевозки груза, а также принять меры обеспечения современной и безопасной перевозки грузов Заказчика и/или его клиентов/контрагентов, как могут потребовать обстоятельства; обеспечить своевременность доставки вверенного груза в пункт назначения грузополучателю; при необходимости и по согласованию с Заказчиком обеспечить дополнительную охр) сопровождение груза; при необходимости и по согласованию с Заказчиком обеспечить страхование экспедируемого груза; предоставить другие вспомогательные и сопутствующие перевозке груза транспортно-экспедиции услуги, которые не противоречат действующему законодательству Украины… 3.1 Стоимость услуг по настоящему Договору согласовывается Сторонами в начале каждого месяца, о чем составляется и подписывается Дополнительное соглашение согласно пункту 1.4. Договора, которое является неотъемлемой частью настоящего Договора. Згідно з Додатковою угодою №3 від 01.07.2014 р. до договору №11/06 від 11.06.14: «...1. На основании условий п. 1.4 Договора транспортного экспедирования № 11/06 от 11.06.14 стоимость экспедиционных услуг с 1 июля 2014 года составляет 14,17 грн. (четырнадцать гривень 17 коп.) за 1 км без НДС...».

На підтвердження реальності здійснення в липні 2014р. господарської операції за вищевказаним договором позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання контрагентом позивача ТОВ «КСВ-Груп» послуг з транспортного експедирування, документів, які б розкривали зміст наданих послуг: перелік знайдених контрагентом для позивача транспортних засобів, місць прибуття транспортних засобів для загрузки та кілометраж, з урахуванням якого здійснений розрахунок вартості послуг, перелік вантажу, цілісність та збереження якого забезпечено контрагентом для позивача, перелік вантажу, відносно якого забезпечено страхування, перелік осіб контрагента, якими безпосередньо відповідні послуги були надані, тощо. Представник позивача не надав суду чітких та змістовних пояснень з приводу наданих контрагентом послуг з транспортного експедирування, а також доцільності отримання таких послуг, враховуючи наявність у позивача транспортних засобів та власних водіїв у штатному розкладі.

На підставі викладеного, суд зазначає, що позивач не скористався своїм процесуальним правом надати відповідні належні та допустимі докази на реальності господарських операцій з означеним вище контрагентом. Втім, відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторонам має довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Наведене зобов'язує позивача підтвердити належними доказами свої заперечення проти доводів, наведених контролюючим органом - відповідачем в акті перевірки.

Враховуючи наведене, у сукупності із інформацією, наведеною відповідачем в акті перевірки відносно контрагента позивача - ТОВ «КСВ-Груп», суд доходить до висновку, що позивачем не надані достовірні докази факту надання таким контрагентом послуг позивачу, за якими позивачем сформовані спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Сам факт наявності у позивача податкових накладних та актів виконаних робіт не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем та таким контрагентом, тоді як для податкового обліку значення має саме факт надання послуг тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

З огляду на те, що позивачем не надані належні докази, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем послуг від ТОВ «КСВ-Груп», про їх зміст та обсяг, про їх якість та переміщення, суд погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст.201 ПК України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову щодо його скасування належить відмовити.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору; решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, а позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено 259,09 грн., в тому числі 73,08 грн. за позовні вимоги немайнового характеру, з позивача підлягає стягненню до Державного бюджету України решта сума судового збору в розмірі 1 673,99 грн. (1933,08 (1860+73,08) - 259,09).

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК-4» на користь Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 1 673,99 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят три гривні 99 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 30.03.15.

Суддя А.О. Коренев