Рішення № 43609549, 07.04.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/414/2015р. Головуючий в І інстанції Спічак О.Б.

Категорія: 59 Доповідач: Кутурланова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року квітня місяця 07 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого Кутурланової О.В.

Суддів Майданіка В.В.

Орловської Н.В.

При секретарі Гончар К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 08 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, уточненим в ході розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 13 грудня 2011 року близько 11 год. відповідачка, перебуваючи в своєму робочому кабінеті в приміщенні Херсонської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 55 за адресою: м. Херсон, вул. Лавреньова, 9б, в результаті конфлікту, який виник раптово, її штовхнула, внаслідок чого вона вдарилась о шафу та отримала тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, крововиливу у м'які тканини голови, потиличної області зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та потягли короткочасний розлад здоров'я.

Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 липня 2013 року провадження у кримінальній справі відносно ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України було закрито зі звільненням останньої від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням, із затвердженням мирової угоди, згідно з якою на відшкодування заявлених нею позовних вимог відповідачка сплачує 7000 грн: до 12 серпня 2013 року - 2300 грн, до 12 вересня 2013 року - 2300 грн, до 12 жовтня 2013 року - 2400 грн. Оскільки відповідачем було сплачено на її користь лише 2300 грн, позивач просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 4700 грн., 822,50 грн. інфляційних витрат, 143,70 грн. річних та понесені судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 08 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів задоволено частково, стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 основний борг у сумі 4700,00 грн. та судовий збір у розмірі 229,41 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представник позивача доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, вважаючи їх н6еобгрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник відповідача доводи апеляційної скарги не визнав та вважав, що підстави для її задоволення відсутні.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити з огляду на наступне.

Судом встановлено та сторонами не оспорюються, що 14.03.2012 року за скаргою приватного обвинувачення ОСОБА_2 за фактом завдання їй легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. У зазначеній справі ОСОБА_2 було визнано потерпілою, останньою заявлено цивільний позов про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 12.07.2013 року, що набрала законної сили, провадження в кримінальній справі № 667/3971/13-к відносно ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України закрито зі звільненням ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125 КК України у зв'язку з примиренням винного з потерпілим згідно з вимогами ст.46 КК України із затвердженням мирової угоди, згідно з якою на відшкодування заявлених ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_3 сплачує 7000 грн.: до 12 серпня 2013 року - 2300 грн., до 12 вересня 2013 року - 2300 грн., до 12 жовтня 2013 року - 2400 грн.

Відповідачем умови затвердженої мирової угоди у добровільному порядку виконані належним чином не були та на виконання зазначеної постанови було сплачено лише 2300 грн.

13 листопада 2013 року на виконання постанови Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 липня 2013 року по кримінальній справі № 667/3971/13-к Комсомольським районним судом м. Херсона представнику потерпілої ОСОБА_2 видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсона від 19 листопада 2013 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист не відповідає вимогам ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не містить примусового характеру виконання рішення суду.

Враховуючи, що мирова угода, затверджена судом, припускає добровільне її виконання, в той час як ЗаконУкраїни «Про виконавче провадження» направлений на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то у разі невиконання стороною умов такої угоди у добровільному порядку заінтересована сторона має звернутися до суду, який видав ухвалу про затвердження мирової угоди, із заявою про зміну порядку її виконання з добровільного на примусовий, що стане підставою для вчинення Державною виконавчою службою дій, спрямованих на примусове виконання.

Однак, зважаючи на те, що на відміну від цивільного процесуального закону та господарського процесуального закону норми кримінального судочинства не передбачають можливості зміни способу і порядку виконання мирової угоди, з огляду на те, що умови укладеної між сторонами мирової угоди відповідачкою належним чином не виконано, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4700,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди.

Разом з тим, безпідставним, на думку колегії суддів, та таким, що не узгоджується з нормами матеріального права є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання та 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Зважаючи на те, що мирова угода за своєю правовою природою - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору на умовах, погоджених сторонами, та не приводить до вирішення спору по суті, з огляду на те, що на підставі такого договору у відповідачки виникло грошове зобов'язання, яке вона належним чином не виконала, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання та 3% річних, розмір яких обчислений на підставі наявного в матеріалах справи розрахунку.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.12.2011 року по справі №3-125гс11, згідно якої ч.5 ст.11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, встановлених ч.2 ст.625 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання та 3% річних, як незаконне та необгрунтоване, відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання у розмірі 822,50 грн. та 3% річних у розмірі 143,70 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 08 грудня 2014 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання та 3% річних та ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2інфляційні втрати у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання у розмірі 822,50 грн. та 3% річних у розмірі 143,70 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді