Ухвала суду № 43602666, 14.04.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/398/2015(м)

265/477/14-ц

Категорія 59 Головуючий у 1 інстанції Козлов Д.О.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Канурної О.Д., Мальцевої Є.Є.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за поданням Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (далі Орджонікідзевський ВДВС) звернувся до суду з поданням щодо обмеження виїзду за кордон ОСОБА_2, посилаючись на те, що у відділі перебуває на виконанні виконавчий лист № 265/477/14-ц, який виданий 23 червня 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартості відновлення транспортного засобу в сумі 11 887,72 грн., розміру втрати товарної вартості автомобіля 2 851,67 грн., франшизи 500 грн., моральної шкоди в розмірі 500 грн., витрат по сплаті судового збору 487,20 грн., а всього - 16 226,59 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 грудня 2014 року задоволено подання державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України. Тимчасово обмежено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає в АДРЕСА_1, у праві на виїзд за межі України до виконання своїх зобов'язань. Направлено копію ухвали до Адміністрації Державної прикордонної служби для виконання.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, оскільки судом першої інстанції при розгляді вказаного подання було порушено норми процесуального права, а саме: не були з'ясовані всі обставини справи, не доведено його ухилення від виконання рішення.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав скаргу.

Представник Орджонікідзевського ВДВС, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явився; про причини неявки суд не повідомив; заяви про відкладення розгляду справи не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановлює ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Встановлено, що 23 червня 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартості відновлення транспортного засобу в сумі 11 887,72 грн., розміру втрати товарної вартості автомобіля в сумі 2 851,67 грн., франшизи 500 грн., у відшкодування моральної шкоди 500 грн., витрати по сплаті судового збору 487,20 грн., а всього 16 226,59 грн.

Станом на 11 грудня 2014 року рішення суду було не виконано.

ОСОБА_2 є громадянином Вірменії, з 2011 року зареєстрований в м.Маріуполі, що підтверджується посвідкою на постійне проживання, виданою Іллічівським РВ у м.Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області (а.с.21).

Задовольняючи подання та вирішуючи питання про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання своїх зобов'язань по виконанню судового рішення, що підтверджується існуючою сумою заборгованості та має намір вибути за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст.1).

Стаття 6 вказаного Закону визначає підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 даного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина за кордон ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань (в редакції Закону із змінами, внесеними згідно із Законом N 2677-VI від 04.11.2010).

Пунктом 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов'язань, тобто, наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Окрім того факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець зазначає у поданні.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону N 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі, про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, за виконавчим листом від 23 червня 2014 року Орджонікідзевським ВДВС 15 серпня 2014 року відкрито виконавче провадження і державним виконавцем здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1; винесено постанову про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника; зроблено запити до органів ДАЇ УМВС України в Донецькій області, Реєстру прав власності на нерухоме майно, УПФУ та ДПС України (а.с.4-9).

Об'єктивних доказів того, що ОСОБА_2 ухилявся від виконання рішення суду, до подання державного виконавця не долучено.

Між тим, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснив, що на час ухвалення рішення він проживав по АДРЕСА_1 а потім з сім'єю змінив місце проживання і випадково дізнався про те, що його розшукують у зв'язку зі справою ОСОБА_3, а суд виніс рішення про обмеження його у праві виїзду за межі України. З лютого 2015 року він почав добровільно приймати заходи по погашенню заборгованості перед стягувачем частками, оскільки постійного місця роботи не має, дохід отримує періодично - займається малюванням, знімає житло в м.Маріуполі, дружина тривалий час не мала роботи.

На підтвердження своїх пояснень ОСОБА_2 надав квитанції, з яких вбачається, що ОСОБА_3 перераховані кошти в сумі 600 грн. та 350 грн. відповідно 2 березня та 20 березня 2015 року (а.с.24,40-41).

Враховуючи дані обставини, апеляційний суд вважає, що факт ухилення боржника від виконання рішення суду від 3 червня 2014 року, як цього вимагають норми матеріального права, не знайшов свого підтвердження в суді першої інстанції та спростований в апеляційному суді, а тому, погодитися з ухвалою суду про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України не можна.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, ухвала суду скасуванню з відмовою Орджонікідзевському ВДВС у задоволенні подання відносно ОСОБА_2

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно ст.377-1 ЦПК України, подання державного виконавця щодо обмеження боржника у праві виїзду за межі України повинно бути погоджено з начальником відділу державної виконавчої служби, а в даному випадку подання підписано заступником начальника Орджонікідзевського ВДВС, його прізвище не зазначено, повноваження на вчинення цих дій до матеріалів справи не долучені.

Вимоги щодо узгодження подання з начальником відділу викладені в листі Міністерства юстиції України від 06 червня 2008 року № 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі за сплати аліментів, покладені на них рішенням суду», в якому вказано, що подання про обмеження боржника у праві виїзду за межі України готується на бланку відповідного відділу державної виконавчої служби за підписом начальника цього відділу.

Необхідність узгодження подання з начальником відділу викладена Верховним Судом України в узагальненні судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України де зазначено, що якщо матеріали відповідно до електронного розподілу справ розписано на начальника ДВС і він є виконавцем, то іншого погодження законом не передбачено, а якщо подання зроблено безпосередньо державним виконавцем, то воно має обов'язково бути погодженим з начальником ДВС.

У даній справі погодження подання з начальником Орджонікідзевського ВДВС не узгоджено.

На підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір» колегія вважає необхідним повернути ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 121,80 грн., оскільки 2 березня 2015 року заявник оплатив судовий збір на розрахунковий рахунок, який не є правильним для оплати судового збору при подачі апеляційної скарги. В подальшому - 27 березня 2015 року, оплата судового збору проведена належним чином.

Керуючись п.2 ч.2 ст. 307, ст.312 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2014 року скасувати.

У задоволенні подання Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 відмовити.

Повернути ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований АДРЕСА_2 судовий збір в розмірі 121,80 грн. оплачений 2 березня 2015 року на рахунок ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: О.Д.Канурна

Є.Є.Мальцева