Рішення № 43597063, 07.04.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

07.04.2015

Справа № 2 - о/489/9/2015 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

7 квітня 2015 року Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Спінчевської Н.А.,

при секретарі - Ковальовій С.В.,

за участю народних засідателів Вороніної Р.М., Цибулько І.К., заявника ОСОБА_1, представника заявника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - відділ у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м.Миколаєва із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У шлюбі з батьком сина не перебуває.

Батько її сина ОСОБА_4, 1960 року народження, був зареєстрований в с.Парутіно Очаківського району Миколаївської області, а 15 років тому переїхав на заробітки у м.Миколаїв і останнім відомим місцем його проживання є квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_5 З травня 1994 року про ОСОБА_4 вона не має ніяких відомостей. Де знаходиться на даний час ОСОБА_4, батько неповнолітнього ОСОБА_3, їй нічого невідомо.

Визнання ОСОБА_4 безвісно відсутнім їй необхідно для оформлення державної допомоги дитині у випадку втрати батьківського піклування та для оформлення документів на виїзд за межі України, що вимагає згоди батька.

Посилаючись на викладене, заявниця просила суд визнати ОСОБА_4, 1960 року народження, безвісно відсутнім з 1 червня 1990 року.

У судовому засіданні заявниця вимоги заяви підтримала.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, згідно якої проти задоволення заяви не заперечував.

Заслухавши пояснення заявниці, свідка, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно наявного у справі свідоцтва про народження батьками неповнолітнього ОСОБА_3 є ОСОБА_4 та заявниця ОСОБА_1.

Як слідує з пояснень заявниці, в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 вона не перебувала.

На теперішній час місце проживання та перебування ОСОБА_4 невідоме.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню цих правовідносин.

За положеннями ст. 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Зазначена норма передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявниця для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Крім того, місцем проживання особи, за положеннями ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

В своїй заяві заявниця вказувала на те, що ОСОБА_4 був зареєстрований в с.Парутіно Очаківського району Миколаївської області та останнім відомим місцем його проживання була квартира АДРЕСА_1.

Разом з тим, згідно відомостей сектору адресно-довідкової роботи УДМС в Миколаївській області від 10.12.2014 року ОСОБА_4, 1960 року народження, зареєстрованим чи знятим з реєстрації на території Миколаївської області не значиться.

В судовому засіданні заявниця також пояснювала суду, що до їх знайомства з ОСОБА_4, він та його батьки проживали в Росії, а переїхавши до України, проживали в с.Парутіно Очаківського району Миколаївської області.

З ОСОБА_4 вони проживали разом однією сім'єю у його батьків в с.Парутіно Очаківського району близько одного року у 1998 році. Потім припинили проживання та перестали спілкуватися. На території України ОСОБА_4 офіційно не працював, та їй невідомо, чи мав останній постійне місце реєстрації в Україні. Власного житла та нерухомості у ОСОБА_4 не було. Їй також відомо, що мати ОСОБА_4 десь 10-12 років тому виїхала з України до Росії. З нею вони також не спілкуються та не підтримують зв'язок десь біля 10-11 років. Батько ОСОБА_4 помер. Інших близьких родичів в Україні ОСОБА_4 не має.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні вказувала на те, що ОСОБА_4 був знайомий її батьків, який, як вона пам'ятає ще з свого дитинства, виїжджаючи на заробітки та тимчасово перебуваючи в Миколаєві, періодично заїздив до них, залишав свої речі та інколи ночував, проте ніколи не жив в їх квартирі АДРЕСА_1 ні постійно, ні тимчасово.

Як слідує з пояснень заявниці в судовому засіданні, до звернення до суду з даною заявою, будь-яких заходів для встановлення місця знаходження чи перебування ОСОБА_4 вона не вживала, до органів внутрішніх справ не зверталася.

Відповідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи, що заявницею не доведено жодної обставини, при наявності яких визнання особи безвісно відсутньою на території України є можливим, суд приходить до висновку, що визначених Законом підстав для задоволення заяви про визнання ОСОБА_4 безвісно відсутнім немає.

Керуючись ст.ст.14, 15, 209-215, 235, 246, 249 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи - ОСОБА_4, 1960 року народження, безвісно відсутнім відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.А. Спінчевська

Народні засідателі Р.М. Вороніна

І.К. Цибулько