Ухвала суду № 43592931, 09.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-7895/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

09 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря: Козлової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральнний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральнний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Лореаль Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральнний офіс з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000134240/0 від 12.03.2011; № 0000394240/0 від 31.02.2011; № 0000144240/0 від 12.03.2011.

Заявою про зменшення позовних вимог від 15.06.2011 позивач уточнив позовні вимоги та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000144240/0 від 12.03.2011 частково.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2011 позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, позов задоволено частково, скасоване податкове повідомлення-рішення № 0000144240/0 від 12.03.2011, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.09.2014 К/800/37035/13, К/800/37077/13 прийнята відмова позивача від касаційної скарги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000394240/0 від 31.05.2011, в цій частині провадження закрито. Касаційні скарги позивача та відповідача задоволені частково, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасована, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Вищим адміністративним судом України зазначено, що основоположним у вирішенні питання щодо включення до валових витрат роялті є використання Технологій у господарській діяльності позивача. Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріально права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Лореаль Україна» (код за ЄДРПОУ 33239599) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, та валютного законодавства за період з 01.04.2006 по 30.09.2010 за результатами якої, відповідачем 22.02.2011 складений акт за № 66/42-40/33239599.

На підставі акта перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцію у м. Києві по роботі з великим платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000134240/0 від 12.03.2011, яким у зв'язку з виявленими порушеннями п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (у редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997), збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на 24294285 грн, у тому числі 19435428 грн за основним платежем та застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 4858857грн.

В обґрунтування правомірності спірного податкового повідомлення - рішення відповідач зазначав, що позивачем завищено валові витрати за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 на загальну суму 77741710,00 грн, у тому числі: за І півріччя 2009 року у розмірі 6254730,00 грн, за 9 місяців 2009 року у розмірі 23353010,00 грн, за 2009 рік у розмірі 40340001,00 грн, за І квартал 2010 року у розмірі 13440705,00 грн, за І півріччя 2010 року у розмірі 27117626,00 грн, за 9 місяців 2010 року у розмірі 37401709,00 грн. Таке завищення, на думку відповідача, є порушенням п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994.

Відповідач зазначив, що у періоді, який перевіряється, позивачем укладені Ліцензійні Угоди з нерезидентами (LABORATOIRE GARNIER & Сіе та L'OREAL S.A., корпорації, які організовані та існують за законодавством Франції), предметом яких є надання позивачу виключних прав та ліцензій на використання Ліцензійних продуктів (косметичні, гігієнічні продукти і туалетні засоби, виготовлені згідно з Технологією, і які сторони погодили продавати на ринку Території під ліцензійними Торговими марками) на Території (означає територію України і територію декількох країн). Ліцензія обмежена виключним правом на виробництво та продаж вироблених Ліцензійних продуктів на Території і, внаслідок цього, використання Технології та Ліцензійних Торгових марок, а також виключним правом на імпорт, дистрибуцію і продаж Ліцензійних продуктів та Території, а за межами Території виключно дочірнім.

Також відповідачем зазначено, що позивач у періоді, який перевіряється, здійснював оптову торгівлю косметичними засобами. Придбання Ліцензійних продуктів позивач здійснював у нерезидентів за договорами на імпорт товарів (купівлі-продажу), укладеними протягом 2006-2009 років. В усіх договорах, за якими у перевіряємому періоді проводились поставки, зазначено, що позивач виступає покупцем, а нерезидент продавцем косметичних засобів та рекламних матеріалів.

В обґрунтування своїх доводів, відповідач покликався на те, що позивач не має власних чи орендованих приміщень та виробничих потужностей для проведення господарської діяльності з виробництва косметичної продукції.

Як слідує зі змісту акту, відповідач згідно документів, наданих до перевірки, дійшов до висновку проте, що позивач у період з 01.10.2007 по 30.09.2010 не володів безпосередньо корпоративними правами підприємств-постачальників ліцензійних продуктів та відповідно не здійснював контроль безпосередньо або через пов'язаних юридичних осіб за діяльністю по виробництву ліцензійних продуктів. Під час перевірки лише надані Договори на виробництво та договори субпідряду на виробництво, за якими позивач доручав виготовлення косметичної продукції.

При цьому, згідно бухгалтерського обліку, операції по рахунку 26 «Готова продукція», де зазначаються операції по обліку запасів, що є продуктами матеріального виробництва, які завершені обробкою (переробкою, комплектацією), та знаходяться у повній готовності до реалізації, у позивача відсутні. Тобто, перевіркою не встановлено діяльності позивача з виробництва ліцензійних косметичних продуктів.

Так як позивачем не доведено можливості отримання економії та додаткового прибутку у зв'язку із понесеними витратами по сплаті роялті за використання Технологій та перевіркою не встановлено здійснення господарської діяльності позивача з виробництва продукції, а як наслідок використання Технологій у власному виробництві для виготовлення косметичних засобів, відповідач зробив висновок, що Технології (за які сплачувалися роялті, що віднесені були до валових витрат) фактично не були використані у господарській діяльності позивача, чим і порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994.

Окремо відповідач звертав увагу, на те, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 11.11.2013 № 1-кп/760/800/13 задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до вимог ч. 4 ст. 212 КК України відносно Ахапочкіної Т.Ф. за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України у зв'язку із сплатою у повному обсязі донарахованого податкового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на прибуток. Відповідач вважає, що даним рішенням фактично доведено вчинення Ахапочкіною Т.Ф. кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 11.11.2013 № 1-кп/760/800/13 не може мати преюдиційного значення у цій справі та не може бути доказом на підтвердження позиції відповідача.

Відкриття кримінального провадження та прийняття ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 у справі № 1-кп/760/800/13 щодо уповноваженої особи позивача, стало наслідком набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 та сплати позивачем спірних податкових зобов'язань до бюджету на підставі цієї постанови, яка на даний час є скасованою.

Разом з тим, щодо посадових осіб позивача є чинні постанови у справах про адміністративне правопорушення, якими не встановлено порушень податкових законів в діях таких посадових осіб. Зазначені постанови є преюдиційними для даної справи.

Ухвали судів в кримінальних справах не мають преюдиційного значення відповідно до ст. 72 КАС України. Преюдиційними є лише вироки в кримінальних справах. Причинами згоди Головного бухгалтера Ахапочкіною Т.Ф. на звільнення від відповідальності відповідно до ч. 4 ст. 212 КК України та закриття справи був значний тиск під час досудового розслідування з боку слідчих та факт сплати позивачем узгодженого податного зобов'язання після набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013.

Додатково відповідач наголошував на тому, що ані під час перевірки, ані під час проведення слідчих дій, ані під час судового розгляду справи, позивач не надав документи, які підтверджують використання у господарській діяльності позивача Технологій, за які сплачувались роялті. На думку відповідача, позивач також не надав обґрунтування та доказів щодо способу передання інформації виробникам - нерезидентам, а згідно з умовами Ліцензійних угод позивач не має права передавати право на використання Технології третім сторонам.

Судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача протягом перевіряємого періоду здійснення операцій із оптової торгівлі косметичною, парфумерною продукцією та засобами догляду за шкірою, за волоссям та інше.

Як вбачається із декларацій з податку на прибуток підприємств, залучених до матеріалів справи, господарська діяльність позивача є прибутковою.

Позивач має ексклюзивне право на введення в обіг в Україні Ліцензійних продуктів.

Так, відповідно до п. 2.1 Ліцензійних угод позивачу надані «виключні права та ліцензія на використання Ліцензійних продуктів на Території. Ліцензія обмежується таким: виключне право на виробництво та продаж вироблених Ліцензійних продуктів на Території і, внаслідок цього, використання Технології та Ліцензійних Торгових марок; виключні права на імпорт, дистрибуцію і продаж Ліцензійних продуктів на Території».

Згідно з п. 1.3 Ліцензійних угод, Ліцензійні продукти означають косметичні, гігієнічні продукти і туалетні засоби, виготовлені згідно з Технологією, і які сторони погодили продавати на ринку Території під Ліцензійними Торговими марками.

Відповідно до п. 1.4 Ліцензійних угод, Технологія - це вся інформація, яку розробили та якою володіють Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A. у зв'язку із складом та/або виробництвом Ліцензійних продуктів і, яка, зокрема, стосується формул з технологічними інструкціями, процесами виробництва та доведення до належного стану, а також стандарти якості і технології тестування, технічні інструкції (вказівки з використання, технічні характеристики обладнання тощо); така інформація складається з процесів виробництва, або інших винаходів і процесів та елементів будь-якого типу, які повинні використовуватись для виробництва Ліцензійних продуктів, що відповідають стандартам корпорації Laboratoire Garnier & Cie/L'Oreal S.A.

Згідно наведених положень Ліцензійних угод, позивач отримав комплекс взаємопов'язаних прав на використання Технології та Торгових марок по відношенню до Ліцензійних продуктів: шляхом виробництва, імпорту, дистрибуції і продажу Ліцензійних продуктів.

Відповідно до п. 11.1 Ліцензійних угод позивач зобов'язаний сплачувати ліцензійну плату. Ліцензійні угоди не передбачають будь-яких виключень щодо сплати Ліцензійного платежу. Зобов'язання із його сплати виникають не залежно від того, чи використовував позивач Технологію одним із вищезазначених способів, чи кількома з них.

З метою введення в обіг Ліцензійних продуктів на території України позивач здійснює низку дій, кожна з яких неможлива без використання Технології: (1) ініціювання виробництва Ліцензійних продуктів; (2) забезпечення виробника інформацією, необхідною для виробництва Ліцензійних продуктів; (3) забезпечення виконання вимог законодавства України для імпорту та продажу Ліцензійних продуктів; (4) імпортування продукції в Україну; (5) продаж Ліцензійних продуктів. Матеріали справи та показання свідка свідчать про те, що всі такі дії вчиняються позивачем із одночасним використанням Технологій. Зокрема:

Згідно показань свідка наукового директора позивача Підлітка Сергія Володимировича (допитаного у ході судового розгляду справи), а також Довідок, наданих позивачем у матеріали справи, ініціювання виробництва Ліцензійної продукції здійснюється позивачем шляхом направлення замовлення виробнику, з яким укладений договір про виробництво продукції. Замовлення містить унікальний код Ліцензійного продукту (логістичний код). Отримавши такий код, завод-виробник отримував доступ до Технології, яка використовується під час виробництва конкретного Ліцензійного продукту, замовленого позивачем.

Замовлення здійснюється позивачем за допомогою баз даних, право на використання яких позивач отримав у зв'язку із укладенням Ліцензійних договорів, а саме:

- база даних кодів Ліцензійних продуктів (QIS коди), за допомогою введення яких отримується інформація про склад продукту, його рецептуру, технологію виготовлення та ін. позивач залучив до матеріалів справи перелік, який містить Ліцензійні продукти із зазначенням кодів QIS, які відповідають кожному із Ліцензійних продуктів;

- база даних логістичних кодів, що використовуються компаніями групи L'Oreal (отримавши такий код, завод-виробник отримує доступ до Технології, яка використовується під час виробництва конкретного Ліцензійного продукту, замовленого позивачем, вид пакування, флакону товару і т.д.);

- база даних з інформацією про Технологію у формі, яка використовується для дозволів та висновків державних органів, отримання яких вимагається як передумова імпорту та/або продажу Ліцензійних продуктів в певній державі, в тому числі в Україні.

Таким чином шляхом використання позивачем баз даних, доступ до яких забезпечувався компаніями Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A., позивач використовував Технології під час ініціювання виробництва Ліцензійної продукції. Бази даних є об'єктом авторського права у відповідності до ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до наданих пояснень позивач не проводить власні наукові дослідження в Україні, і не несе пов'язаних із цим витрат.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем укладені договори на виробництво із заводами-виробниками: Космеполь сп. з о.о., Польща, який вступив в силу з 31.10.2006, Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, який вступив в силу 01.11.2006, ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, який вступив в силу 01.11.2006, Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, який вступив в силу 01.11.2006., Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, який вступив в силу 01.11.2006, ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, який вступив в силу 01.11.2006, СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, який вступив в силу 01.11.2006, ЛОреаль Мануфекчурінг (Ю.К.) Лтд., Великобританія, який вступив в силу 01.11.2006, Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Испанія, який вступив в силу 19.11.2007, ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, який вступив в силу 16.12.2008, ПТ ФАПРОЖІ, Франція, який вступив в силу 01.01.2009, ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, який вступив в силу 01.01.2009, ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, який вступив в силу 16.12.2008 (далі разом - «договори про виробництво»).

Між позивачем та заводами виробниками укладені договори про імпорт товару: із Космеполь сп. з о.о., Польща, № 9/2006, який вступив в силу з 01.07.2006, із Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, № 20/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, № 17/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, № 19/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, № 18/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, № 21/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, № 22/2006, який вступив в силу з 01.10.2006, із ЛОреаль Мануфекчурінг (Ю.К.) Лтд., Великобританія, № 23/2006, який вступив в силу з 01.12.2006, із Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Испанія, № 99/2007, який вступив в силу з 01.10.2007 р., із ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, № 327/2008, який вступив в силу з 17.12.2008 р., із ПТ ФАПРОЖІ, Франція, № 309/2008, який вступив в силу з 26.11.2008, із ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, № 68/2009, який вступив в силу з 21.04.2009, із ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, № 47/2007, який вступив в силу з 28.06.2007 (далі разом - «договори про імпорт товарів»).

Між позивачем та заводами виробниками укладені додаткові угоди до договорів про імпорт товарів: із Космеполь сп. з о.о., Польща, яка вступила в силу з 16.12.2008, із Н.В. ЛОреаль Лімбрамон С.А, Бельгія, яка вступила в силу з 16.12.2008, із ЛОреаль Саіпо Індустріалє С.п.А., Італія, яка вступила в силу з 16.12.2008, із Сопрореаль С.Н.Ц., Франція, яка вступила в силу з 16.12.2008, із Жемей Париж Мейбеллін Нью Йорк С.П.Ц., Франція, яка вступила в силу 16.12.2008, із ЛОреаль Продукціон Дойчланд ГмбХ унд Ко. КГ, Німеччина, яка вступила в силу з 16.12.2008, із СОПРОКОС Сосьєте да Продюі Косметік С.А.С., Франція, яка вступила в силу з 16.12.2008, із Продуктос Капіларес Л'Ореаль СА, Іспанія, яка вступила в силу з 16.12.2008 р., із ЗАО «Л'Ореаль», Російська Федерація, яка вступила в силу з 17.12.2008, із ПТ ФАПРОЖІ, Франція, яка вступила в силу з 01.01.2009, із ПТ Ясулор Індонезія ТОВ, Індонезія, яка вступила в силу з 24.04.2009, із ЛОреаль Ізраїль, Ізраїль, яка вступила в силу з 16.12.2008 (далі разом - «додаткові угоди до договорів про імпорт товарів»).

Пункт 2 розділу 1 договорів про виробництво та п. 2 додаткових угод до договорів про імпорт товарів передбачають здійснення виробництва Ліцензійних продуктів у відповідності із інструкціями, специфікаціями, формулами та іншими технічними вимогами, отриманими від позивача.

Використання позивачем Технологій під час забезпечення виробника інформацією, необхідною для виробництва Ліцензійних продуктів відбувається шляхом використання (доступу) позивачем бази даних, яка містить унікальні QIS коди Ліцензійних продуктів. За допомогою введення QIS кодів у базу даних отримується інформація про склад продукту, його рецептуру, технологію виготовлення, умови транспортування та ін. Таким чином також забезпечується виконання заводами-виробниками своїх зобов'язань за п. 2 розділу 1 договорів про виробництво та п. 2 додаткових угод до договорів про імпорт товарів.

Судом першої інстанції вірно враховано, що при здійсненні виробництва Ліцензійних продуктів на замовлення позивача заводи-виробники використовують у виробництві упаковку, яка виготовляється спеціально для територій, які охоплюються Ліцензійними угодами. Зокрема, на упаковках, які виготовляються для Ліцензійних продуктів на замовлення позивача, друкується інформація на українській мові, казахській мові, російській мові для Республіки Білорусь із зазначенням імпортера у республіці Білорусь.

Позивачем також надано до матеріалів справи докази, які підтверджують його участь у виробництві шляхом знищення за власний рахунок надлишків сировини, етикеток, які не були використані у Ліцензійних продуктах, а також надлишки готової продукції, замовленої позивачем.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» позивач забезпечував проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи Ліцензійних продуктів, які імпортувались в Україну та отримання відповідних висновків, і використовував Технологію під час проходження експертизи.

З дослідження висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи та Ліцензійних угод випливає, що позивач використовував Технологію для здійснення контролю за виробництвом продукції, оскільки був особисто відповідальним за дотримання висновків (прямо зазначено у висновках) та дотримання Технологій, якості виробництва продукції та стандартів групи L'Oreal (п. 2.4, п. 5.4 Ліцензійних угод).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що імпорт Ліцензійних продуктів на територію України дозволяється власниками прав на Технологію лише за умов сплати ліцензійних платежів. Відповідно до листа компанії L'Oreal S.A., копія якого залучена до матеріалів справи, імпорт Ліцензійних продуктів в Україну був дозволений компаніями Laboratoire Garnier & Cie та L'Oreal S.A. виключно за умови сплати ліцензійних платежів за використання Технології, що міститься в імпортованих продуктах.

Факт імпорту Ліцензійних продуктів, щодо яких позивачем сплачені роялті за використання Технології, підтверджується вантажними митними деклараціями. Спірні суми роялті, які сплачувались за Технологію, включались до митної вартості товарів, а згідно з п. 3 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, до складу митної вартості включаються лише ті суми роялті, які стосуються оцінюваних товарів.

До матеріалів справи долучені експертні висновки ДП «Держзовнішінформ», якими підтверджено відповідність сплачених позивачем сум роялті за Технологію загальноприйнятим правилам торгової практики, які стали підставою для здійснення платежів за Ліцензійними угодами на користь нерезидента.

Судом першої інстанції вірно враховано, що Технологія відноситься до об'єктів інтелектуальної власності.

Технологія складається з патентів та інформації, яка є суворо конфіденційною (п. 1.1, 1.4, 4.1 Ліцензійних угод).

Кінцевою метою Технологій є дія формул (Технологій) під час використання Ліцензійних продуктів кінцевим споживачем.

У зв'язку із викладеним введення Ліцензійних продуктів позивачем в обіг, а отже і здійснення господарської діяльності позивача можливе виключно із використанням Технології за умови укладення Ліцензійних угод та сплати роялті (ліцензійних платежів) за її використання.

За відсутності Ліцензійних угод та сплати роялті (ліцензійних платежів) за використання Технології на підставі таких угод позивач не міг би здійснювати господарську діяльність із оптової торгівлі косметичною, парфумерною продукцією та засобами догляду за шкірою, за волоссям та ін.

Щодо правильності розрахунку та сплати роялті, то як випливає з копій таблиць-зрівняння вартості імпортованої продукції за 2008-2009 роки та копій вантажно-митних декларацій на імпорт товару, а також п. 11.1 Ліцензійних угод з 2009 року сплата роялті здійснювалася пропорційно суми чистого продажу. Ліцензійна плата розраховувалася за такими ставками: 5 % за право користування Технологією; 1,5 % за право використання Ліцензійних Торгових марок (ставка змінювалась у додаткових угодах до Ліцензійних угод).

Правильність розрахунку та сплати роялті за використання Технологій та Торгових марок підтверджується наданими позивачем бухгалтерською довідкою, довідкою з банку, яка підтверджує перерахування коштів позивачем на користь контрагентів, актами виконаних робіт (наданих послуг) про сплату роялті, а також висновками Державного підприємства «Держзовнішінформ», які підтверджують відповідність сплачених позивачем сум роялті загальноприйнятим правилам торгової практики. Позивач надав всі первинні документи на підтвердження правомірності розрахунку та сплати роялті в повному обсязі.

У відповідності до п. 1.30 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку про правомірність відображення позивачем у складі валових витрат суми ліцензійних платежів (роялті), сплачених відповідно до умов Ліцензійних угод, оскільки вони пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Абзацом 2 п. 2.4 Ліцензійних угод передбачено, що позивач має право укладати договір на виробництво Ліцензійних продуктів з будь-якою компанією групи L'Oreal.

З наведеного положення Ліцензійних угод вбачається, що твердження відповідача про те, що позивач не має право передати право на використання Технології заводам-виробникам не ґрунтується на положеннях Ліцензійних угод.

Відповідно до п. 4.2 Ліцензійних угод у разі, якщо виробництво Ліцензійних продуктів було за субдоговором передане будь-якій компанії з групи L'Oreal, Технологія, яку L'Oreal S.A. та Laboratoire Garnier & Cie (нерезиденти) надають позивачу, буде надаватися такими залученим компаніям з групи L'Oreal, від імені та за дорученням позивача за допомогою централізованої захищеної інформаційної системи спеціалізованих служб групи L'Oreal. Ліцензійні угоди не передбачають підписання додаткових документів, які засвідчують таку передачу.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 рахунок 26 «Готова продукція» призначений для обліку продукції власного виробництва. Оскільки позивач безпосередньо не здійснює виробництво Ліцензійних продуктів, позивач не міг вести облік на цьому рахунку. При цьому витрати на виплату ліцензійних платежів (роялті) на цьому рахунку позивачем також не обліковувались. Тому посилання відповідача в обґрунтування своєї позиції на відсутність у позивача обліку за рахунком 26 «Готова продукція» є необґрунтованим.

Окрім цього, в акті перевірки не міститься жодної інформації щодо ненадання позивачем документів до перевірки, як і про оформлення акта про відмову позивача від надання документів. Ані акт перевірки, ані спірне податкове повідомлення-рішення не містять посилання на порушення позивачем ст. 44 ПК України. Тому посилання відповідача на ненадання позивачем під час перевірки документів, які підтверджують використання у господарській діяльності позивача Технологій, за які сплачувались роялті, не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах. Крім того, як вбачається з акта перевірки, повний текст Ліцензійних угод, в якому чітко визначений обсяг прав, за які позивач сплачував ліцензійні платежі (роялті), досліджувався відповідачем під час проведення перевірки позивача.

В матеріалах справи міститься висновок № 4072/11-19 експертного економічного дослідження з питання, викладеного в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Лореаль Україна», складений 11.05.2011 експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Ковбич Т.М. При проведенні дослідження експертом вирішувалось питання стосовно документального завищення ТОВ «Лореаль Україна» валових витрат на суму винагороди (сплаченого роялті) за право використання технологій, встановлене в результаті планової виїзної перевірки ТОВ «Лореаль Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 та викладене в акті СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 66/42-40/33239599 від 22.02.2011.

За наслідками проведення вищевказаного експертного економічного дослідження експерт прийшов до висновку, що завищення ТОВ «Лореаль Україна» валових витрат на суму винагороди (сплаченого роялті) за право використання технологій, встановлене в результаті планової виїзної перевірки ТОВ «Лореаль Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010 та викладене в акті СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 66/42-40/33239599 від 22.02.2011, документально не підтверджується.

Послання відповідача на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 року у справі № 1-кп/760/800/13 про закриття кримінального провадження щодо уповноваженої особи позивача на переконання суду є необґрунтованим оскільки вказана ухвала немає преюдиційного значення в даній справі.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 72 КАС України, лише вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу. У даній справі вирок суду щодо головного бухгалтера позивача відсутній. Можливість використання іншого судового рішення в рамках кримінального процесу як такого, що є обов'язковим для адміністративного суду, КАС України не передбачена.

В межах кримінальної справи, на яку посилається відповідач, суд не вирішував справу по суті, не досліджував спірних господарських операцій, їх суті, первинних документів, не надавав оцінку нормам оподаткування. Закриття кримінального провадження свідчить лише про згоду уповноваженої особи позивача на звільнення її від кримінальної відповідальності.

Відкриття кримінального провадження та прийняття ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 01.11.2013 у справі № 1-кп\760\800\13 щодо уповноваженої особи позивача, стало наслідком набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 та сплати позивачем спірних податкових зобов'язань до бюджету на підставі цієї постанови, яка на даний час є скасованою.

Крім того, постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 20.07.2011 стосовно відсутності складу адміністративного правопорушення у діях Ахапочкіної Т.Ф.; а також постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 20.07. 2011 стосовно відсутності складу адміністративного правопорушення у діях Д'Хаве Філіпполе за ч. 1 ст. 163-1 та ч. 1 ст. 163-4 КУпАП (копії наявні у матеріалах справи) прийняті за наслідками акта перевірки та є чинними. Постанови встановлюють відсутність порушень податкових законів в діях зазначених посадових осіб.

За наведених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 14.04.2015.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.