Постанова № 43591947, 09.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2015 року 12:26 № 2а-7504/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Українського міжнародного комерційного центру /колективно підприємство/

(УМКЦ)

до

третя особа

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного

управління ДФС у м. Києві

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр

краси та здоров’я «Ювел»

про

визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2007 року (відповідно до відмітки вхідної кореспонденції) Український міжнародний комерційний центр (далі по тексту – позивач, УМКЦ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції Шевченківського району міста Києва (далі по тексту - відповідач), в якому просило: скасувати податкове повідомлення № 0000342311/0 від 19 січня 2007 року; визнати акт № 600/23-11/03053451 Шевченківської податкової інспекції незаконним та скасувати його; визнати дії головного інспектора сектору документальних перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва при складанні акту № 600/23-11/03053451 неправомірними та такими, що нею перевищені службові обов’язки та повноваження.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та згідно останньої редакції позовних вимог просив суд визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва щодо призначення та проведення невиїзної документальної перевірки, дії при складанні акту перевірки від 27 грудня 2006 року № 600/23-11/03053451, щодо повторного нарахування земельного податку, скасувати податкове повідомлення – рішення від 19 січня 2007 року №0000342311/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19 січня 2007 року № 0000342311/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов’язання із земельного податку в сумі 37579,49 грн., в т.ч. 24939,66 грн. основного платежу та 12639,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) судові витрати в сумі 1,13 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 липня 2014 року касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

За результатом автоматичного розподілу, адміністративну справу № 2а-7504/12/2670 передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2014 року справу прийнято до провадження та призначено у судове засідання на 11 серпня 2014 року, яке відкладалось на 11 вересня 2014 року та 29 вересня 2014 року, у зв’язку з неявкою позивача у судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року залишено без розгляду позовну заяву Українського міжнародного комерційного центру (Колективного підприємства) до ДПІ в Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «Ювел» про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «Ювел» задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2015 року призначено судове засіданні на 10 березня 2015 року, яке відкладалось на 17 березня 2015 року та на 26 березня 2015 року у зв’язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 10 березня 2015 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача у призначенні та проведенні «невиїзної документальної перевірки» правильності обчислення повноти та своєчасності внесення до бюджету земельного податку Українським міжнародним комерційним центром /колективне підприємство/ за період з 01 січня 2004 року по 01 листопада 2006 року, яка проведена в супереч пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями) і яка не є зазначеною «невиїзною документальною перевіркою»;

- визнати протиправними дії відповідача з перевищенням службових повноважень у незаконному визнанні назви «невиїзної документальної перевірки» УМКЦ з метою уникнення проведення позапланової виїзної перевірки позивача на підставі абзацу 6 пункту 2 статті 111 Закону України «Про державну податкову в службу Україні» № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року (зі змінами та доповненнями) та статті 111 Закону України від 12 січня 2005 року № 2322-IV з обов’язковим отриманням рішення суду;

- визнати бездіяльність відповідача, який в порушення вимог пункту 4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ та статті 27 Закону України «Про сплату за землю» від 03 липня 1992 року № 253-XII самостійно не визначив суму податкового зобов’язання по земельному податку за 2004-2005 рр. та не направив в 2005 році на адресу УМКЦ податкове повідомлення з обґрунтуванням такого нарахування земельного податку у відповідності до пункту 6.1 Закону України № 2181-ІІІ;

- визнати протиправними дії відповідача у оформленні акту від 27 грудня 2006 року № 600/23-11/03053451, який за своїм змістом та формою не відповідає вимогам діючого законодавства про оформлення актів невиїзних документальних перевірок, затверджених наказом ДПА України від 17 грудня 2006 року № 416 «Про складання актів невиїзних документальних перевірок за затвердженою формою по кожному окремому податку»;

- визнати протиправними дії відповідача та його бездіяльність у не розгляді апеляційної скарги позивача на податкове повідомлення-рішення № 0000342311/0 у відповідності до вимог підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ;

- визнати, що відповідач на підставі пункту 3 статті 14 Закону України «Про плату за землю», пункту 2.5 рішення Міськради м. Києва від 27 квітня 2002 року № 104/825 та акту від 09 червня 2006 року приймання передачі на баланс будинку № 18-Б по вул. В. Житомирській в м. Києві поставив на облік ТОВ «Міжнародний медичний центра краси та здоров’я «Ювел» платником земельного податку з 09 червня 2006 року;

- визнати протиправним рішення відповідача про повторне нарахування земельного податку за період з 09 червня 2006 року по 01 листопада 2006 року про що зазначено в акті від 27 грудня 2006 року № 600/23-11/03053451, та який (земельний податок) отримала держава в повному обсязі, що підтверджено актом відповідача від 21 листопада 2006 року № 2439/1506;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 січня 2007 року за № 0000342311/0.

У судовому засіданні 17 березня 2015 року задоволено клопотання третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «Ювел», зміно її статус на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову та прийнято позовну заяву третьої особи, в якій остання просить суд:

- визнати, що відповідач на підставі пункту 3 статті 14 Закону України «Про плату за землю», пункту 2.5 рішення Міськради м. Києва від 27 квітня 2000 року № 104/825 та акту від 09 червня 2006 року приймання передачі на баланс будинку № 18-Б по вул. В. Житомирській в м. Києві поставив на облік ТОВ «Міжнародний медичний центра краси та здоров’я «Ювел» платником земельного податку з 09 червня 2006 року;

- визнати протиправним рішення відповідача про повторне нарахування земельного податку за період з 09 червня 2006 року по 01 листопада 2006 року про що зазначено в акті від 27 грудня 2006 року № 600/23-11/03053451, та який (земельний податок) отримала держава в повному обсязі, що підтверджено актом відповідача від 21 листопада 2006 року № 2439/1506.

У судовому засіданні 09 квітня 2015 року представник позивача підтримала позов, просила суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позову, представник третьої особи у судове засідання не з’явилась.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

21 грудня 2006 року посадовою особою Державної податкової інспекцією у Шевченківському районі міста Києва на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Закон України від 04.12.1990 року №509-ХІІ) проведено невиїзну документальну перевірку Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету земельного податку за період з 01 січня 2004 року по 01 листопада 2006 року.

За результатами проведення зазначеної перевірки 27 грудня 2006 року складено акт №600/23-11-03053451, в якому зафіксовано порушення суб’єктом господарської діяльності – позивачем статей 13, 14 та 15 Закону України «Про плату за землю», а саме неподання податкових розрахунків по земельному податку на 2004 – 2006 роки, не нарахування податкового зобов’язання по земельному податку на загальну суму 71389,78 грн., у тому числі за 2004 рік в сумі 24939,66 грн., за 2005 рік в сумі 24939,66 грн. за січень – жовтень 2006 року в сумі 21510,46 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва 19 січня 2007 року податкового повідомлення - рішення № 0000342311/0, яким позивачу визначено грошове зобов’язання із земельного податку у сумі 107 594,67 грн., у тому числі за основним платежем 71389,78 грн. та 36204,89 грн. – штрафними (фінансовими) санкціями.

Посилаючись на порушення вимог Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ під час призначення та проведення перевірки, не врахування здійснення позивачем оплати грошового зобов’язання із земельного податку самостійно до винесення податкового повідомлення – рішення, а також проведення подвійного нарахування земельного податку за одну і ту саму земельну ділянку, земельний податок з якої сплачений третьої особою із самостійними вимогами – ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «Ювел» за період з 09 червня 2006 року по 30 жовтня 2006 року, УМКЦ звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, який визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності на момент виникнення справних правовідносин був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту – Закон України від 04.12.1990 року №509-ХІІ).

Функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій закріплені у статті 10 названого Закону. Там часом права органів державної податкової служби визначені у статті 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 1 статті 11 згаданого Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 1.2 пункту 1 наказу Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади щодо обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння плати за землю» від 01 серпня 2006 року №1066, визначається механізм обміну інформацією, необхідною для обчислення і справляння земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі - інформаційний обмін), між органами виконавчої влади.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дії державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва щодо призначення та проведення невиїзної документальної перевірки Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету земельного податку за період з 01 січня 2004 року по 01 листопада 2006 року є правомірними.

Розглядаючи вимоги УМКЦ про визнання протиправними дій відповідача у оформленні акту від 27 грудня 2006 року № 600/23-11/03053451, суд зауважує на таке.

Відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 наказу Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Суд не бере до уваги посилання позивача щодо невідповідності акту перевірки від 27 грудня 2006 року №600/23-11/03053451 вимогам, встановленим у пункті 2 названого Порядку, що, на переконання позивача, є проявом неправомірності дій державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва при складанні акту, оскільки наявна у матеріалах справи копія акту від 27 грудня 2006 року №600/23-11/03053451 складена у відповідності до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що за наслідками проведення невиїзної документальної перевірки Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства), державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва встановлено порушення підприємством вимог податкового законодавства, що стало підставою для винесення податкового повідомлення - рішення.

В розумінні Порядку акт є службовим документом, який стверджує факт проведення відповідної перевірки.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 14 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій посадової особи, які пов’язані з порушенням порядку проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків або будь-якої іншої інформації не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід’ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов’язані з включенням до акта висновків, є обов’язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов’язковою ознакою дій суб’єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і мають обов’язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про допущення суб’єктом господарювання порушень вимог податкового законодавства є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Отже, предметом оскарження відповідно до статті 14 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для позивача, діяльність якого перевірялась. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва щодо складання акту перевірки від 27 грудня 2006 року №600/23-11/03053451 є такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіряючи правомірність визначення податковим органом грошового зобов’язання із земельного податку податковим повідомленням – рішення від 19 січня 2007 року №0000342311/0, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 08 грудня 1997 року № 1978 УМКЦ на праві постійного користування надано земельну ділянку площею 0,1291 за адресою: м. Київ, вул. В. Житомирська, 18-б для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку з медичним центром.

Відповідне право постійного користування позивача підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданий 24 червня 1998 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №91-4-ооо14, в якому вказані адреса ділянки, її номер – 9115711 та рішення, на підставі якого її надано позивачу.

Саме перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні позивача і стало підставою для нарахування податковим органом грошового зобов’язання із земельного податку за 2004, 2005 та до листопада 2006 року.

Основним нормативно-правовим актом, що визначав розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ з наступними змінами і доповненнями у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ).

Відповідно до статті 2 названого Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до статті 5 цього ж Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно зі статтею 13 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 15 згаданого Закону закріплено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 125 Земельного кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 126 названого Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Статтею 120 Земельного кодексу України у відповідній редакції також закріплено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

На підтвердження проведення передачі права користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. В. Житомирська, 18-б позивач та третя особа із самостійними вимогами посилаються на акт приймання - передачі на баланс будинку №18-Б за адресою вул. В. Житомирська у м. Києві від 09 вересня 2006 року (том 1 а.с. 206), платіжні доручення, згідно з якими ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «ЮВЕЛ» здійснював оплату земельного податку з 09 червня 2006 року (том 1 а.с.187, 188), а також акт перевірки від 21 листопада 2006 року №2432/1506 (том 7 а.с. 48), яким зафіксовано прострочення ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «ЮВЕЛ» терміну сплати грошового зобов’язання по земельному податку.

Однак, наведені документи суд вважає неналежними доказами, оскільки жоден з них не підтверджує документального оформлення передачі позивачем права користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. В. Житомирська, 18-Б, якими є або акт на право постійного користування земельною ділянкою, або договір оренди, які підлягали оформленню відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що земельна ділянка за адресою м. Київ, вул. В. Житомирська, 18-Б відповідно до Державного акта на право постійного користування належить саме позивачу, а тому саме на нього в силу наведених вище правових приписів Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ покладався обов’язок по нарахуванню та сплаті земельного податку.

Посилання позивача на статтю 18 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ, якою закріплено положення, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки, суд до уваги не приймає, оскільки спеціальним Законом, а саме Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ з наступними змінами та доповненнями, з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, прямо закріплена можливість визначення грошового зобов’язання, зокрема, земельного податку, поза межами двох років, закріплених у статті 18 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ.

Відповідно до статті 7 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Як випливає з частини 1 статті 193 Земельного кодексу України відомості щодо місця розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінки, класифікації земель, кількісної та якісної характеристики містяться у державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 2 статті 201 названого Кодексу залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

В силу ж вимог частини 3 цієї ж статті для визначення розміру земельного податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Зі змісту приписів Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ випливає, що здійснення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка використовується для визначення розміру земельного податку, належить до повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Рішенням Київської міської ради VII сесії ХХІІІ скликання від 27 квітня 2000 року №104/825 «Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва» було визначено зокрема, грошову оцінку земель м. Києва з урахуванням коефіцієнтів, що характеризують функціональне використання земельної ділянки, та середню базову вартість одного кв.м земель м. Києва.

Тим часом, згідно з приписами статті 23 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-ХІІ грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної правової норми наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 року № 76/230/325/150, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1995 року за № 427/963 затверджено Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі по тексту – Порядок №76).

Відповідно до пункту 1.3. названого Порядку грошова оцінка земель здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірів внеску до статутних фондів колективних сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів.

При цьому одним з множників у формулі, за якою визначається грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів відповідно до пункту 3.2 названого Порядку, є Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Пунктом 3.4 Порядку №76 визначено, що цей коефіцієнт враховує відносну прибутковість наявних в її межах видів економічної діяльності.

Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженою наказом Держкостату України від 05 листопада 1998 року №377, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1998 року за № 788/3228, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики.

Коефіцієнт функціонального використання для земельних ділянок змішаного використання визначається як середньозважене (за площею) значення коефіцієнтів функціонального використання окремих частин земельної ділянки змішаного використання. Підставою для виділення частин земельної ділянки різного функціонального використання є виключно затверджені дані інвентаризації земельної ділянки та землеустрою.

Тим часом, додатком №3 до Порядку №76 затверджені коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф).

Так до земель комерційного використання віднесені із застосуванням Кф 2,5: землі автотехобслуговування; землі оптової торгівлі та складського господарства; землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг; землі ринкової інфраструктури; землі іншої комерційної діяльності.

Також у зазначеному додатку закріплено, що до земель громадського призначення із застосуванням Кф 0,7 віднесено, зокрема, землі охорони здоров'я і соціальних послуг.

Додатково, Додаток 1 передбачає застосування Кф 0,5 до земель рекреаційного призначення та інших відкритих земель, до складу яких, зокрема, входять землі, що зайняті поточним будівництвом, а також землі, відведені під майбутнє будівництво.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме копії листа Київського міського управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах від 06 листопада 2000 року №183 (том 6 а.с. 75) позивача проінформовано, що коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки за місцем розташування адміністративної будівлі з медичним центром за адресою вул. В. Житомирська, 18-Б у Шевченківському районі м. Києва встановлений 0,7 (медичні послуги).

Однак, на період реконструкції зазначеного будинку при розрахунку земельного податку враховується коефіцієнт функціонального використання землі 0,5.

Крім того, позивачем надано копію листа Київської міської державної адміністрації від 20 жовтня 2003 року №1539, зі змісту якого вбачається, що позивач звільняється від сплати податку на використовування земельної ділянки по вул. В. Житомирська, 18-Б на період до 2006 року включно.

З огляду на викладене, а також враховуючи ненадання відповідачем доказів на підтвердження з’ясування наведених вище фактів під час проведення розрахунку грошового зобов’язання із земельного податку, суд приходить до висновку про недоведеність суб’єктом владних повноважень правомірності застосування під час проведення розрахунків саме коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки позивача 2,5 без врахування цільового призначення такої земельної ділянки, яке вказано в Державному акті на право постійного користування землею, а також того факту, що будівля, розташована на цій ділянці, знаходиться під реконструкцією, що було також зафіксовано актом №1109/23-11 тематичної перевірки місцезнаходження від 04 серпня 2006 року, складеним посадовою особою відповідача (том 1 а.с. 46), що є підставою для визнання податкового повідомлення – рішення від 19 січня 2007 року №0000342311/0.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в постанові від 16 червня 2011 року у справі №11/40-А (22-а-961/08), ухвалах від 02 лютого 2012 року у справі №6/697 (22-а-7482/09), від 15 травня 2014 року у справі №К/9991/69279/11, від 18 червня 2014 року у справі №К/9991/20885/11, від 25 червня 2014 року у справі № К/9991/23827/11, від 20 серпня 2014 року у справі №К/800/8755/14, від 15 вересня 2014 року у справі №К/9991/20057/11, від 29 січня 2015 року у справі №К/800/33263/14.

Тим часом, вимоги третьої особи ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «ЮВЕЛ» на переконання суду задоволенню не підлягають.

Загальними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З аналізу наведеного положення убачається, що об’єктом захисту в адміністративному судочинстві є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Отже захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає обов’язковість встановлення судом факту їх порушення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що обов’язковими умовами для постановлення рішення про задоволення позову, у тому числі і третьої особи із самостійними вимогами, є наявність у такої особи права звернення до суду, а також порушення прав, свобод або інтересів, з метою захисту або відновлення яких подано адміністративний позов.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров’я «ЮВЕЛ» ані в позовній заяві, поданій суду 17 березня 2015 року, ані під час розгляду справи судом не зазначило чим саме порушені його права оскаржуваним податковим повідомленням – рішенням.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстави стверджувати про порушення прав названої особи рішенням відповідача, що є предметом оскарження у даній справі, відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні позову такої особи.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню в частині.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Українського міжнародного комерційного центру /колективно підприємство/ задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 19 січня 2007 року №0000342311/0.

3. В решті позову відмовити.

4.У задоволенні позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний медичний центр краси та здоров’я “ЮВЕЛ” відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник