Ухвала суду № 43591761, 02.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

02 березня 2015 року м. Київ № 826/11344/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України у справі

за позовомОСОБА_1до 1. Пенсійного фонду України, 2. Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпровизнання незаконними постанов про стягнення з боржника виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2014 р. у справі № 826/11344/13-а позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України № 169-о від 26 червня 2013 року "Про припинення державної служби ОСОБА_1". Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03 липня 2013 року № 313/к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з 03 липня 2013 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 липня 2013 року по 05 вересня 2014 року. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та присудження виплати їй середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2014 р. у справі № 826/11344/13-а видано виконавчі листи: від 17.09.2014 р. та від 19.09.2014 р.

Наказом Головного управління пенсійного фонду України в м. Киві за № 614/к від 13.11.2014 р. було оголошено наказ Пенсійного фонду України за № 341-о від 12.11.2014 р. про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві з 03.07.2013 р. на підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2014 р. за № 826/11344/13-а та вважати такою, що приступила до роботи з 13.11.2014 р.

02.02.2015 р. з метою отримання оплати за вимушений прогул, внаслідок затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 05.09.2014 р. по 13.11.2014р., ОСОБА_1 на ім'я начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві було скеровано відповідну заяву з проханням провести перерахунок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.09.2014 р. по 13.11.2014 р. та здійснити таку виплату.

11.02.2015 р. у відповідності до службової записки ОСОБА_1 повідомлено про відмову у виплаті вищезазначеної оплати за період з 06.09.2014 р. по 12.11.2014 р., з огляду на відсутність відповідного рішення органу, який розглядав трудовий спір.

Згідно відмітки служби діловодства, 26.02.2015 р. Окружний адміністративний суд м. Києва одержав від ОСОБА_1 заяву у справі № 826/11344/13-а про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України.

Ознайомившись із вказаною заявою суд приходить до висновку, що остання не може бути розглянута судом у зв'язку із наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Законна сила рішення суду - це остаточна правова властивість, яку придбаває судове рішення, що не підлягає якому б то не було оскарженню з огляду на те, що всі види оскарження були вичерпані, або з огляду на те, що вони не були використані і при цьому закінчилися всі строки, при яких оскарження є можливим. Іншими словами, це та властивість рішення, яка дозволяє привести його до негайного виконання в примусовому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Набрання рішенням законної сили тягне певні правові наслідки, які полягають у тому, що рішення набуває ряд нових властивостей.

Основна властивість законної сили судового рішення - обов'язковість. Рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для всіх державних органів і організацій, їх об'єднань, посадових осіб та громадян. При цьому суд зазначає, що законна сила судового рішення має свої об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі полягають у тому, що правова дія судового рішення, що вступило у законну силу, поширюється на встановлені судом факти та правовідносини. Суб'єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила. До їх числа належать сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники.

Неспростовність як властивість судового рішення, що набрало законної сили, означає неможливість подальшого оскарження або опротестування рішення в апеляційному або касаційному порядку й, отже, неможливість його скасування або зміни в цьому порядку. З моменту набрання рішенням законної сили законодавець розглядає судове рішення як акт, рівний за властивостями окремо взятому нормативному акту (закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Кодексу адміністративного судочинства України після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Тому судове рішення, набравши законної сили, має властивість неспростовності, воно не може бути ні скасоване, ні змінене, ні доповнене. Крім випадків, передбачених статтями 220, 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стійкість рішень суду, їх непорушність забезпечуються таким важливим наслідком вступу рішення в законну силу, як його винятковість. Під винятковістю рішення суду слід розуміти неприпустимість порушення і вирішення в суді справи за вдруге заявленим позовом, тотожним тому, що вже раніше був вирішений судом.

Беручи до уваги аналогію закону, згідно з ч. 2 ст.223 ЦПК після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

При застосуванні цього положення важливо мати на увазі, що відповідну до закону подання та вирішення аналогічного позову неналежні лише в тому випадку, якщо при розгляді первісного позову був остаточно усунутий спір між сторонами або виявилася відсутність у позивача права на пред'явлення позову.

У той же час якщо після набрання законної сили рішенням суду, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч.4 ст.223 ЦПК).

З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що даний спір можливо вирішити лише шляхом пред'явлення нового позову про стягнення оплати за час вимушеного прогулу, оформленого у відповідності до положень статей 105-106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

УХВАЛИВ:

Залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає .

Суддя І.О. Іщук