Постанова № 43589014, 14.04.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р.Справа № 916/5098/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Головея В.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області

від 12 лютого 2015 року

у справі № 916/5098/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 41288 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИЛА:

01.09.2014 р. Публічне акціонерне товариство " Комерційний банк "ПриватБанк" (далі позивач, Банк) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП) про стягнення 41288 грн. 52 коп., посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором банківського рахунку НОМЕР_1 щодо своєчасного та повного повернення отриманого кредиту, внаслідок чого станом на 06.11.2014 р. має борг перед Банком за цим кредитом в сумі 29000 грн., борг за сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 7437 грн. 06 коп., 1826 грн. 50 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й пеню за несвоєчасне виконання договору у сумі 3024 грн. 96 коп., а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 1827 грн.

У відзиві відповідач позовні вимоги Банку не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що сторони не визначили у спірному договорі загальної суми ліміту кредитної лінії, загального строку надання кредиту, типу процентної ставки, порядок сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим цей договір на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним. По-друге, позивачем не надано жодного доказу який би свідчив про факт переказу Банком кредитних коштів у сумі 29000 грн. По-третє, здійснений банком розрахунок заборгованості є необґрунтованим, немотивованим та не містить посилань на норми чинного законодавства, оскільки відсутній взагалі розрахунок пені, комісій та відсотків, а з виписки від 02.07.2014 р. по рахункам відповідача взагалі не вбачається як саме погашався кредит та інші платежі за користування кредитом, тобто позивачем не надано жодного документу первинного обліку щодо фактичного перерахування кредитних коштів та доказів наявності прострочення заборгованості, а подані документи не містять передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язкових реквізитів, внаслідок чого така виписка не є належним доказом по справі. Крім того, відповідач оплачував кредит та інші платежі за користування кредитними коштами, але позивач не вказує на це, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2015 р. (суддя Погребна К.Ф.) позов задоволений у повному обсязі та з відповідача на користь позивача за несвоєчасне виконання договору банківського рахунку НОМЕР_1 стягнуто: 29000 грн. - боргу з повернення кредитних коштів, 7437 грн. 06 коп. - відсотки за користування кредитними коштами, 1826 грн. 50 коп. - боргу по комісії за користування кредитними коштами, 3024 грн. 96 коп. - пені за несвоєчасне виконання договору, а також 1827 грн. - понесених судових витрат на оплату судового збору за подання позову.

В апеляційній скарзі ФОП просить рішення місцевого суду частково скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм процесуального та матеріального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позову Банку відмовити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, суд не відреагував на доводи відповідача, викладені у відзиві та на заявлені два клопотання про витребування додаткових доказів. По-друге, оскільки сторони всупереч ст. 1055 ЦК України не визначили у спірному договорі загальної суми ліміту кредитної лінії, загального строку надання кредиту, типу процентної ставки, порядок сплати кредиту та процентів за користування кредитними коштами, а тому цей договір на підстав ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 13.09.2013 р. відповідач звернувся до Банку в електронному вигляді через встановлені засоби зв'язку банку і клієнта із заявою про відкриття рахунку НОМЕР_1, на підстав якої погодився на те, що порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за користування кредитним лімітом регламентується «Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку», розміщеними в мережі Інтернет на сайті www/privatbank.ua та які регламентують взаємовідносини сторін за таким видом кредитування та, які разом заявою позивача складають договір банківського рахунка.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов вищезазначеної заяви відповідача про відкриття рахунка та приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку» Банком було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і відповідача (системи клієнт-Банк, Інтернет клієнт банк, смс - повідомлення або ін.)

Відповідно до п. 3.2.1.1.16 „Умов та правил надання банківських послуг" вчиненні дії свідчать про приєднання клієнта (відповідача) до „Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ Інтернет клієнт-банк або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або у будь-який інший формі), Банк і клієнт допускають підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та /або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюються до укладання договорів та угод в письмовій формі.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» - електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), електронний підпис не можу бути визнаний недійсним лише через те, що він не має електронну форму.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що, оскільки заява відповідача про відкриття рахунку та приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку» підписано повнолітньою, дієздатною особою, а тому це підтверджує той факт, що відповідач був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між сторонами у справі договір про надання банківських послуг.

Згідно ст. 634 ЦК України договір приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що підписання відповідачем заяви про відкриття рахунку та приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку» є свідченням того, що укладання договору відбулося саме за принципом укладання між банком та відповідачем на підставі ст. 634 ЦК України договору приєднання до запропонованих банком умов та тарифів.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України договір вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Як свідчать матеріали справи, сторони зміст договору зафіксували в декількох документах, зокрема, заяві відповідача про відкриття рахунку та приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку», тобто, укладений між сторонами договір укладено в письмовій формі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що укладений між сторонами договір не суперечить нормам чинного законодавства України, так як сторонами були здійсненні всі необхідні дії, які спрямованні на придбання, припинення або зміну цивільних прав та обов'язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заява про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг та тарифами банку» з якими відповідач ознайомлений, про що свідчить його підпис на відповідній заяві, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до п. 3.2.1.1.1. „Умов та правил надання банківських послуг" кредитний ліміт надається банком на поточний рахунок відповідача для поповнення оборотних коштів останнього та здійснення поточних платежів клієнту в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановленні засоби електронного зв'язку банка та клієнта.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором у повному обсязі та надав відповідачеві в період з 13.09.2013 р. по 01.07.2014 р, кредитні кошти у розмірах встановлених кредитним лімітом по рахунку НОМЕР_1. Зокрема, 16.09.2013 р. у розмірі - 18000 грн., 16.10.2013 р. у розмірі 24000 грн., 22.11.2013 р. у розмірі 29000 грн., 01.03.2014 р. у розмірі 29000 грн., 02.03.2014 р. у розмірі 28933 грн. 13 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку, а також банківською випискою по рахунку відповідача НОМЕР_1, який за класом рахунків класифікується, як рахунок класу 2600.

У Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою Правління НБУ України від 17.06.2004 р. № 280 визначено, що призначення класу 2600 є відображенням наданих кредитів овердрафт. За дебетом цього рахунку проводяться надані кредити овердрафт, а за кредитом цього рахунку проводяться суми, що надходять у встановленому порядку на рахунки клієнтів згідно з режимом роботи рахунків, а також відображаються залишки кредитів овердрафт, що перераховані на рахунки простроченої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку, що наданий відповідачеві кредит за договором банківського обслуговування за своєю правовою природою є позикою овердрафт.

Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30-5/7021 від 09.12.2013 р. кредитове сальдо поточного рахунку, що утворюється за позикою овердрафт відображається на підставі виписки з банку кредитного рахунку, що беззаперечно свідчить про те, що виписка з поточного рахунку НОМЕР_1, що наявна в матеріалах справи є належним та допустимим, у розумінні ст. 34 ГПК України, доказом підтвердження перерахуванням Банком кредитних коштів відповідачеві, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно п. 3.2.1.4.1.3. „Умов та правил надання банківських послуг" у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними.

Відповідно до п.3.2.1.2.3.4. „Умов та правил надання банківських послуг" при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань Банк на свій розсуд має право змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань по кредиту в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому, згідно ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України, по зобов'язанням, строки виконання яких не настали, строки вважаються такими, що настали у вказану в повідомленні дату. В цю дату клієнт зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання.

Відповідач отриманні кредитні кошти повернув Банку частково, зокрема, 30.09.2013 р. у сумі 1579 грн. 18 коп., 31.10.2013 р. у сумі 569 грн. 51 коп., 04.11.2013 р. у сумі 3449 грн. 23 коп., 12.11.2013 р. у сумі 1584 грн. 23 коп. 18.11.2013 р. у сумі 23585 грн. 32 коп., 19.12.2013 р. у сумі 10983 грн. 74 коп., 15.01.2014 р. у сумі 6170 грн., 17.03.2014 р. у сумі 29000 грн., а решта частина кредитних коштів у сумі 29000 грн. залишилася не повернутою.

Оскільки, відповідач у встановлений договором строк до 17.06.2014 р. з урахуванням наданої банком остаточної суми кредитного ліміту (тобто на протязі 90 днів), не оплатив борг по поверненню кредитних коштів в сумі 29000 грн., то відповідно до умов укладеного договору, момент виникнення обов'язку відповідача з дострокового повернення кредитних кошті в у сумі 29000 грн. вважається таким що настав.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач повернув отриману суму кредиту у розмірі 29000 грн. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, останнім суду не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином та станом на 06.11.2014 р. має перед Банком борг з повернення отриманої суми кредиту в розмірі 29000 грн.

Твердження скаржника про те, що банківська виписка з особового рахунку не є належним доказом по справі, оскільки не є документом первинного обліку, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів та наявності заборгованості є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого постановою Правління НБУ № 254 від 18.03.2003 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують господарські операції та складені під час здійснення або після закінченні господарської операції.

Згідно з п. 336 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 р. за № 571/20884, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.

Таким чином, банківські виписки із особового рахунку є первинним бухгалтерським документом, обов'язковим реквізитом яких є: дата здійснення операції, код Банку у якому відкрито рахунок, код валюти, сума вхідного залишку за рахунком, код банку кореспондента, сума операції, сума оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, сума вихідного залишку.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок (а.с. 72-89) останні повністю відповідають усім вищезазначеним вимогам та містять усі необхідні обов'язкові реквізити, зокрема, дати здійснення операцій за період з 13.09.2013 р. по 26.21.2014 р., код банку кореспондента, у якому відкрито рахунок НОМЕР_1, суми операцій, суми оборотів за дебетом та за кредитом рахунку, а також суми вихідного залишку на кожну поточну дату, а тому місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що банківські виписки, надані позивачем до матеріалів справи складено у відповідності з Положенням "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Постановою Правління Нацбанку України від 18.03.2003 р. № 254 та відповідають вказаним вище вимогам та є належними та допустимими доказами по справі.

Ці висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нормах чинного законодавства, матеріалах справи та сформованій судовій практиці, зокрема, поставах Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. по справі № 5011-61/11650-2012, від 01.08.2012 . по справі № 5020-1702/2011, від 29.10.2012 р. по справі № 09/05/5026/889/2011. від 13.06.2013 р. по справі № 903/124/13-г, від 20.06.2013 р. по справі № 5013/1462/12.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, внаслідок чого місцевий суд правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача борг з повернення отриманої суми кредиту у розмірі 29000 грн.

Згідно п. п. 3.2.1..5.1., 3.2.1.5.4. „Умов та правил надання банківських послуг" при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених п. п. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, строків повернення кредиту, передбачених п. п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченої п. п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у відсотках річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно положення п. 3.2.1.5.7. „Умов та правил надання банківських послуг" сторонами обумовлено п'ятирічний строк нарахування пені за кожен день прострочки, внаслідок чого місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що Банк підставне нарахував відповідачеві пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 3024 грн. 96 коп. за період з 09.01.2014 р. по 06.11.2014 р., на суму простроченої суми кредитних коштів.

Здійснені Банком розрахунки розміру пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів перевірені як місцевим судом, так і апеляційним судом та є правильними і вірними, а також не спростовані відповідачем ані в цілому, ані за їх складовими.

Поняття позовної давності надано у ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування пені за прострочення з повернення кредитних коштів банком було здійснено, починаючи з 09.01.2014 р.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся із позовною заявою до суду - 18.12.2014 р., що вбачається зі штампу канцелярії місцевого суду (а.с. 2), тобто до 09.01.2015 р. в межах строків позовної давності.

З огляну на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені подано в межах річного строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку почався з 09.01.2014 р., так як відповідач повинний був здійснити оплату боргу у строк до 08.01.2014 р. (включно), а позов пред'явлено до суду 18.12.2014 р., тобто в межах річного строку, внаслідок чого протилежні доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, постановах Верховного суду України по справі № 13/110-11 від 27.04.2012 р. та по справі № 40/117 від 20.03.2012 р., які відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.1.1., 3.2.1.4.1.2. „Умов та правил надання банківських послуг" за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процента ставка). За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилось з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25 числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилось з 21-го до кінцевого числа поточного місяця, розрахунок відсотків проводиться за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт виплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню.

Згідно п. 3.2.1.4.1.4. „Умов та правил надання банківських послуг" при порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Під непогашенням кредиту мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідач до 26.12.2013 р. оплачував відсотки за користування кредитними коштами у визначених розмірах відсоткових ставок відповідно до вищезазначених „Умов та правил надання банківських послуг", що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з особового рахунку відповідача та не заперечується жодною із сторін у справі.

Однак, починаючи з 27.12.2013 р. відсотки за користування кредитними коштами в сумі 7437 грн. 06 коп. не оплачені позичальником Банку.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач сплатив відсотки за користування кредитними коштами у сумі 7437 грн. 06 коп. за період з 27.12.2013 р. по 06.11.2014 р. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, останнім суду не надано, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов до правильного висновку щодо правомірного нарахування Банком позичальнику відсотків за користування кредитними коштами у загальній сумі 7437 грн. 06 коп. за період з 27.12.2013 р. по 06.11.2014 р.

Здійснений позивачем розрахунок розміру процентів перевірений як місцевим судом, так і апеляційним судом та є правильним і вірним, а також не спростований відповідачем ані в цілому, ані за його складовими.

Згідно п. 3.2.1.4.4. „Умов та правил надання банківських послуг" відповідач зобов'язався сплатити банку винагороду за використання Ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць в порядку передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки з поточного рахунку відповідача вбачається, що сальдо кредиту починаючи з 18.03.2014 р. змінювалось та жодного року не було обнуліне, тому Банк має право, відповідно до п. 3.2.1.4.4. вищезазначених „Умов та правил надання банківських послуг", на отримання винагороди за кожен місяць починаючи з вересня 2013 р., виходячи з наступного розрахунку:

К нар.= Мкх0,9, де

К нар- сума нарахованої винагороди, Мк - максимальне сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць,

0,9 - розмір винагороди встановлений п. 3.2.1.4.4.

Оскільки, відповідач нараховані комісії не погасив у повному обсязі до 05.05.2014 р., то остання була правомірно внесена Банком на рахунок обліку простроченої комісії.

Таким чином, винагорода (комісія) за період з квітня 2014 р. по 06.11.2014 р. становить 1826 грн. 50 коп., виходячи із сум прострочених платежів по повернення кредитних коштів.

Здійснений позивачем розрахунок розміру комісії перевірений як місцевим судом, так і апеляційним судом та є правильним і вірним, а також не спростований відповідачем ані в цілому, ані за його складовими.

Посилання скаржника на те, що позивачем не здійснено жодного розрахунку відсоткових ставок за користування кредитними коштами, пені та комісії є голослівними, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи, зокрема, наявними в них банківськими виписками, а саме:

- банківською випискою по рахунку НОМЕР_2 - де відображено нарахування відсотків на використану суму кредиту по відсотковій ставці 25% річних,

- банківською випискою по рахунку НОМЕР_3 - де відображено нарахування відсотків на використану суму кредиту по відсотковій ставці 48% та 56% річних (після виходу суми кредиту на прострочку),

- банківською випискою по рахунку НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (після винесення заборгованості на рахунок обліку простроченої заборгованості - де відображено нарахування простроченої винагороди (комісії) та відображено нарахування простроченої винагороди (комісії) за використану суму кредиту у розмірі 0,9%,

- банківською випискою по рахунку НОМЕР_6 - де відображено нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту.

Твердження скаржника про те, що ним у повному обсязі повернуто кредитні кошти з посиланням на квитанції від 18.11.2013 р. та від 17.03.2014 р. є необґрунтованими та правомірно не прийнято місцевим судом до уваги, оскільки, по-перше, ці квитанції відображені у розрахунках позивача та відображені у банківських виписках по рахунку НОМЕР_1, а по-друге, такі квитанції не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, скільки зміст цих квитанцій свідчить про поповнення зовсім інших рахунків відповідача як фізичної особи та рахунків телефонної кампанії Vega.

Посилання скаржника на те, що місцевим судом детально не надано відповідь на кожний аргумент, представлений відповідачем колегією суддів визнано необґрунтованими, оскільки той факт, що місцевий суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений відповідачем, не є свідченням несправедливості процесу (див. рішення Van de Hurk проти Нідерландів від 19 квітня 1994 року, серія A, N 288, С. 20, п. 61) та порушення процесуальних прав відповідача.

Правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, місцевим судом понесені позивачем судові витрати по справі покладені на відповідача.

Таким чином, з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 12.02.2015 року у справі № 916/5098/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.04.2015 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Ярош А.І.