Рішення № 43588129, 09.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015Справа №5011-41/11385-2012За позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

До публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

про визнання права власності на вбудоване приміщення трансформаторної підстанції № 3810 площею 43,8 кв.м. (група приміщень № 2,3,4,5) за адресою: м.Київ, вул. Івана Кудрі, 40

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Гуменюк Т.М.(дов. від 06.10.2014)

Від відповідача Поліщук С.О.(дов. від 03.11.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання права власності на вбудовану будівлю трансформаторної підстанції № 5260 площею 74,6 кв.м. (згідно поданих уточнень позовних вимог від 17.02.2014, які прийняті до розгляду) за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18-А.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2014 по справі № 5011-41/11385-2012, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014, позов задоволено, а саме: визнано за публічним акціонерним товариством "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305; місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5) право власності на вбудовану будівлю трансформаторної підстанції № 5260 за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18-А площею 74,6 кв.м. та стягнуто з публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 34295099) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305; місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5) судовий збір в сумі 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп., а також 4 406 (чотири тисячі чотириста шість) грн. 40 коп. витрат по проведенню судової експертизи.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2015 у справі № 5011-41/11385-2012 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 по справі № 5011-41/11385-2012 скасовано. Справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з повторним автоматичним розподілом справ у господарському суді м. Києва справу № 5011-41/11385-2012 передано на новий розгляд судді Головатюку Л.Д.

Розгляд справи призначено на 26.02.2015.

26.02.2015 розгляд справи не відбувся у зв"язку зі знаходженням судді Головатюка Л.Д. у відрядженні.

Розгляд справи призначено на 10.03.2015.

В судове засідання 10.03.2015 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі третьою особою Фонду державного майна України. Суд відмовив в задоволенні даного клопотання, оскільки залучення даної особи не вплине на правильність та законність рішення у даній справі, а лише затягне її розгляд.

Розгляд справи призначено на 26.03.2015.

В судове засідання 26.03.2015 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 09.04.2015.

09.04.2015 в судове засідання прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представники позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.95 № 177 у процесі корпоратизації створено Державну акціонерну енергопостачальну компанію АК "Київенерго", яка є правонаступником виробничого енергетичного об'єднання "Київенерго", його майна, прав та обов'язків.

На підставі зазначеного наказу, Фонд державного майна України передав до статутного фонду новоствореному акціонерному товариству об'єкти нерухомого майна згідно з Переліком майна, переданого до статутного фонду АЕК "Київенерго", серед яких зазначена також трансформаторна підстанція № 5260 за адресою: м.Київ, вул. Єреванська, 18-А, інвентарний номер об'єкта 20030520, вартістю 329 510 065,68 крб., яка включена до статутного фонду позивача, про що позивачем надано відповідну довідку від 20.04.2012 № 034/56-2379.

Як зазначав позивач, передане до статутного фонду майно було поставлено позивачем на облік у філіалі "Кабельні мережі Київенерго", що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів, складеною за типовою формою, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.95 № 352, акт приймання - передачі не оформлявся.

Позивач 20.01.2011 звернувся з листом № 034/57-238 до Київського міського бюро технічної інвентаризації КМДА з проханням провести технічну інвентаризацію трансформаторної підстанції № 5260.

Представник позивача пояснив суду, що у 2011 році ПАТ "Київенерго" (яке змінило свою назву з АЕК "Київенерго" згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 13.04.2011) з листа КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 17.03.2011 № 12017 (И-2011), дізналося про те, що трансформаторна підстанція № 5260 за адресою: м.Київ, вул. Єреванська, 18-А, яка належить позивачу, вже проінвентаризована та на неї оформлено правовстановлюючі документи на іншу юридичну особу.

Так, позивач вказує на те, що відповідне право власності на будівлю АТС-242,243 за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18-А було оформлено саме за ПАТ "Укртелеком", про що останньому Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво про право власності від 15.02.2006 за № 186-В, і на якому було вчинено реєстраційні написи КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що зокрема зазначено і у листах Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13.11.2012 № 41885 (И-2012). Проте, у загальний обсяг зареєстрованого за відповідачем майна входить і належна позивачу(на його думку) будівля трансформаторної підстанції № 5260 за адресою: м.Київ, вул. Єреванська, 18-А.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача та приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з положенням статей 1, 15 ГПК України господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Необхідною умовою для захисту порушеного права в порядку ст. 392 ТІК України є наявність права власності на момент звернення з позовом. В силу положень ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності є речово-правовим, і при зверненні до суду позивач повинен підтвердити наявність у нього права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

При цьому, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ст. 397 ЦК України), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (ч.3 ст. 388 ЦК України).

В даному випадку, лише ПАТ «Укртелеком» (а не ПАТ «Київенерго») надав докази наявності права власності на спірну нерухомість, зокрема, свідоцтво на право власності від 15.02.06 №479883, видане на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва. ПАТ «Київенерго» не надав доказів недійсності вказаних правовстановлюючих документів, так як і доказів свого права власності на спірне майно.

Таким чином, ПАТ «Київенерго» неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки пред'явлено позовну вимогу про визнання права власності на об'єкт нерухомості, право власності на який уже зареєстровано за відповідачем.

Наведене призвело до того, що в результаті прийняття рішення суду на один і той самий об'єкт визнано право власності за різними суб'єктами господарювання, а виконання рішення господарського суду у даній справі було неможливим. Саме тому Вищий господарський суд України постановою від 05.02.2015 по справі №5011- 41/11385-2012 скасував рішення господарського суду м. Києва від 29.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014, а справа направлена на новий розгляд.

Крім того, положеннями ст.1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 09.07.2010 №2480-ІУвизначено, що трансформаторна підстанція - електрична установка відкритого або закритого типу, призначена для розподілу або перетворення електричної енергії.

Згідно з пунктом 1.2. постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 12.06.2008 № 691 «Про затвердження Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», трансформаторна підстанція - це електрична підстанція, призначена для перетворення електричної енергії однієї напруги в енергію іншої напруги за допомогою трансформаторів.

Відповідно до пп. 14.1.15 п.14.1 ст. 15 Податкового кодексу України, будівлі - це земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності.

Отже, з аналізу вищенаведених правових норм чітко вбачається, що трансформаторна підстанція є обладнанням, а не будівлею чи спорудою. Законодавством не передбачено, що невід'ємною частиною трансформаторної підстанції є будівля або приміщення, в якому розташоване обладнання трансформаторної підстанції.

Таким чином, твердження позивача про те, що трансформаторна підстанція є вбудованою будівлею, не відповідає діючому законодавству, оскільки обладнання трансформаторної підстанції розміщене в приміщеннях будівлі АТС-242,243, що є власністю відповідача.

Наведене свідчить, що трансформаторна підстанція не є нерухомим майном, відповідно не могла бути передана позивачу Фондом державного майна України як «будівля». Тож, Перелік в якому зазначається статус трансформаторної підстанції не відповідає визначенню «будівлі» на законодавчому рівні.

При цьому, позивачем не надано та матеріали справи не містять жодного підтверджуючого документу, який свідчив би, що окрім обладнання трансформаторної підстанції державою передано й приміщення в яких розміщено обладнання трансформаторної підстанції, та до статутного фонду позивача включено не лише вартість обладнання трансформаторної підстанції, а й вартість приміщень в яких розміщено обладнання трансформаторної підстанції.

Крім того, згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту від 17.08.2000 №507 такої споруди як «вбудована будівля трансформаторної підстанції» законодавством не передбачено.

В той же час, зі змісту довідки ПАТ «Київенерго» від 20.04.12 №034/56-2379, щодо переліку майна, переданого до статутного фонду АЕК «Київенерго», серед яких зазначена трансформаторна підстанція №5260 за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18- А, інвентарний номер об'єкта 20030520, вартістю 329510065,68 крб., то з неї не вбачається, які об'єкти включені в вищезгадану суму (лише обладнання, чи також частина приміщення, або вся будівля за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18-А). Також дана довідка є одностороннім документом, при тому, що твердження позивача про передачу йому майна Фондом державного майна України не підкріпленні доказами належності спірного об'єкта нерухомості до державної власності станом на момент такої передачі.

Таким чином, спірна трансформаторна підстанція не є будівлею, а передача ФДМУ у власність позивача приміщень в яким розміщено обладнання трансформаторної підстанції позивачем не доведена, належні докази не надані.

Зазначена правова позиція підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2015 по справі №5011-41/11385-2012, якою також передбачено, що суду при новому розгляді слід з'ясувати наведені обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову ПАТ «Київенерго» в задоволенні позову до ПАТ «Укртелеком» про визнання права власності на вбудоване приміщення трансформаторної підстанції №5260 площею 74,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, 18А в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, особа звертається до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Одним же зі способів захисту цивільного права в силу ст. 16 Цивільного кодексу України є визнання права.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Діючим законодавством не передбачено якими саме доказами власник повинен підтверджувати належність йому майна на праві власності, однак п. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено принцип добросовісного (правомірного) набуття права власності - право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, підтвердженням права власності можуть бути документи, що фіксують, підтверджують і оформлюють самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає (або до нього переходить) право власності.

Зокрема, такими документами є технічний паспорт на будівлю, виготовлений та виданий бюро технічної інвентаризації, тощо.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує рівній захист майнових прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» також спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість.

Статтею 147 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Положення ст. 20 Господарського кодексу України забезпечують право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності прав.

Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання відповідного права.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

СуддяГоловатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 15.04.2015