Рішення № 43587884, 02.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2015Справа №910/3528/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

До Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

Про стягнення 3 933,05 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дороніна О.М. представник за довіреністю № б/н від 01.08.14.

Від відповідача: Ковригін О.В. представник за довіреністю № 5-У від 26.12.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про стягнення 3 933,05 грн., а саме: 2 400,00 грн. - основного боргу, 432,00 грн. - пені, 227,45 грн. - 3% річних, 705,60 грн. - збитків від інфляції, 168,00 грн. - штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до підписаного між сторонами Договору купівлі-продажу № 355/11-К/287-К від 30.11.11. позивач продав відповідачу товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.15. порушено провадження у справі № 910/3528/15-г та призначено її до розгляду на 12.03.15.

В судовому засіданні 12.03.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 12.03.15. відповідачем було подано письмові пояснення по справі, письмовий відзив на позовну заяву, в якому Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві, та заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні 12.03.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.04.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 02.04.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.04.15. проти позову заперечував та просив суд застосувати строк позовної давності.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3528/15-г.

В судовому засіданні 02.04.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

30.11.11. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз" (правонаступником прав та обов'язків якого відповідно до п. 1.2 статуту є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (Продавець) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в особі начальника Регіонального виробничого управління "Київавтогаз", що діяв на підставі довіреності від 26.05.11.) (Покупець) було укладено Договір № 355/11--К/287-К, згідно з п. 1.1 якого Продавець зобов'язався продати, а Покупець прийняти та оплатити насоси для рідин та підйомники рідин (далі - продукція), відповідно до специфікації, що є частиною Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, назва, кількість та асортимент продукції визначається контрагентами у специфікації.

У додатку № 1 до Договору (специфікація) сторонами погоджено, що на умовах договору Продавець продає, а Покупець приймає у власність Компресор у кількості 1 шт. загальною вартістю з ПДВ 2 400,00 грн.

Загальна сума Договору становить 2 400,00 грн. (п. 3.2).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту підписання і діє до 31.12.11.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 4.1 Договору, Продавець здійснює поставку продукції Покупцю за власний рахунок за адресою: м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2.

Факт поставки підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції. Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття продукції Покупцем (п. п. 4.2, 4.4 Договору).

09.12.11. на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, а саме компресор у кількості 1 шт. вартістю 2 400,00 грн., про що складено видаткову накладну № 8р/12-287-К від 09.12.11.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання продукції відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договором зобов'язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна є належним доказом передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну 2400,00 грн. в межах Договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Сторонами узгоджено, що Продавець після поставки товару та підписання сторонами видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, в якому зазначається ціна поставленої продукції згідно зі специфікацією. Покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця (п. п. 3.4, 3.5 Договору).

Твердження відповідача стосовно ненадання заявником рахунку-фактури на оплату поставленого товару не звільняє відповідача від його обов'язку як покупця оплатити отримай товар.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.09. Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.13. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Платіжні реквізити Продавця зазначені розділі 10 Договору та видатковій накладній № 8р/12-287-К від 09.12.11., а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації та видатковій накладній.

До того ж, господарський суд вказує, що відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту ст. 631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Отже, обов'язки контрагентів повинні бути виконані саме в межах строку дії Договору, який відповідно до п. 9.1 Договору закінчився ще 31.12.11.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено за Договором на загальну суму 2 400,00 грн., настав.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" товар, отриманий на підставі Договору купівлі-продажу № 355/11-К/287-К від 30.11.11., оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 2 400,00 грн.

Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не сплив з наступних підстав.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як встановлено судом, в порушення умов Договору відповідачем товар на загальну суму 2 400,00 грн. оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 2 400,00 грн.

Враховуючи визначені Договором строки оплати поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг 15.12.11.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Пунктом 4.4.1 вказаної Постанови передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.13. (тобто в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.13.

Судом було зазначено, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків.

Згідно з ч. 7 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до Наказу № 336 від 29.12.04. Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників" головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, організовує роботу бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах.

Наказом № 148/234/383 від 10.11.98. Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України "Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року" затверджено форму акту звіряння розрахунків, зокрема визначено, що акт підписується представниками підприємств.

Тобто, з наведеного вбачається, що чинним на момент складання акту 14.10.13. звіряння взаєморозрахунків законодавством, не було передбачено обов'язкового підписання акту звіряння саме керівниками суб'єктів господарських правовідносин, а з огляду на приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Наказу № 336 від 29.12.04. Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників" в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки). Правову позицію стосовно необов'язковості підписання актів звіряння взаєморозрахунків саме керівниками товариств наведено Верховним Судом України у постанові від 24.04.07. по справі № 26/271 та Вищим господарським судом України у постановах від 15.09.09., від 27.02.12. по справах № 8/39, № 20/5009/5311/11.

Акт від 14.10.13. з боку позивача було підписано заступником головного бухгалтера Вовк Жанною Миколаївною. Повноваження вказаної особи на підписання акту позивачем під час розгляду справи не оспорювались.

З боку відповідача вказаний акт звірки було підписано головним бухгалтером Регіонального виробничого управління "Київатогаз" Погребною М.А.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що Регіональне виробниче управління "Київавтогаз" є відокремленим підрозділом Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який не є юридичною особою.

Спірний Договір було укладено Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в особі начальника Регіонального виробничого управління "Київавтогаз", що діяв на підставі довіреності від 26.05.2011р.) та за поясненнями відповідача вказаним регіональним управлінням здійснювався бухгалтерський облік господарських операцій (зобов'язань), вчинених за Договором.

Отже, з огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що акт від 14.10.13. звіряння взаєморозрахунків з боку обох сторін було підписано повноважними представниками.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, в означеному вище акті визначався зведений розмір заборгованості Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" станом на 30.09.14., до якого входить, в тому числі, основна заборгованість в сумі 2 400,00 грн., що виникла на підставі Договору.

Судом враховано твердження відповідача про те, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції. Проте, за висновками суду, акт звірки фактично є дією у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу і як наслідок переривання строку позовної давності. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.04.07. Верховного Суду України по справі № 26/271, від 06.02.13., від 16.01.14. та від 20.08.14. Вищого господарського суду України по справах № 25/067-11, № 901/1682/13, № 910/18104/13.

До того ж, судом встановлено, що дії по визнанню боргу було вчинено відповідачем до моменту спливу трирічного строку позовної давності з моменту визначеного вище початку його перебігу.

З огляду на наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що підписання сторонами акту від 14.10.13. звірки взаєморозрахунків вказує на визнання Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" своєї заборгованості в розмірі 2 400,00 грн. за Договором купівлі-продажу № 355/11-К/287-К від 30.11.11., що свідчить про переривання 14.10.13. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу почав свій перебіг заново 14.10.13. та на момент звернення до суду (13.02.15. згідно відбитки поштового штемпеля на конверті) не сплив.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерне товариство "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення основного боргу в сумі 2 400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 227,45 грн. - 3% річних та 705,60 грн. - збитків від інфляції, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором в частині внесення плати за поставлений товар було нараховано за період з 15.12.11. по 10.02.15.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, з урахуванням умов Договору стосовно строків внесення плати, позивач був обізнаний про порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань вже 15.12.11., отже саме в цей день у останнього виникло право на нарахування 3% річних, збитків від інфляції.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за розглядуваним позовом розпочався 15.12.11. та закінчився 15.12.14.

При цьому, суд зазначає, що у п. 4.4 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та збитків від інфляції. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.14. Вищого господарського суду України по справі № 910/4129/14.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, після спливу строку позовної давності (15.12.14.) є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 216,36 грн. - 3% річних та 523,93 грн. - збитків від інфляції. В іншій частині в розмірі 11,06 грн. - 3% річних та 181,67 грн. - збитки від інфляції нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені в розмірі 432,00 грн. та штрафу в сумі 168,00 грн., суд зазначає наступне.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п. 2.1 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Разом з тим, умовами Договору не передбачено відповідальності Покупця за порушення строків оплати товару.

Суд також зазначає, що інших доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати товару за вказаним Договором пенею та штрафом у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.

Нарахування позивачем штрафу та пені на підставі ст. 231 Господарського кодексу України суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п. 2.2 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.14. по справі № 3-14гс14.

Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати товару за Договором (грошові зобов'язання).

Пунктом 1.1 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Тобто, у даному випадку штрафні санкції заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість визначення розміру штрафу та пені на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, оскільки сторонами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені та штрафу у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 432,00 грн. та штрафу в сумі 168,00 грн.

Аналогічні висновки наведено у постановах від 16.06.14. та від 01.07.14. Вищого господарського суду України по справах № 904/10238/13 та № 905/9180/13.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2ідентифікаційний код 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський Узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. - основного боргу, 523 (п'ятсот двадцять три) грн. 93 коп. - збитків від інфляції, 216 (двісті шістнадцять) грн. 39 коп. - 3% річних, 1 458 (одну тисячу чотириста п'ятдесят вісім) грн. 76 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.04.15.

Суддя Т.М. Ващенко