Ухвала суду № 43587367, 09.04.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 734/3752/13-ц Провадження № 22-ц/795/562/2015 Головуючий у I інстанції -Соловей В. В. Доповідач - Горобець Т. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

Головуючого - судді Горобець Т.В.,

Суддів - Хромець Н.С., Острянського В.І.

при секретарі - Мартиновій А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - відділ державної виконавчої служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області, про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2013 року, яким у задоволенні його позову до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та про визнання погашеною заборгованість по аліментах, відмовлено. Просить ухвалити нове рішення про задоволення позову, а саме: поділити майно, набуте у шлюбі з ОСОБА_3, виділивши йому 1/2 частину майна на суму 36329 грн 50 коп., визнати його заборгованість по аліментах перед відповідачкою у сумі 12440,74 грн., що стягнуті за рішенням суду на їх спільного сина , погашеною в рахунок стягнутих коштів при поділі майна, а у подальшому, погашати заборгованість за рахунок вартості майна, яке стягнуто з відповідачки за цим позовом.

На думку апелянта, рішення суду є незаконним, оскільки судом порушено вимоги ст. ст. 60,70 СК України і усупереч цих правових норм ,суд безпідставно відмовив у поділі майна, яке було придбано ним та відповідачкою в період шлюбу. Зокрема, зазначає , що судом не дана належна оцінка тому факту, що автомобіль CHANA BENNI SC - 7133, який становить значну частку у їх спільному з відповідачкою майні, останньою був не законно та без його згоди проданий .

Таке рішення, на думку апелянта, також суперечить роз"ясненням пункту 30 та 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України, №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якому зазначено, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав на свій розсуд проти волі іншого і не в інтересах сім"ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі майна. Крім того, апелянт вказує, що до складу майна, що підлягає поділу, має включатись майно подружжя, наявне на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб, а борги подружжя та правовідносини за зобов"язаннями, що виникли в інтересах сім"ї також повинні враховуватись при поділі майна (ч. 4 ст. 65 СК України).

Заборгованість, що виникла у ОСОБА_1 по аліментах, стягнутих з нього на неповнолітню дитину, яка проживає з відповідачкою, апелянт вважає, зобов"язаннями, що виникли у нього в інтересах сім"ї.

Також, апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ним у позові не заявлялась вимога про поділ в натурі спільного майна подружжя, таку вимогу він заявляв, але просив за рахунок належного йому майна вважати погашеною заборгованість по аліментах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2003 року перебували у шлюбі, який рішенням Козелецького районного суду від 29.12.2010 року було розірвано (а.с. 5,7). Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в інтересах їх сина ОСОБА_4 було стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку і доходів відповідача. Станом на 30.10.2013 року заборгованість по аліментах ОСОБА_1 становить 12440 грн 74 коп.( а.с. 4).

Судом також встановлено, що 29.12.2009 року шлюб між сторонами рішенням суду був розірваний. В період шлюбу (2 лютого 2009 року) на ім"я ОСОБА_1 був придбаний автомобіль CHANA BENNI SC 7133№ д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 14), який в подальшому, на підставі довіреності від 14 липня 2010 року, виданої ОСОБА_1 дружині - ОСОБА_3, був 29 грудня 2010 року знятий нею з обліку та в послідуючому реалізований ОСОБА_5 за ціною 44053 грн ( а.с. 44, 45, 46).

Відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо обсягу спільного майна подружжя, набутого у шлюбі та яке знаходилось у відповідачки ( крім автомобіля CHANA BENNI SC 7133№ д.н.з. НОМЕР_1), на час звернення з позовом, тобто, яке підлягає поділу, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд вважає, що такі висновки відповідають матеріалам справи і узгоджуються з запереченнями відповідачки, яка стверджує, що у неї відсутнє майно, яке позивачем зазначено у позові, а все, що придбано у шлюбі (крім автомобіля, який вона продала по довіреності позивача), безпосередньо знаходиться у останнього.

Наявні у справі не оформлені належним чином ксерокопії довідок і товарних чеків, виданих позивачу у 2013 році, тобто, після розлучення , не містять інформації про наявність у відповідачки майна, на яке вказує позивач, як спільно набуте ними майно у шлюбі, тобто, як таке, що перебуває у ОСОБА_3 і підлягає поділу.

Також, колегія суддів апеляційного суду вважає, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив саме з тих вимог, які, були заявлені позивачем в якості способу захисту його порушеного права та з того, що обраний ним спосіб захисту порушеного права ( хоч позов і сформульований, як позов про поділ майна подружжя), суперечить закону та інтересам неповнолітньої дитини, оскільки, фактично, заявляється вимога про поділ майна з одночасним вирішенням питання щодо погашення заборгованості позивача по аліментах, які підлягали сплаті останнім відповідачці в інтересах їх спільної неповнолітньої дитини, тобто, мова йде про врахування інтересів позивача але суперечить інтересам неповнолітньої дитини ( а.с. 54-56), яка не є учасником правовідносин у спорі між подружжям щодо поділу спільного майна.

Крім того, апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання щодо наявності у позивача правових підстав для стягнення в рахунок поділу спільного майна 1/2 частини вартості автомобіля CHANA BENNI SC 7133№ д.н.з. НОМЕР_1, який продано відповідачкою на підставі довіреності самого позивача, слід виходити з приписів ст. 65 СК України та роз"яснень пункту 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», з положень яких вбачається, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого подружжя і не в інтересах сім"ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Проте, по справі встановлено, що 14 липня 2010 року особисто ОСОБА_1 було видано на ім»я дружини ОСОБА_3 довіреність на здійснення будь яких дій з транспортним засобом CHANA BENNI SC 7133№ д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований на його ім»я, в тому числі підписувати договір купівлі - продажу вказаного автомобіля і отримувати за нього кошти ( а.с.45). Довіреність видана на три роки і дійсна до 14.07.2013 року. Після видачі довіреності та після розірвання шлюбу позивачем не ставилось питання про анулювання вказаної довіреності, про що він особисто пояснив суду. Отже, ним не доведено факт, що відповідачка діяла усупереч його волі та інтересам.

Крім того, діючи на підставі довіреності від 14 липня 2010 року, виданої позивачем ОСОБА_1, відповідачка діяла не як його дружина, а як представник позивача, але, вимог про визнання недійсним правочину по відчуженню автомобіля, позивач не заявляв.

Такі ж висновки, які в силу ст. 338 ЦПК України є обов"язковими для судів першої та апеляційної інстанції, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року, якою частково було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2014 року, яким рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2013 року було частково скасовано, а вимоги ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна - автомобіля CHANA BENNI SC 7133№ д.н.з. НОМЕР_1, та стягнення з ОСОБА_3 вартості 1/2 частини вартості цього автомобіля, задоволені (а.с. 130-131) .

Вимогами ст. 60 СК України встановлено, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, яке набуте подружжям під час шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов»язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття .

Статті 10, 60 ЦПК України регламентують що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положеннями частини 1 ст. 3 ЦПК України, ст.15 та ст.16 ЦК України, визначено право кожної особи звернутись до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права або інтересу, але у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Під способами захисту суб"єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України, де у абзаці другому частини 2 зазначається, що крім перелічених у ч.2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право чи інтерес і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.

Оскільки Сімейним Кодексом України не передбачено такого способу порушеного права як проведення взаємозаліку стягнутих коштів зі сторони по справі та погашення заборгованості по аліментах саме цими коштами, а крім того, відповідачкою не порушувались права ОСОБА_1 у правовідносинах по стягненню аліментів на дитину, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вказаних вимог .

Отже, доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції положень ст. 60,65,70 СК України та про необгрунтованість висновків суду щодо суті заявлених позовних вимог та безпідставності обрання способу захисту порушеного права, спростовуються наведеними вище обставинами.

Враховуючи, що судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін, вірно застосовано норми матеріального права, що їх регулюють, а встановлені судом факти та обставини грунтуються на належних та допустимих доказах, наданих сторонами та оцінених відповідно до правил ст. 212 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування рішення .

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: