Рішення № 43580201, 08.04.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/13881/14 Головуючий у І інстанції Подрєзова Г. О. Провадження № 22-ц/780/782/15 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 40 08.04.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

08 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Гуля В.В.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 24 червня 2014 року після 17.00 год. біля під'їзду будинку АДРЕСА_1, в якому він проживає, він побачив групу невідомих йому людей, серед яких були працівники міліції та його сусідка ОСОБА_2, яка в присутності групи осіб звинуватила його в тому, що нібито він в ніч з 22 на 23 червня 2014 року пошкодив колеса їх автомобіля ВАЗ, який був припаркований біля під'їзду.

З цього приводу до нього прибув працівник міліції ОСОБА_3, який став звинувачувати його у скоєнні неправомірного поступку щодо пошкодження коліс автомобіля ОСОБА_2 та неодноразово наголошував, що заявник ОСОБА_2 прямо звинувачує його у скоєнні даного злочину.

Він не погодився з обвинуваченнями сусідки ОСОБА_2 та відмовився надавати будь-які пояснення працівникові міліції.

Відповідачка, вказавши на нього, що він пошкодив два колеса її автомобіля, принизила його честь та гідність, адже він не скоював даного проступку, в той же час відповідачка звинуватила його у даному правопорушенні в присутності жителів їхнього мікрорайону та працівників міліції, які, незважаючи на його виправдання, пообіцяли визвати його у відділок міліції, де він у всьому зізнається.

Зазначив, що ОСОБА_2 безпідставно звинуватила його у вчиненні даного правопорушення, що призвело до переживань, хвилювань та постійних виправдовувань, що ніякого злочину він не скоював і що в даний час до нього міліція не має ніяких питань. В той же час відповідачка до цього часу не виказала іншої думки щодо даної пригоди та стверджує, що саме він пошкодив колеса її автомобіля.

Неправомірними діями відповідачки йому завдано моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги у зв'язку з тим, що він був ображений її звинуваченням та принижений в присутності його знайомих, сусідів їхнього під'їзду, де він проживає більше сорока років, у зв'язку з чим він вимушений був виправдовуватись перед ними.

Просив визнати, що поширені відповідачкою відомості, що він вчинив злочин, а саме: пошкодив два колеса на її автомобілі ВАЗ 21112 державний номер НОМЕР_1 біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_1 в ніч з 22 на 23 червня 2014 року, не відповідають дійсності та принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Зобов'язати ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації відносно нього, стягнути з неї на його користь 30000 грн. моральної шкоди. Всі судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, покласти на відповідачку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

На зазначене рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення на його користь по суті позовних вимог в частині приниження його честі та гідності. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що суд не врахував ту обставину, що відповідачка, вказавши на нього, що він пошкодив два колеса її автомобіля, в присутності його сусідів, які виконували роль понятих, принизила його честь та гідність і в порушення ст. 277 ЦК України не довела, що поширена нею така інформація є достовірною.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції врахував те, що звернення особи до правоохоронних органів за захистом своїх прав, порушених особою, а також показання свідка на попередньому слідстві не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що фактичною метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи і обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди в тому числі і приниження його честі і гідності, ні свідками, ні посадовими особами, що проводили перевірку, не було вказано на те, що інформація про особу було розповсюджена з метою принизити її честь і гідність. Крім цього, позивач не назвав жодної дії з боку відповідачки, які нею продовжуються до цього часу, пов'язані з приниженням його честі і гідності.

Однак, з такими висновками суду повністю погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 55 Конституції передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

На підставі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

За правилами ст. 277 ЦК України фізична особа,особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до вимог ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно роз'яснень пунктів 1, 2, 3, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

При розгляді справ про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні точно і неухильно застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законів України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (далі - Закон про пресу), від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII "Про інформацію", від 21 грудня 1993 року N 3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" (у редакції Закону від 12 січня 2006 року N 3317-IV) , від 23 вересня 1997 року N 540/97-ВР "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та інших нормативно-правових актів, що регулюють вказані суспільні відносини.

Крім того, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року; далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, а також враховувати роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Встановлено, що 24 червня 2014 року після 17.00 год. біля під'їзду будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 в присутності групи людей, серед яких були працівники міліції та інші особи, в тому числі які виконували роль понятих, поширила в усній формі відносно ОСОБА_1 інформацію про те, що він в ніч з 22 на 23 червня 2014 року пошкодив колеса належного їй автомобіля ВАЗ 21112 державний номер НОМЕР_1, який був припаркований біля зазначеного під'їзду.

Дані обставини підтверджуються показаннями допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які є працівниками Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області і які проводили 24.06.2014 року о 18.20 год. огляд місця події відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Крім того, дані обставини підтверджуються матеріалом ЖЄО № 13217 від 24.06.2014 року Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області по зверненню ОСОБА_2, з якого убачається, що огляд місця події проводив слідчий СВ Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 в присутності понятих ОСОБА_5, проживаючої АДРЕСА_1 та ОСОБА_6, проживаючої АДРЕСА_2.

Даний матеріал містить пояснення громадянина ОСОБА_7, проживаючого АДРЕСА_3, з яких убачається, що йому стало відомо зі слів ОСОБА_2, що в ніч з 22 на 23 червня 2014 року було пошкоджено два лівих колеса належного їй автомобіля. Він також виявив пошкодженим переднє ліве колесо належного йому автомобіля. У пошкодженні коліс на автомобілі він підозрює мешканця кв. АДРЕСА_4

Із пояснень ОСОБА_2, які містяться в даному матеріалі, убачається, що у пошкодженні автомобіля вона підозрює свого сусіда із квартири № 5 ОСОБА_1

Із висновку по результатах розгляду звернення гр-ки ОСОБА_2 убачається, що у скоєнні даного правопорушення відповідачка підозрює мешканця кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_1, факт причетності якого до пошкодження коліс належного ОСОБА_2 автомобіля не знайшов свого об'єктивного підтвердження.

Виходячи з наведеного, в судовому засіданні встановлено, що дану інформацію відповідачка поширила відносно позивача групі осіб, серед яких були присутні як працівники Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_4 та ОСОБА_3, так і інші громадяни. Зокрема, особи, які виконували роль понятих при огляді місця події та інші громадяни, у яких дільничний інспектор 2-го МВМ Білоцерківського міського відділу ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_3 відбирав пояснення з приводу поширеної відповідачкою відносно позивача вищевказаної інформації.

Тобто, поширена відповідачкою інформація щодо пошкодження позивачем коліс належного їй автомобіля стала доступною не тільки працівникам міліції, а також і третім особам.

Встановлено, що поширена відповідачкою інформація щодо пошкодження коліс належного їй автомобіля стосується позивача ОСОБА_1, є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, оскільки містить відомості про події, які існували, але відомості про них відносно позивача не відповідають дійсності, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Колегія суддів вважає, що позивач в судовому засіданні довів факт поширення відповідачкою відносно нього недостовірної інформації, а відповідачка не довела ту обставину, що поширена нею відносно позивача інформація є достовірною і що вона вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Крім того, поширенням такої недостовірної інформації відповідачка завдала позивачу моральної шкоди, яка полягає у приниженні його гідності, честі, ділової репутації та у моральних стражданнях, переживаннях, порушенні душевної рівноваги, заподіяних йому неправомірними діями відповідачки.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів враховує ступінь вини відповідачки, характер та глибину моральних страждань і переживань позивача і вважає, що у її відшкодування підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача 500 грн. моральної шкоди.

За таких обставин, оскільки в судовому засіданні встановлено факт поширення відповідачкою відносно позивача недостовірної інформації не тільки працівникам міліції, а також і третім особам, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що звернення особи до правоохоронних органів за захистом своїх прав, порушених особою, а також показання свідка на попередньому слідстві не можуть розглядатись як поширення неправдивих відомостей.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задоволити частково. Визнати, що поширені ОСОБА_2 відомості про вчинення ОСОБА_1 злочину, а саме: пошкодження двох коліс на автомобілі ВАЗ 21112 державний номер НОМЕР_1 біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_1 в ніч з 22 на 23 червня 2014 року, не відповідають дійсності та принижують його честь і гідність. Зобов'язати ОСОБА_2 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 гривень та судові витрати в розмірі 442 гривні.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді