Ухвала суду № 43574723, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2015р. м. Київ К/800/29099/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

за участю секретаря Пінчук І.В.,

представника позивача Бандуровської Д.О.,

представника відповідача Красної А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенергетик» до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області про визнання нечинною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року КП «Теплоенергетик» звернулося до суду першої інстанції з позовом в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 34030289 від 26.02.2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області Красною А.О.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем у строк встановлений постановою про відкриття провадження від 28.08.2012 року, а саме у строк до семи днів з моменту винесення постанови, самостійно не виконане рішення суду, та відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону «Про виконавче провадження» (далі - Закон) розпочато примусове виконання рішення, а тому відповідачем правомірно на підставі ч. 1 ст. 28 Закону стягнуто виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню, а саме 951043,11 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що положеннями Закону стягнення з боржника виконавчого збору поставлено в залежність від того, чи виконано рішення боржником та надано про це документальне підтвердження державному виконавцю, хоч би і після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання рішення, але саме до початку його примусового виконання державним виконавцем. Оскільки КП «Тепллоенергетик» до початку примусового виконання було сплачено частину боргу, то оскаржувана постанова є протиправною, та підлягає скасуванню.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що ухвалену із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково.

У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог ст.ст. 27, 28 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржником не виконане рішення суду в повному обсязі у строк наданий для його самостійного виконання.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

28.08.2012 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області Красною А.О. винесена постанова ВП № 34030289 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Кіровоградської області № 5013/438/12 виданого 11.06.2012 року про стягнення з КП «Теплоенергетик» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 8526725,48 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції, 271381,48 грн. річних, 647943,71 грн. пені, 64380 грн. судового збору, з вимогою самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (а.с. 56).

Вказану постанову боржником отримано 03.09.2012 року (а.с.57) та у встановлений строк до 10.09.2012 самостійно не виконано.

04.10.2012 року виконавче провадження зупинено відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливо - енергетичного комплексу (а.с.61).

21.02.2013 року виконавче провадження поновлено (а.с.63).

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Кіровоградській області Красною А.О. від 26.02.2013 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 951043,11 грн. (а.с. 65) на підставі ст.28 Закону.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Положеннями ст. 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Крім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 3-217гс14 (у справі за аналогічним позовом).

Враховуючи те, що КП «Теплоенергетик» до початку примусового виконання було сплачено частину боргу та надано про це документальне підтвердження державному виконавцю, а відповідачем не вчинялось жодних дій щодо примусового виконання наказу Господарського суду Кіровоградської області № 5013/438/12 виданого 11.06.2012 року, то суд касаційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення постанови ВП № 34030289 від 26.02.2013 року про стягнення з боржника виконавчого збору та така підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з оскаржуваного судового рішення вбачається, що при їх ухвалені, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2014 року у справі № 811/865/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.Я. Олендер

Судді: С.Є. Амєлін

М.Г. Кобилянський