Ухвала суду № 43574249, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року м. Київ К/9991/42478/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012

у справі № 2а-435/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрмонолитстрой"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

Державної податкової служби

за участю: Прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрмонолитстрой" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000852301/0 від 10.07.2009; № 0000852301/1 від 08.09.2009; № 0000852301/2 від 05.11.2009; № 0000852301/3 від 21.01.2010; № 0000842301/0 від 10.07.2009; № 0000842301/1 від 08.09.2009; № 0000842301/2 від 05.11.2009; № 0000842301/3 від 21.01.2010.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009 та складено акт № 3369/23-300-30564738 від 30.06.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000852301/0 від 10.07.2009, № 0000852301/1 від 08.09.2009, № 0000852301/2 від 05.11.2009, № 0000852301/3 від 21.01.2010, якими визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 335014 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 167507 грн.; № 0000842301/0 від 10.07.2009, № 0000842301/1 від 08.09.2009, № 0000842301/2 від 05.11.2009, № 0000842301/3 від 21.01.2010, яким визначено позивачу суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств 1088824 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 948763 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем частин 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах укладених позивачем з його контрагентами; п. 1.32 ст. 1, абз. 1.4 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, занижено суму податку на прибуток за період 2006 - 2009 роки на загальну суму 1088824 грн.; пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997, занижена сума податку на додану вартість за період 2006 по 2007 рік на суму 335014 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом умови формування податкового кредиту містяться у пунктах 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки.

У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ „Квіст-Роуз", ТОВ „Кібер-Юг", ТОВ „СЕБ Фінансові послуги" податкова інспекція обумовлює реєстрацією цих товариств на підставну особу.

Однак порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Що ж стосується посилання ДПІ на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагентів підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товару та матеріалів у спірних постачальників.

Господарські операції між позивачем та контрагентами, підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав усі передбачені законом умови для включення сум коштів до складу валових витрат та має документальне підтвердження їх розміру.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем та його контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Висновок контролюючого органу про порушення спірних норм законодавства також не знайшов свого підтвердження в ході судово-економічної (бухгалтерської) експертизи, проведення якої було доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-435/10/1470 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-435/10/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль С.Е. Острович