Ухвала суду № 43574247, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/75968/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Славяни" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012

у справі № 2а-1870/1103/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Славяни"

до Державна податкова інспекція в м. Суми

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Славяни" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми про скасування податкового повідомлення - рішення № 000172314/016983 від 27.01.2012.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 000172314/016983 від 27.01.2012.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за травень-липень, листопад-грудень 2010 року, січень 2011 року по податку на додану вартість в частині операцій з ТОВ „АПК Улан" та ТОВ „Майра" та складено акт № 159/2314/36437907/3 від 13.01.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172314/0/6983 від 27.01.2012, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 157500 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32418 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 78 закону України „Про податок на додану вартість" пов'язане з включенням до податкового кредиту сум, що були сплачені в той час, як контрагентами в цих же податкових періодах податкові зобов'язання не декларувались, постачання цукру ТОВ „Улан" позивачу відбувалось на підставі договору, поставка та оплата товару підтверджується належними документами, але при проведенні зустрічних перевірок ТОВ „Улан" зазначено, що підприємство не знаходиться за місцем реєстрації, останню декларацію по податку на додану вартість подано за серпень 2010 року.

При проведенні перевірки ТОВ „Майра" також встановлено, що поставка підтверджується належними документами, цим товариством в своїй звітності відображено відносини з позивачем, однак при проведенні перевірки у вересні 2011 року встановлено відсутність товариства за місцем реєстрації.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань його постачальником.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, судом першої інстанції встановлено реальність виконання поставок з боку спірних постачальників в адресу платника, що підтверджується необхідними первинними документами які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про господарські операції та підтверджують факт їх реального виконання.

Доказів недобросовісності самого платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) протирічливі, відповідачем не надано.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Славяни" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 у справі № 2а-1870/1103/12 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Славяни" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 у справі № 2а-1870/1103/12 скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі № 2а-1870/1103/12 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль С.Е. Острович