Ухвала суду № 43566517, 06.04.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 р.Справа № 818/117/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Тацій Л.В. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2015р. по справі № 818/117/15

за позовом Державного підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 0004302205, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 127 153, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 84 767, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 383, 50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2015 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198 Податкового кодексу України та ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 01.12.2014 по 08.12.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "Дігюнса" та ПП "Машсервіс-Локомотив" за період з 01.08.2014 по 31.08.2014, за результатами якої складено акт від 11.12.2014 № 4984/2205/31931024/510 (а.с. 6-15).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14. п.198.1 п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України 02.12.2010 № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 84 767, 00 грн., у тому числі за серпень 2014 року на суму 84 767, 00 грн.

На підставі акту перевірки від 11.12.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2014 № 0004302205, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 127 153, 50 грн., у тому числі за основним платежем - 84 767, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 383, 50 грн. (а.с. 16).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань позивачу став викладений в акті перевірки висновок Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про нереальність господарських операцій у перевіряємому періоді між Державним підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та контрагентами ТОВ "Дігюнса", ПП "Машсервіс-Локомотив".

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 26.12.2014 № 0004302205 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначено розділом V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

У відповідності до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування, зокрема, є постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Письмові докази свідчать, що у серпні 2014 року ДП «Сумський облавтодор» придбало у TOB «Дігюнса» чотири бочки бітумного концентрату Evother загальною вагою 808 кг на суму 320000,00 грн. згідно договору купівлі-продажу від 13.01.2014 № 03/14/Б (а.с. 42-43), що підтверджується видатковими накладними від 26.08.2014 № 2/08, від 27.08.2014 № 3/08 (а.с. 45, 46) та податковими накладними від 26.08.2014 № 3, від 27.08.2014 № 4 (а.с. 47, 48).

Оплата за придбаний товар здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями від 10.10.2014 № 2526, від 27.08.2014 № 2030, від 28.08.2014 № 2041 (а.с. 131, 132, 133).

Бітумний концентрат Evother постачався позивачу на філію «Конотопський райавтодор».

Через внутрішні бухгалтерські документи, а саме рахунок-фактуру/накладну від 26.08.2014 № СФ-0000384 та від 27.08.2014 № СФ-0000385 ДП «Сумський облавтодор» передало філії «Конотопський райавтодор» бітумний концентрат (а.с. 49, 50).

Надходження вказаного товару відображене в матеріальному звіті відповідальної особи Осадчого Г.О. за серпень 2014 року, згідно якого йому надійшло під звіт 808 кг бітумного концентрату (а.с. 51).

У подальшому, згідно актів заготівлі та переробки № 3 та № 4 за серпень 2014 року для приготування асфальтобетонної суміші було використано 404 кг концентрату, виготовлено 2819,2 т асфальтобетонної суміші (а.с. 52, 53).

Залишок бітумного концентрату (404 кг) відображений у матеріальному звіті за вересень 2014 року (а.с. 57).

Згідно актів заготівлі та переробки за вересень 2014 року № 6, № 7 та № 11 для приготування асфальтобетонної суміші було використано залишок концентрату, виготовлено 2938,52 т асфальтобетонної суміші (а.с. 58, 59, 60).

В подальшому, вказана асфальтобетонна суміш використовувалася для ремонту автомобільних доріг Сумської області, що підтверджується копіями актів виконаних робіт (а.с. 67-71, 72-75, 76-81, 82-83, 84-87, 88-90, 91-94, 95-97) та звітами про використання матеріалів (а.с. 55, 56, 63, 64, 65, 66).

19.05.2014 між позивачем та ПП "Машсервіс-Локомотив" укладено договір поставки № 190514.3, згідно якого позивач придбав бітум дорожній нафтовий марки БНД 60/90 (а.с. 102), що підтверджується видатковою накладною від 15.08.2014 № 150876 (а.с. 104), рахунком-фактурою від 15.08.2014 № 15082 (а.с. 105) та податковою накладною від 15.08.2014 № 76 (а.с. 129).

Оплата за придбаний товар здійснювалась шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.08.2014 № 309, від 18.08.2014 № 319, від 15.09.2014 № 358 (а.с. 107, 108).

На підтвердження транспортування товару позивачем надано товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів від 23.08.2014 (а.с. 106) та вантажну декларацію (а.с. 130).

В подальшому, бітум, придбаний позивачем у ПП "Машсервіс-Локомотив", був використаний ним у власній господарській діяльності, про що свідчать акти використання матеріалів (а.с. 109, 111, 114), калькуляції на приготування гарячої дрібнозернистої асфальтобетонної суміші (а.с. 110, 112-113, 115), акти приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 116-118, 124-126), відомості ресурсів (а.с. 119-123, 127-128).

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано суду доказів відсутності у позивача первинних документів.

Зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, первинні документи, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

ТОВ «Дігюнса» та ПП «Машсервіс-Локомотив» на момент складення та видачі податкових накладних включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 135, 136).

При цьому, мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарських операцій, є відсутність товарно-транспортних накладних по взаємовідносинам з ТОВ "Дігюнса", дефектність товарно-транспортних накладних по взаємовідносинам з ПП "Машсервіс-Локомотив", відсутність документів підтверджуючих якість продукції, а також відсутність задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість контрагентами позивача.

Втім, з цьому приводу колегія суддів зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, діюче податкове законодавство пов'язує виникнення права платника податків на податковий кредит з наявністю податкової накладної, що оформлена у відповідності до приписів ст. 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Крім того, чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Щодо посилання апелянта на відсутність та дефектність первинних документів, що підтверджують транспортування продукції, як на доведення безтоварності укладених, договорів поставки між позивачем та вказаними вище контрагентами, колегія суддів зазначає, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення умовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського ліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно- транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше трьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною ладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно- транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно посилання апелянта на відсутність документів, які підтверджують якість продукції, слід відзначити наступне.

Відповідно до п.п. 75.1.2 Податкового Кодексу України визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної планової перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 Податкового Кодексу України). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Згідно із п. 44.1 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань. Тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п. 44.3 Податкового Кодексу України.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, колегія суддів вважає, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже її відсутність не свідчить про нереальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 26.12.2014 № 0004302205 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2015 року по справі № 818/117/15 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.02.2015р. по справі № 818/117/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Філатов Ю.М.