Ухвала суду № 43566279, 07.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18992/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гавілон Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Гавілон Україна» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.11.2014 №0008052201, №0008062201, №0008072201

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено перевірку ТОВ «Гавілон Україна», за результатами якої 28.10.2014 складено акт №6138/26-56-22-01-03/37726624 про результати проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 14.1.27, 14.1.36 статті 14, статті 39, п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139, п.п. 153.2.1, 153.2.3 статті 153 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в розмірі 7 668 576 грн. за 2013 рік та занижено податок на прибуток на суму 1 166 245 грн. за 4 квартал 2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 18.11.2014 прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0008062201, яким за порушення п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 667 597, 50 грн., в тому числі основний платіж - 445 065 грн. та штрафні санкції - 222 532,50грн.;

- №0008072201, яким за порушення п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 668 576 грн. за 2013 рік;

- №0008052201, яким за порушення п.п. 14.1.27, 14.1.36 статті 14, статті 39, п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139, п.п. 153.2.1, 153.2.3 статті 153 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 081 770 грн., в тому числі основний платіж - 721 180 грн. та штрафні санкції - 360 590 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагента з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем вимог п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов контракту № СS 1032-РС10262-GР 133 від 19.09.2012, укладеного між позивачем та Gavilon Geneva Sarl, позивач здійснював експорт кукурудзи 3-го класу відповідно до митної декларації №500040504/2012/979 від 29.11.2012.

Аналогічний експорт здійснювався позивачем також на виконання умов контракту СS 1039- GР 138 від 17.10.2012 відповідно до МД 500040504/2012/980 від 29.11.2012.

Відповідно до п. 3.1 зазначених контрактів, позивач здійснював поставку товару на умовах поставки СРТ (Інкотермс). Вартість поставки за 1 тону кукурудзи складала:

- 262 $ США - за контрактом GР 133;

- 261 $ США - за контрактом GР 138.

В акті перевірки відповідач зазначає, що станом на дату оформлення вказаних митних декларацій 29.11.2012 звичайною ціною кукурудзи 3-го класу за 1 тону була ціна у розмірі 315 $ США.

Враховуючи зазначене, відповідач прийшов до висновків, що ціни, за якими позивач здійснював експорт товару пов'язаній особі - одержувачу Gavilon Geneva Sarl, є нижчими за звичайні ціни на такий товар. Різницю між звичайною ціною, визначеною відповідачем (315 $ США) та ціною за контрактами позивача (261, 262 $ США), відповідач помножив на вагу за МД і отриманий результат визнав в якості додаткового доходу, який на його думку, повинен був задекларувати позивач.

Відповідно до п. 153.2.1 статті 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3.-39.4 цієї статті.

Зокрема, звичайною ціною на кукурудзу фуражну відповідач визначає 315 $ США. Таким чином, допустиме відхилення у 20% від звичайної ціни складає 63 $ США (315 $ США * 20%). На стор. 6 акту перевірки відповідач зазначає відхилення цін позивача від «звичайних цін» на 54-53 $ США, що є менше ніж 63 $ США. Тобто, ціни позивача за контрактами мають відхилення в межах 20% від рівня звичайних цін.

Висновком ДП «Держзовнішінформ» №11/1394 від 08.10.2012 встановлено, що аналіз коньюктури ринку свідчить, що контрактна ціна 262,00 USD/мт (двісті шістдесят два долари 0 центів США) на кукурудзу фуражну врожаю 2012 року в кількості 5000 мт (п'ять тисяч тон) +/- 5% на умовах поставки СРТ - Іллічівськ, Україна (згідно «Інкотермс - 2010») знаходиться в межах ринкового рівня цін на момент укладення контракту.

Те, що ціна, визначена позивачем у контракті GР 138 є ринковою, підтверджується висновком ДП «Держзовнішінформ» № 11/1630 від 30.11.2012.

Зокрема, відповідно до інформації із такого витягу орієнтовний рівень цін на кукурудзу фуражну на умовах поставки FОВ станом на 17.10.2012 (дата контракту GР 138) становить 280 $ США. При цьому, оскільки за контрактом GР 138 позивач здійснював поставки на умовах СРТ, що є дешевшими ніж умови FОВ, ціна у 261 $ США відповідає ринковим цінам станом на дату підписання такого контракту.

Зазначене підтверджується договором перевалки № 3007 від 30.07.2012 Gavilon Geneva Sarl, відповідно до якого, вартість зберігання в порту, перевалки (на борт) і т.д. становить 17,87 $ США. Тобто, вартість кукурудзи за умовами СРТ відповідає вартості за умовами FОВ мінус вартість перевалки (280 $ США - 17,87 $ США).

Таким чином, колегія суддів вважає, що з боку позивача відсутні порушення норм п.п. 14.1.27, 14.1.36 статті 14, статті 39, п. 138.4 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139, п.п. 153.2.1, 153.2.3 статті 153 ПК України, що на думку відповідача призвело до збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 081 770грн.

Щодо взаємовідносин ТОВ «Гавілон Україна» з ТОВ «Фірма «Апекс ЛТД» колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Гавілон Україна» - покупець, в особі директора ОСОБА_2 та головного бухгалтера ОСОБА_3, та ТОВ «Фірма «Апекс ЛТД» - постачальник, в особі директора ОСОБА_4, укладено договори поставки кукурудзи 3 класу.

Відповідно до укладених договорів, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу українського походження (врожаю 2012 року), на умовах «СРТ - Іллічівськ, Іллічівський зерновий термінал та/або СРТ - Одеса, Одеський морський торговий порт». Відповідно до п.5.1 даного договору покупець здійснює оплату 100% вартості доставленного та прийнятого товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку постачальника, протягом 3-х банківських днів від дати отримання наступних документів:

- реєстр експедитора про отримання товару за місцем доставки в повному обсязі;

- рахунок - фактура постачальника;

- видаткова та податкова накладні, виписані у відповідності до діючого законодавства України, та підтвердження про прийняття даної податкової та/або розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у вигляді квитанції в електронному вигляді у текстовому форматі.

Відповідно до наданих до перевірки документів встановлено, що первинні документи, а саме: договори, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, виписки з рахунку, вилучено на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12.02.2014.

Інших документів, що підтверджували б факт отримання від ТОВ «Фірма «Апекс ЛТД» товарів на адресу позивача, а саме: актів прийому - передачі товарів, довіреностей на отримання товару, тощо (в т.ч. квитанцій в електронному вигляді щодо реєстрації податкових накладних - Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначені в договорах поставки) - не надавалося.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, що під терміном «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, а також підтвердження понесених витрат первинними документами. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Слід зазначити, що під час перевірки всі первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Фірма «Апекс ЛТД» знаходились у слідчого судді Вінницького міського суду відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12.02.2014, а тому надати їх на вимогу податкового органу, позивач не мав можливості.

В свою чергу, первинні документи надані до суду, а саме: договори, митні декларації, висновки ДП «Держзовнішінформ» №11/1394 та №11/1630, акти приймання-передачі, банківські виписки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки, реєстри довіреностей, платіжні доручення, довідка банку про оплату, довіреності на отримання товару.

Таким чином, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи свідчать про здійснення господарської діяльності, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентом.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних правочинів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 09.04.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.