Ухвала суду № 43566253, 09.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18447/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Чеканова О.С., Шепеляка С.В.,

представника відповідача - Ткача С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НФ Трейдінг Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «НФ Трейдінг Україна» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.11.2014 №160026552207 та №159926552207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ПрАТ «Украгро НПК».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 04.11.2014 №1040/22-07/37883328 та виявлено порушення пп. пп. 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 260 849,00 грн, п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 274 580,00 грн, в тому числі за вересень 2013 року - 52 591,00 грн, за жовтень 2013 року - 121 249,00 грн, за листопад 2013 року - 27 754,00 грн, за грудень 2013 року - 72 986,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2014 №160026552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 343 225,00 грн, з них 274 580,00 грн - за основним платежем, 68 645,0 грн - за штрафними санкціями, №159926552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 326 064,00 грн, з них 260 851,00 грн - за основним платежем, 65 213,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача перебування останнього у фінансово-господарських взаємовідносинах з ПрАТ «Украгро НПК» за договорами комісії, витрати за якими у вигляді комісійної винагороди, а також сплачений з її суми податок на додану вартість, на переконання податкового органу, безпідставно віднесенні на заниження об'єкта оподаткування податками на прибуток (як витрати на збут, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) та на додану вартість (як податковий кредит). Так, відповідач стверджує, що в порушення вимог Податкового кодексу України позивач врахував у складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати на послуги комісіонера в сумі 1372899,67 грн., які не були використані з метою отримання доходу. Такого висновку відповідач дійшов унаслідок встановлення того, що середня закупівельна вартість переданого позивачем на реалізацію контрагенту-комісіонеру товару є вищою за вартість цього товару, обумовлену відповідними договорами комісії, за якою товар повинен був реалізовуватись третім особам.

Надаючи правову оцінку даним доводам, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання регулюється положеннями статті 138 Податкового кодексу України.

Приписами пунктів 138.1, 138.2 цієї норми передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які, у свою чергу, включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут та інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (абзаци «в», «з» підпункту 138.10.3 цієї норми).

Таким чином, комісійна плата за наслідками виконання договорів комісії щодо реалізації товару, понесена платником податків, відноситься до його витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Положеннями пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу), а також витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 цієї норми).

Отже, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, повинні мати належне документальне підтвердження.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, платнику податку дозволяється формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів, робіт чи послуг, в тому числі за договорами комісії, та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Системний аналіз приведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування податками на прибуток та на додану вартість платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За визначеннями Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп. пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, що має підтверджуватись первинними документами.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів установлено, що позивач здійснює господарську діяльність, основним видом якої є оптова торгівля хімічними продуктами.

Судом з'ясовано, що у 2013 році позивач придбав у ТОВ «СІНТЕЗ РЕСУРС» мінеральні добрива Суперагро NPK 16:16:16 та Суперагро NPK 8:24:24, виробництва ПАТ «Сумихімпром».

З метою реалізації придбаного товару позивачем укладено з ПрАТ «Украгро НПК» договори комісії № ДК-НІТ002271 від 27.08.2013 року та № ДК-СУП002280 від 27.08.2013 року.

Згідно цих договорів комісіонер (ПрАТ «Украгро НПК») зобов'язувався в строк до 31.12.2013 за дорученням комітента (позивача) за плату вчинити від свого імені, але за рахунок комітента, один або декілька правочинів з третьою (-іми) особою (-ами) щодо продажу Суперагро NPK 16:16:16 та NPK 8:24:24.

Пунктами 1.3 цих договорів передбачено, зокрема, що мінімальна ціна продажу товару повинна складати 3750,00 грн (з ПДВ) - за одну тонну товару Суперагро NPK 16:16:16, і 4500,00 грн - за одну тонну товару Суперагро NPK 8:24:24. Аналогічна ціна товару, що передається на комісію, встановлена пунктами 1.8 договорів.

Відповідно до пункту 1.6 цих договорів комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш, вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Відповідно до пункту 5.2 договорів комісійна плата встановлена в вигляді відсотків від ціни продажу товару (третім особам).

Таким чином, передбачена умовами вказаних договорів комісійна плата, розмір якої обчислюється не виходячи з визначеної мінімальної ціни товару, а пропорційно до вартості, за якою товар буде продано, є економічним стимулом для комісіонера продати товари на найбільш вигідних умовах та отримати більшу суму комісійної плати. Відтак, договірні умови свідчать про те, що як комісіонер, так і комітент націлені на продаж товару третім особам на якомога вигідніших умовах (за вищою ціною).

Так, на підтвердження виконання умов договорів комісії матеріали справи містять звіти комісіонера, які засвідчують факт здійснення останнім реалізації товару, що належить комітенту, на умовах, визначених позивачем.

Сума коштів, отриманих від реалізації товару, була перехована комітенту, що підтверджується банківськими довідками.

На підтвердження виконання власних обов'язків як комісіонера ПрАТ «Украгро НПК» на користь позивача між сторонами договорів складено та підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

За наслідками наданих послуг комісіонером виписано позивачу податкові накладні на суми комісійної плати з урахуванням ПДВ.

Первинні документи, складені між позивачем та ПрАТ «Украгро НПК», в тому числі акти виконаних робіт, містять всі обов'язкові реквізити, визначені вимогами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і підтверджують фактично виконання обумовлених договорами комісії господарських операцій.

У той же час, відповідачем не враховано вищевказані документи, які підтверджують дані податкового обліку позивача.

На обґрунтування заперечень проти позову та правомірності спірних рішень відповідач посилається на передання позивачем товару на комісію за ціною, нижчою, ніж купівельна ціна такого товару.

Так, відповідач стверджує, що при аналізі цін закупівлі та цін реалізації вищезгаданого товару встановлено, що середня закупівельна ціна Суперагро NPK 16:16:16 - 3366,66 грн (без ПДВ), в той час як ціна передачі такого товару на комісію ПрАТ «Украгро НПК» складає 3125,00 грн (без ПДВ), а закупівельна ціна Суперагро NPK 8:24:24 - 4 108,33 грн (без ПДВ), в той час ціна передачі аналогічного товару на комісію складає 3750,00 грн (без ПДВ).

У зв'язку із викладеним, відповідач дійшов висновку, що операції за згаданими договорами комісії, укладеними з ПрАТ «Украгро НПК», не мають ознак господарської діяльності, адже не спрямовані на отримання доходу.

Проте, колегія суддів уважає вказані висновки, на яких останній також наголошує в апеляційній скарзі, помилковими, адже ціна, передбачена договорами комісії, та ціна, за якою товар був реалізований покупцям, є різними величинами, а економічний ефект для позивача виникає виходячи саме з ціни реалізації товару покупцям.

Так, під час проведення перевірки відповідач не здійснив та не відобразив в акті перевірки аналіз цін, за якими товар реалізовувався комісіонером третім особам. Тобто, відповідач не досліджував ціни реалізації товарів покупцям та ринок збуту, що склався на той час, а тому не міг об'єктивно оцінити економічну доцільність та економічний ефект від укладення позивачем договорів комісії з ПрАТ «Украгро НПК».

При цьому, виходячи з правової природи договору комісії, на момент укладання відповідних договорів неможливо достеменно встановити економічний ефект від реалізації переданого на комісію товару. Умови договорів комісії не передбачали обмеження максимальної ціни продажу та максимальної кількості товару, що може бути проданий комісіонером покупцям (третім особам).

Окрім того, відповідачем не враховано можливі негативні наслідки, у випадку, якщо товар взагалі не був би проданий позивачем у зв'язку із закінченням гарантійного терміну зберігання.

Також, відповідачем не доведено об'єктивну можливість позивача самостійно реалізувати зазначений товар за цінами, за якими він був реалізований комісіонером; що єдиною метою укладення договорів комісії було отримання необґрунтованої податкової вигоди; відповідачем не враховано досягнутий економічний ефект від передачі товару на комісію, а також обставин місцезнаходження товару на збереженні саме у комісіонера на час укладання договорів комісії.

Колегія суддів зазначає, що навіть продаж раніше придбаного товару за ціною, нижчою від ціни її придбання, може бути спричинений намаганнями платника податку уникнути ще більших збитків, пов'язаних із зміною ринкової кон'юнктури, втратою товаром своїх корисних властивостей внаслідок тривалого зберігання, суттєвістю витрат на його зберігання, недостатнім професіоналізмом і змінами в кадровому складі персоналу платника податків (наприклад, звільнення спеціалістів з відповідних напрямків), обґрунтованою терміновою потребою в оборотних коштах, перепрофілюванням чи іншими істотними змінами в господарській діяльності платника податків тощо.

Таким чином, відповідачем не було враховано економічні мотиви позивача при укладенні згаданих вище договорів комісії та не враховано, що господарські операції з їх виконання призводять не лише до збільшення задекларованих витрат та зменшення об'єкту його оподаткування, а ще і до певного економічного ефекту, що в повній мірі відповідає доктрині «ділової мети».

Натомість, матеріали справи свідчать про те, що позивач отримав суттєвий дохід від реалізації комісіонером переданого останньому товару, який враховано у складі показників рядку 01 «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що спірні господарські операції були вчинені в рамках господарської діяльності позивача, і витрати, понесені позивачем за вищезгаданими договорами комісії, правомірно та у відповідності до податкового законодавства віднесені до складу витрат, що враховуються для обчислення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за рахунок податку на додану вартість, визначеного у виписаних за наслідками спірних господарських операцій податкових накладених контрагентом.

Так, відповідач посилається на те, що при реалізації товару мінеральних добрив Суперагро NPK 16:16:16 та NPK 8:24:24 покупцям не було дотримано правил звичайної ціни під час здійснення господарських операцій з пов'язаними особами.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи копій звітів ПрАТ «Украгро НПК» по продажу товару, отриманого за договорами комісії від позивача, слідує, що товар реалізовано третім особам як за нижчими за середню цінами, про які стверджує відповідач, так і за вищими.

До того ж, відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пункту 39.14. статті 39 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.09.2013 року, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Слід зазначити, що спірне податкове зобов'язання з податку на додану вартість пов'язане із замовленням та отриманням позивачем послуг за договорами комісії, а не у зв'язку із продажем товару. Тобто, рівень звичайних цін на товар, реалізований комісіонером, не має відношення до рівня звичайних цін на послуги за договором комісії.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обставин, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову, а також правомірності спірних рішень.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції в тому, що матеріали справи не містять доказів порушень позивачем чинного законодавства при оформленні первинних документів щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ПрАТ «Украгро НПК» та формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість і витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Натомість, дії податкового органу щодо збільшення грошових зобов'язань позивача з цих податків спірними рішеннями є протиправними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не доводять порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли би призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 14 квітня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М