Рішення № 43562461, 26.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015Справа №910/1549/15-г

За позовом Фізичної особи - підприємця Яковенко Наталії Вікторівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемакс»

про стягнення 10 546,71 грн.

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Камінська Д.В. - адвокат

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.03.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. основного боргу, 322,19 грн. пені 34,52 грн. 3% річних, 190,00 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідача судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 20 000,00 грн., а також судовий збір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/1549/15-г, розгляд справи призначено на 11.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 розгляд справи відкладено до 26.03.2015.

Позивач в судове засідання 26.03.2015 представників не направив, причин неявки представника суду не повідомив. Про розгляд справи позивач повідомлявся належним чином.

За таких обставин, суд, з метою дотримання строку вирішення спору, визначеного ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивача в судове засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті в даному судовому засіданні, що узгоджується з приписами п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Позов мотивний тим, що позивачем було перераховано відповідачу 10 000,00 грн. по договору поставки № 35 від 04.02.2011, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар. Проте, оскільки відповідачем не було виконано свої зобов'язання з поставки товару, позивач просив суд стягнути з відповідача суму здійсненої передоплати в розмірі 10 000,00 грн. Крім того, за прострочення відповідачем сплати грошових коштів, позивачем заявлено до стягнення 322,19 грн. пені, 34,52 грн., 3% річних та 190,00 грн. інфляційних втрат з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 26.03.2015 проти заявлених позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову. У письмовому відзиві на позов відповідач в обґрунтування заперечень посилався на те, що дійсно, згідно умов договору поставки № 35 від 04.02.2011 позивачем було сплачено на користь відповідача 10 000,00 грн. Проте, позивачем всупереч ч. 2 ст. 689 Цивільного кодексу України, не було повідомлено відповідача дату, час та місце доставки товару, у зв'язку з чим відповідачем саме з вини відповідача не було виконано свої зобов'язання перед позивачем. Крім того, відповідачем у відзиві було заявлено про застосування до вимог позивача трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим відповідач наголошував на відсутності підстав для задоволення позову згідно з ч. 4 ст.267 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначалось позивачем у позові, і що не заперечувалось відповідачем, 04.02.2011 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, було досягнуто домовленості щодо укладення сторонами у спрощений спосіб договору поставки продукції.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На виконання досягнутих домовленостей, 08.04.2011 позивачем було перераховано на користь відповідача 10 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи копію банківської виписки по особовому рахунку позивача, згідно якої в призначенні платежу вказано: «оплата за цемент згідно договору № 35 від 04.02.2011».

Як зазначав позивач у позові, відповідачем не було поставлено товар на перераховану суму (10 000,00 грн.), у зв'язку з чим позивачем було направлено відповідачу вимогу від 11.11.2014 про повернення перерахованих коштів в сумі 10 000.00 грн., у відповідь на яку відповідач листом від 24.11.2014 № 155 повідомив позивача про відсутність правових підстав для повернення 10 000,00 грн., у зв'язку з тим, що позивачем не було повідомлено дату, час та місце доставки товару, у зв'язку з чим відповідачем саме з вини відповідача не було виконано свої зобов'язання перед позивачем.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В свою чергу, ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) ( ст.266 Цивільного кодексу України).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4).

Оскільки 08.04.2011 позивач сплатив відповідачу 10 000,00 грн. в рахунок оплати майбутньої поставки товару, проте товар на суму 10 000,00 грн. поставлений відповідачем позивачу не був, у відповідача виник обов'язок по поверненню позивачу сплачених грошових коштів. Кошти позивачу відповідач не повернув.

Таким чином, згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг трирічного строку позовної давності почався від дня, коли позивач довідався про порушення свого права, тобто з моменту здійснення оплати товару - 08.04.2011, та про особу, яка його порушила (відповідача), і відповідно, закінчився 08.04.2014.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті, в якому позивачем до суду направлено позов, позивач звернувся до суду 22.01.2015, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що згідно з ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові у зв'язку з пропуском позивачем трирічного строку позовної давності.

Наведена позиція також узгоджується і з висновками Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за І півріччя 2014 року, в яких зокрема Верховний Суд України вказує на те, що коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. основного боргу за спливом позовної давності на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 266 Цивільного кодексу України визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на викладене, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 322,19 грн. пені 34,52 грн. 3% річних, 190,00 грн. інфляційних втрат у зв'язку із спливом позовної давності на підставі ст. ст. 266 ч. 1, 267 Цивільного кодексу України також відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір за подачу позову згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, покладається судом на позивача.

Щодо заявлених позивачем до відшкодування за рахунок відповідача адвокатських витрат в сумі 20 000,00 грн., судом встановлено, що позивачем не подано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України понесення таких витрат, а з урахуванням відмови у задоволення позовних вимог у повному обсязі, у суду відсутні законні підстави для відшкодування таких витрат згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом розглянуто заяву відповідача про покладення понесених ним судових витрат в сумі 2 500,00 грн. на оплату послуг адвоката на позивача.

Ч. 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частина 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно абз.абз. 1, 2, 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2 500,00 грн. відповідачем надано в матеріали справи наступні документи:

- копію договору про надання правової допомоги від 19.02.2015, укладеного між Адвокатським бюро «Приймак та партнери» та ТОВ «Цемакс» на представлення інтересів останнього щодо господарської діяльності з ФОП Яковенко Н.В.;

- оригінал ордеру на надання правової допомоги КВ № 151266, оформлений на ім'я адвоката Камінської Д.В. (адвоката Адвокатського бюро «Приймак та партнери») на представлення інтересів ТОВ «Цемакс» в судах;

- оригінал ордеру на надання правової допомоги КВ № 151263, оформлений на ім'я адвоката Приймак О.Ю. (адвоката Адвокатського бюро «Приймак та партнери») на представлення інтересів ТОВ «Цемакс» в судах;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Камінської Д.В. № 4345 від 13.06.2012;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Приймак О.Ю. № 4676 від 25.10.2011;

- акт виконаних робіт від 02.03.2015;

- платіжне доручення № 207 від 20.02.2015 на суму 2 500,00 грн., згідно якого ТОВ «Цемакс» перераховано на користь Адвокатського бюро «Приймак та партнери» 2 500,00 грн. з призначенням платежу «оплата за надання правової допомоги зг.дог. від 19.02.15».

Згідно п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7, розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, суд обмежує розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката у даній справі співрозмірною сумою у розмірі 1 250,00 грн., у зв'язку з чим вказана сума підлягає віднесенню до складу судових витрат та присуджується до стягнення з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Яковенко Наталії Вікторівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемакс» відмовити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Яковенко Наталії Вікторівни (код 2612518801; місцезнаходження: 04208 м.Київ, просп. В.Порика, буд. 14, кв. 57) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цемакс» (код ЄДРПОУ 33945935; місцезнаходження: 01030 м. Київ, вул. Чапаєва-7Б) судові витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1 250 (одна тисяча двісті п'ятдесят) грн. 00 коп.

Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 10.04.2015.

Суддя Ю.М.Смирнова