Ухвала суду № 43561757, 31.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

31 березня 2015 року Справа № 904/3187/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Дунаєвської Н.Г., суддів:Губенко Н.М., Кочерової Н.О., Мележик Н.І., Самусенко С.С.,

розглянувши заявуФізичної особи - підприємця Ясносокирської Олени Олександрівнипро перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 23.12.2014у справі№904/3187/14за позовомФізичної особи - підприємця Федюшка Сергія Сергійовичадо Фізичної особи - підприємця Ясносокирської Олени Олександрівнитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ретал Дніпро"простягнення 11 607,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2014 у справі №904/3187/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2014, позов задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи - підприємця Ясносокирської Олени Олександрівни на користь Фізичної особи - підприємця Федюшка Сергія Сергійовича штраф у розмірі 11 607,93 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3 300,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014 у справі №904/3187/14 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 залишено без змін.

Фізична особа - підприємець Ясносокирська Олена Олександрівна звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2014 у справі №904/3187/14, в якій просить скасувати зазначену постанову, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2014, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2014, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 24.02.2010 у справі №11/237, від 02.06.2010 у справі №10/56, від 11.12.2012 у справі №5017/992/2012, від 11.02.2014 у справі №903/60/13-г, від 07.07.2011 у справі №24/192/10, від 01.08.2012 у справі №16/17-4030-2011, від 23.02.2010 у справі №29/196-09, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 11, частини третьої статті 509, пункту 3 частини першої статті 611, статей 628, 908, 909 Цивільного кодексу України, статей 230, 232 Господарського кодексу України, статті 61 Конституції України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність усіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2014 у справі №904/3187/14, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасне завантаження автотранспортного засобу та понаднормативний простій автомобілю. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт несвоєчасного навантаження автомобіля позивача, його простій на території Італії протягом 8 днів та його простій на території України понад 12 годин, що з врахуванням пунктів 6.3, 6.4 договору, укладеного між сторонами, є підставою для нарахування відповідачу штрафу у заявленому позивачем розмірі.

Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2010 у справі №11/237, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафу (в частині, що стосується доводів заявника), передбаченого пунктом 5.4 договору транспортного обслуговування, укладеного між позивачем та відповідачем. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що вантаж був доставлений 17.07.2008, замість визначеної в заявках дати доставки вантажу - 14.07.2008, що підтверджено листами перевізника та є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій.

У постанові від 02.06.2010 у справі №10/56 суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для:

- відмови у задоволенні первісного позову про стягнення вартості втраченого вантажу, що перевозився відповідачем на підставі договору транспортно-експедиційного (агентського) обслуговування автомобільного транспорту в міжнародному сполученні, оскільки позивачем не доведено відповідними доказами належність йому права на вантаж, відшкодування збитків ТОВ "Євраліс Семенс Україна" (вантажовідправником), а правовідносини позивача та відповідача є правовідносинами з транспортного експедирування майна, які виключають у цьому випадку нанесення експедитору збитків від часткової втрати вантажу;

- задоволення зустрічного позову в частині стягнення основного боргу з оплати фрахту, пені, 3% річних, з огляду на те, що за змістом заявки відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний сплатити перевізнику вартість перевезення в гривнях в еквіваленті до 1700 дол. США за курсом НБУ на день звернення позивача з зустрічним позовом та пеню відповідно до пункту 3.4 договору, виходячи з суми фрахту згідно заявки за мінусом вартості фрахту, що припадає на втрачений вантаж;

- відмови у стягненні суми боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки він визначає знецінення національної валюти, а розрахунки між сторонами були визначені у доларах США.

У постанові від 07.07.2011 у справі №24/192/10 суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо наявності підстав для:

- задоволення первісного позову про стягнення з відповідача-1 заборгованості за надані послуги за договором перевезення вантажу в міжнародному сполученні, з огляду на доведеність позивачем за первісним позовом належними доказами факту надання відповідачу за первісним позовом послуг за договором перевезення вантажів у міжнародному сполученні та за заявкою від 06.04.2009 на спірну суму;

- відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні, оскільки зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання його недійсним.

У постанові від 23.02.2010 у справі №29/196-09 суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для:

- задоволення позову в частині стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар відповідно до договору поставки засобів захисту рослин на умовах товарного кредиту, штрафної неустойки, пені, інфляційних втрат та 3% річних, виходячи при цьому з встановленого судами факту невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар;

- відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення разового штрафу у розмірі 3% від вартості договору поставки, виходячи при цьому з того, що стягнення з відповідача неустойки разового штрафу, обчисленого у розмірі 3% від загальної вартості договору (тобто у відсотках від суми неналежно виконаного зобов'язання) за умови одночасного стягнення з боржника пені та штрафної неустойки, обчисленої в розмірі 12% від вартості договору, яка залишається неоплаченою (тобто у відсотках від суми невиконаного зобов'язання), свідчить про безпідставне намагання продавця застосувати до покупця подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне і те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення його виконання), що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 11.12.2012 у справі №5017/992/2012, від 11.02.2014 у справі №903/60/13-г, від 01.08.2012 у справі №16/17-4030-2011, на які також посилається заявник, не можуть бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки судом касаційної інстанції скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до судів першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому на відповідні постанови не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Фізичній особі - підприємцю Ясносокирській Олені Олександрівні у допуску справи №904/3187/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН. ДунаєвськаСудді:Н. Губенко Н. Кочерова Н. Мележик С. Самусенко