Ухвала суду № 43561705, 11.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 березня 2015 року Справа № 903/134/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Чернова Є.В., суддів:Запорощенка М.Д., Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П., Мележик Н.І., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 05.02.2015 у справі№903/134/13-г за позовом Арбітражного керуючого товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" Побережного Володимира Трохимовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірго-Україна ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" провизнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 26.08.2014 залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 позов задоволено повністю; визнано недійсним правочин щодо відчуження нерухомого майна, у відповідності до якого майно було передано від ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" до ТОВ "Вірго-Україна ЛТД"; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09.07.2013, що був укладений між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТОВ "Портман Тим Україна", у відповідності до якого майно було передано від ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" до ТОВ "Портман Тим Україна"; повернуто ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" нерухоме майно.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2015 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірго-Україна ЛТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" залишено без задоволення, рішення господарського суду Волинської області від 26.08.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2014 - без змін.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05.02.2015 у справі №903/134/13-г, в якій заявник просить вказану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 28.05.2013 у справі №56/68 та від 20.08.2014 у справі №122/14б-06/11, обґрунтовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 215, 216, 387 та 388 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши доводи заяви та додану до неї постанову Вищого господарського суду України, колегія суддів вважає, що справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 05.02.2015 у справі №903/134/13-г, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову арбітражного керуючого боржника щодо визнання недійсним правочину відчуження нерухомого майна (малий комплекс обслуговування автотранспорту) без дати та номера, укладеного між ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" (боржник) та ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" (відповідач-1) та договору купівлі - продажу нерухомого майна (малого комплексу обслуговування автотранспорту) від 09.07.2013, укладеного в подальшому між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" (відповідач-1) та ТОВ "Портман Тим Україна" (відповідач -2), та повернення спірного нерухомого майна ТОВ "Техно-Сервіс Плюс".

В частині визнання недійсним правочину відчуження нерухомого майна (малого комплексу обслуговування автотранспорту) без дати та номера, укладеного між ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" (боржник) та ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" (відповідач-1), суд касаційної інстанції дійшов відповідного висновку з огляду на невідповідність правочину відчуження вимогам статей 203, 364 ЦК України, а саме, між боржником та відповідачем-1 складено акт прийому - передачі без дати та номера про передачу спірного майна, докази оплати та проведення даної господарської операції щодо відчуження об'єкта нерухомого майна в бухгалтерському обліку відсутні.

В частині визнання недійсним договору купівлі - продажу спірного нерухомого майна (малого комплексу обслуговування автотранспорту) від 09.07.2013, укладеного в подальшому між ТОВ "Вірго-Україна ЛТД" (відповідач-1) та ТОВ "Портман Тим Україна" (відповідач -2), суд касаційної інстанції, виходив з встановлених обставин недійсності попереднього правочину без номера і дати щодо відчуження боржником нерухомого майна відповідачу-1, а також відсутності у продавця (ТОВ "Вірго-Україна ЛТД") встановлених прав власника на нерухоме майно (під час укладання спірного договору нерухомого майна перебувало під арештом).

При цьому, незважаючи на те, що ТОВ "Техно-Сервіс Плюс" не є стороною оспорюваного договору купівлі - продажу, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання його недійсним та застосування відповідно до статті 216 ЦК України наслідків визнання правочинів недійсними шляхом повернення майна попередньому власнику ТОВ "Техно-Сервіс Плюс".

Водночас, у постанові від 28.05.2013 у справі №56/68, на яку посилається заявник, предметом позову є, зокрема, вимоги про визнання недійсними з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.01.2010, укладеного ТОВ "Проектна компанія "Ярус" та ТОВ "Б.Р.К.", а також договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.02.2010, на підставі якого ТОВ "Б.Р.К." в подальшому відчужило цю ж земельну ділянку на користь ТОВ "Діместіон", в задоволенні яких суд касаційної інстанції відмовив повністю. При цьому, відмовляючи у позові, суд касаційної інстанції зазначив про те, що позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину не підлягають задоволенню з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 20.08.2014 у справі №122/14б-06/11, на яку посилається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення заяви ліквідатора боржника в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.03.2004, укладеного між боржником та відповідачем-1, виходячи із встановлених судами обставин справи стосовно того, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому суд касаційної інстанції, скасував рішення судів в частині задоволення заяви ліквідатора боржника про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.04.2004 (укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2) та договору від 07.04.2005 (укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3) з посиланням на недійсність першого договору про відчуження того ж самого майна, прийняв нове рішення, яким у задоволенні заяви в цій частині відмовив, з огляду на те, що боржником в особі ліквідатора неправильно обрано спосіб захисту свого права відносно другого та третього відповідачів. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі №56/68, від 11.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зі змісту доданих до заяви судових рішень Вищого господарського суду України вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, що є підставою для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України,

УХВАЛИВ:

Допустити справу № 903/134/13-г до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяЄ. Чернов СуддіМ. Запорощенко Л. Катеринчук Г. Коробенко Н. Мележик