Рішення № 43555065, 03.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №910/26812/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070)

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (вул. Костянтинівська, 56, офіс 13, м. Київ, 04070)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 8 859,60 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Парапан Л.П. - представник, довіреність № 3882/18 від 02.12.14 р.;

від відповідача: не з'явились;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 8 859,60 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 13 456,35 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014 порушено провадження у справі № 910/26812/14 та призначено до розгляду на 13.01.2014.

Ухвалою суду від 13.01.15 р. розгляд справи відкладався на 03.02.15 р.

У судове засідання 13.01.2014 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 13.01.15 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№ 0103032329253; 0103032329245.

У судове засідання 03.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 13.01.15 р., яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: вул. Костянтинівська, 56, офіс 13, м. Київ, 04070, на час проведення судового засідання 03.02.15 р. до суду не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103033318409, в якому зазначається, що дане поштове відправлення, станом на 03.02.15 р., направлено до відділення поштового зв'язку «КИЇВ 71» та під час доставки не вручене.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та пункт 3.9.1 Постанови №18 суд вважає, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом належним чином.

До початку судового засідання 03.02.15 р. представником позивача через канцелярію суду подано письмове клопотання б/н від 29.01.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 13.01.15 р. та 03.02.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 04.12.14 p. та 13.01.15 р. відповідачем суду не надані, позивачем надані суду не в повному обсязі.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 03.02.15 р. клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 03.02.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.02.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

14 травня 2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (Страховик за договором, позивач у справі) та Іллюком Федором Кузьмовичем (Страхувальник за договором) укладено Договір 3 014а/13к/п добровільного страхування наземного транспорту (далі - Договір), згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 5 Договору забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ, 2008 року випуску.

Розмір страхової суми становить 54000 грн. (п.8. Договору), безумовна франшиза - 1% від страхової суми (п. 10.1 Договору). Строк дії договору зазначений по 20 травня 2015 р. (п.14 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки ДАІ № 9317125, копії яких наявні в матеріалах справи, 10 грудня 2013 р. в м. Києві по просп. Перемоги, 3 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ, під керуванням гр. Іллюка Д.Ф., та транспортного засобу марки «MAN», державний реєстраційний номер АА9370КН, під керуванням гр. Іванова М.Д,, який, керуючи вказаним автомобілем при виїзді на дорогу з житлової зони не надав дорогу автомобілю "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ, який рухався по ній, що призвело до зіткнення із даним автомобілем, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Як вбачається із п.п. 7, 20.2 Договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р., дана дорожньо - транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

17 грудня 2013 р. гр. Іллюк Д.Ф. в інтересах власника транспортного засобу "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ - гр. Іллюк Ф.К. (страхувальника) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за Договором б/н від 17.12.13 р. на рахунок СТО - ТОВ «Автоком Кузовний Ремонт».

Як зазначено в п. 20.1 Договору, за його умовами страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подвій за страховими ризиками, що наведені у п.20.2, які носять ознаки ймовірності та випадковості.

Умовами підпункту 24.1.8 Договору визначено, що розмір завданих збитків визначається страховиком за участю страхувальника на підставі: документа, де зазначено перелік знищених або викрадених запасних складових частин чи в цілому об'єкта страхування (дефектної відомості, автотоварознавчої експертизи, акту огляду транспортного засобу); документа, складеного компетентними органами, про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об'єкта страхування чи його частини; документа, що містить розрахунок розміру витрат н компенсацію скоєних збитків (кошторис, калькуляція СТО, автотоварознавча експертиза тощо).

Згідно Звіту № 1435 від 13.01.14 р. про визначення вартості матеріального збитку, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСАС» (сертифікат ФДМУ № 14634/13 від 25.04.13 р., кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 3720 від 09.07.05 р.) на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 12089,68 грн. з ПДВ, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ внаслідок ДТП, складає 9859,60 грн. з ПДВ.

У відповідності до рахунку - фактури № КР-0001033 від 06.01.14 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком Кузовний Ремонт», копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів складає 13996,35 грн. (без ПДВ).

Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ «СК «АХА Страхування» складено та підписано страховий акт № 1.00.113.18842/VESKO661 від 10.01.14 р. за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - Іллюку Ф.К. страхового відшкодування в сумі 13456,35 грн., яка становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі № КР-0001033 від 06.01.14 р. ТОВ «Автоком Кузовний Ремонт» вартістю робіт та матеріалів в сумі 13996,35 грн. та франшизою, визначеною позивачем відповідно до п. 10.2 Договору у розмірі 540,00 грн..

У відповідності до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 сума страхового відшкодування в розмірі 13456,35 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - ТОВ «Автоком Кузовний Ремонт» згідно рахунку-фактури КР-0001033 від 06.01.14 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 83009 від 13.01.14 р. на відповідну суму.

Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р., а також перебування отриманих автомобілем "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 10.12.13 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «СК «АХА Страхування» умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 13456,35 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Іллюку Ф.К. шляхом перерахування вартості ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком Кузовний Ремонт», яке безпосередньо здійснювало ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту № 1.00.113.18842/VESKO661 від 10.01.14 р. та платіжного доручення № 83009 від 13.01.14 р. на суму 13456,35 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.01.14 р. по справі № 761/34296/13-п встановлено, що гр. Івановим М.Д,, порушено п. 10.2 Правил дорожнього руху України, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим останього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340,00 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний номер АА9370КН, винного у вчиненні ДТП - ТОВ «Ніко Сан».

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту Моторного (транспортного) страхового бюро, що станом на дату вчинення ДТП 10.12.13 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний номер АА9370КН, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ТОВ «Ніко Сан» у Страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Гарантія» за Полісом № АС/0642246 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «DAEWOO «MAN», державний реєстраційний номер АА9370КН. Вказаний Поліс був чинним станом на 10.12.13 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «АХА Страхування» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р., в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АС/0642246 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «АХА Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право позивач звернувся до відповідача із заявою № 4826/26/ЦВ від 06.06.14 р. про стягнення заборгованості в сумі13456,35 грн..

Проте, вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки франшиза згідно із даними Полісу № АС/0642246 та Договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р. становить 1000,00 грн. та 540,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу "HYUNDAY ACCENT", державний реєстраційний номер АА0600КТ матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АС/0642246 за спірним страховим випадком, правомірно зменшується на розмір франшизи, і становить 12456,35 грн..

Проте, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 8859,60 грн. в порядку регресу, виходячи з розміру визначеного за звітом № 1435 від 13.01.14 р. матеріального збитку в сумі 9859,60 грн., за мінусом франшизи в сумі 1000,00 грн. згідно Полісу № АС/0642246.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ «СК «АХА Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 8859,60 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі.

З урахуванням наявності Полісу № АС/0642246 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме СТЗДВ «Гарантія»», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання договору добровільного страхування наземного транспорту № 014а/13к/п від 14.05.2013 р. та Полісу № АС/0642246 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не подано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу 8859,60 грн. підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути зі Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (вул. Костянтинівська, 56, офіс 13, м. Київ, 0407, код 21130899) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, код 20474912) 8859,60 (вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять гривень шістдесят копійок) страхового відшкодування в порядку регресу та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 квітня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон