Рішення № 43555056, 09.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015Справа №910/1357/15-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Науково-виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових

технологій»

про визнання договору недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Представник:

Від позивача Тищенко О.І. ліквідатор;

Від відповідача не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових технологій» про визнання договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2011р. (далі - Договір) недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що майно (основні засоби), яке було передано за Договором Відповідачу, на дату його укладання перебувало в заставі у Четверікової В.А., яка згоди на його відчуження не надавала, збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» рішення стосовно продажу такого майна не приймали, в зв'язку з чим, за твердженнями Позивача, вказаний правочин суперечить чинному законодавству України, оскільки призвів до фактичної неплатоспроможності самого товариства, а відтак, просив визнати його недійсним, з підстав ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

На призначені судові засідання 24.02.2015р., 24.03.2015р. та 09.04.2015р. представник Відповідача не з'явився, витребуваних судом доказів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

З приводу неявки вказаного учасника судового процесу на виклик суду, господарський суд зазначає наступне.

Як слідує інформації наданої ДП «Інформаційно-ресурсний центр» місцезнаходженням Відповідача на теперішній час є: 01103, м. Київ, вул.Кіквідзе, буд. 14-В, офіс 7.

На вказану адресу судом, у відповідності до ст.87 Господарського процесуального кодексу України було скеровано процесуальні документи з метою повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових технологій» про час та місце розгляду справи.

Проте, як встановлено судом, конверт з ухвалою суду від 28.01.2015р. був повернутий на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою органу поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання».

Згідно з п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відтак, враховуючи що Відповідача було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасником судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ», в особі директора Зубка Е.Г., який діяв на підставі статуту (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково - виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових технологій», в особі директора Кравчука В.А., який діяв на підставі статуту (Покупець) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язався передати основні засобу, згідно додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, у власність Покупця, а Покупець зобов'язався при йняти та оплатити отримані основні фонди на умовах, зазначених і цьому договорі.

Відповідно до п.1.2 оспорюваного правочину перелік, найменування, вартість основних засобів, що передаються у власність Покупця вказується у додатку №1 до цього договору.

У п.2.2 Договору визначено, що оплата вартості (ціни) основних засобів здійснюється шляхом видачі Покупцем векселя в оплату за фактично поставлене обладнання, вказане у додатку №1 цього договору загальною вартістю 11 368 200 грн., в тому числі ПДВ. Передача Продавцю векселя здійснюється одночасно з підписанням акту приймання-передачі основних засобів.

Датою оплати вважається дата видачі Покупцем векселя, вказаного у п.2.2 цього договору. Сторони підтвердили, що відповідно до ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», у разі видачі (передачі) Покупцем векселя відповідно до цього договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (п.2.4 Договору).

У додатку №1 до Договору сторони визначили перелік основних засобів, що передається Покупцю.

Того ж дня, між Продавцем та Покупцем підписано акт приймання-передачі основних засобів.

Таким чином, оскільки збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» з приводу продажу основних засобів товариства не збирались, рішення стосовно продажу зборами учасників основних засобів не приймалось, майно (основні засоби), яке було передано за Договором Відповідачу, на дату його укладання перебувало в заставі у Четверікової В.А., яка згоди на його відчуження не надавала, збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» рішення стосовно продажу такого майна не приймали, а відтак, на думку Позивача оспорюваний правочин є недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. При цьому, господарський суд м. Києва виходить з такого.

Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 1 ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

У ч.1 ст.4 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

У відповідності до ч.2 ст.87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Як вже зазначалось, Договір від імені Позивача було підписано директором Зубко Е.Г., що діяв на підставі статуту.

За змістом п.2.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» предметом діяльності останнього, зокрема, є оброблення декоративного та будівельного каменю, добування декоративного та будівельного каменю.

Відповідно до п.5.1 Статуту органами управління Товариством є:

- Вищий орган товариства - загальні збори учасників;

- Виконавчий орган товариства (одноособовий) - директор;

- Контролюючий орган - Ревізійна комісія.

У п.4.2 Статуту Позивача визначено, що учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ», з розміром їх часток у відсотках є: Литвинець В.С. - 30,43 %, Хохлов І.В. - 19,57 %, Четверікова В.А. - 38,52 % та Четверіков О.А. - 11,48%.

Директор вирішує усі поточні питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть винести рішення про делегування частини повноважень, що належать їм, до компетенції директора. Директор підзвітний загальним зборам учасників і оргназуовує виконання їх рішень (п.5.10 Статуту).

Водночас, у п.3.4 Статуту визначено, що порядок утворення, формування та витрачання фондів товариства визначається загальними зборами учасників.

Наразі, предметом розглядуваного спору є визнання недійсним Договору за яким передавались основні засоби.

Пунктом 14.1.138 Податкового Кодексу України встановлено, що основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн., невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

У даному пункті Податкового кодексу України є прямий перелік об'єктів, які не можуть класифікуватися як основні засоби. Зокрема, до таких відносяться матеріальні активи, вартість яких не перевищує 2.500,00 грн., в 2010 - 2011 роках більше ніж 1.000,00 грн. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби" до основних засобів, зокрема, відносять інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Разом з тим, п. 14.1.111 Податкового кодексу України встановлено, що матеріальні активи, це основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами.

Відповідно до Наказу № 507 від 19.08.1997р. Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації "Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів" класифікація основних фондів (далі - КОФ) є складовою частиною державної системи класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації (ДСК ТЕСІ). Класифікацію основних фондів розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. № 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".

Основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Одиницею обліку основних фондів є інвентарний об'єкт, включаючи усі пристрої і приладдя або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж відокремлений комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних предметів, які є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання певної роботи.

Класифікацію побудовано за ознаками функціонального призначення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.1996р. № 1075 "Про затвердження Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)" і поділяється на такі групи:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

- група 2 - транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичного оброблення інформації;

- група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження, серед яких є меблі та офісне обладнання.

Таким чином, за спірним правочином Позивачем Відповідачу було передано саме основні фонди, які відносяться по групи 2 та передачі яких мало передувати проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» щодо прийняття рішення, яким надати згоду Товариству на продаж таких активів та уповноважити директора на укладання відповідного правочину.

Проте, як встановлено судом, збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» з приводу продажу основних фондів не проводились, рішення щодо продажу останніх учасниками не приймалось.

Відтак, директор Зубко Е.Г. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення оспорюваного правочину.

Між тим, у п.1.4 Договору визначено, що Продавець засвідчує, що передані основні засоби до цього часу нікому іншому не продані, не подаровані, в заставі, в спорі та під арештом не перебувають.

Проте, вказана умова Договору не відповідає дійсності. З приводу чого, господарський суд зазначає наступне.

26.11.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» укладено кредитний договір №49-2007, відповідно до п.1.1 якого Банк зобов'язався надати Позичальникові грошові кошти (відкрити мультивалютну відкличну відновлювальну кредитну лінію) на поповнення обігових коштів, у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит ата сплатити проценти за його користування.

У п.1.2 кредитного договору №49-2007 від 26.11.2007р. сума ліміту кредитування визначена сторонами в розмірі 4 750 000 дол. США (вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 23 987 500 грн. по курсу НБУ на день укладання цього договору).

31.10.2008р., 16.12.2008р., 24.11.2009р. між Банком та Позичальником вносили зміни до кредитного договору.

В забезпечення виконання умов кредитного договору, 26.11.2007р., 28.11.2007р. та 28.11.2007р. між Банком (Заставодержателем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» (Заставодавець) було укладено наступні договори: застави майна №218/7, застави спеціальної техніки №221/7 та застави транспортних засобів №222/7.

Між тим, 12.02.2009р. між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» та Четверіковою В.А. укладено договір поруки, відповідно до п.1.1 якого Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» у повному обсязі зобов'язань, що випливають з Кредитного договору №49-2007 від 26.11.2007р., укладеного між Кредитором та Позичальником, за умовами якого останній зобов'язався в строк до 24.11.2009р. повернути кредит в сумі 5 346 000 дол. США, що дорівнює еквіваленту 26 997 300 грн. по курсу НБУ станом на 25.04.2008р. зі сплатою 24% річних в національній валюті, 18% річних в доларах США, 18% річних в євро за користування кредитом, а також неустойку (пеню, штраф) у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором.

Відповідно до п.2.1 Договору поруки у разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором, останній має право вимагати безпосередньо від Поручителя сплати в повному обсязі заборгованості за наданим кредитом, нарахованими за його користування процентами, а також неустойки.

Також, в забезпечення кредитного договору №49/2007 від 26.11.2007р., між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» та Четверіковою В.А. укладено договір поруки від 20.02.2009р.

Відповідно до п.2.1 Договорів порук у разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором, останній має право вимагати безпосередньо від Поручителя сплати в повному обсязі заборгованості за наданим кредитом, нарахованими за його користування процентами, а також неустойки.

У зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору, 17.02.2009р. та 25.02.2009р. у відповідності до п.2.1 Договорів порук з депозитних рахунків №262020355551, №206300139165 Поручителя, Четверікової В.А., відкритих у Відкритому акціонерному товаристві «Інноваційно-промисловий банк» було проведено погашення кредиту по кредитному договору №49-2007 в сумі 17 901 142,04 грн. та 132 479,53 євро, що підтверджується довідками про обороти.

Вказані обставини були встановлені господарським судом Житомирської області в межах справи №20/5007/1475-Б/12 в ухвалі суду від 04.03.2014р., а відтак не потребують повторного доказування, у розмінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 2.6 Поруки передбачено, що Поручитель, який виконав своє зобов'язання перед Кредитором набуває всіх прав останнього за цим зобов'язанням, у тому числі тих, які забезпечувати його виконання.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про заставу» визначено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст.19 вказаного вище Закону України).

Частина 5 ст.20 Закону України «Про заставу» передбачає, що до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.

Докази визнання договору №218/7 застави майна від 26.11.2007р, договору застави №221/7 від 26.11.2007р. спеціальної техніки та договору застави №222/7 транспортних засобів від 28.11.2007р. в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, Четверікової В.А. набула статусу заставодержателя майна за договорами застав, і до якої, у відповідно до положень чинного законодавства України перейшло право застави та право вимоги на дану заставу.

У зв'язку з викладеним, Четверікова В.А., як кредитор у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮ СОФ» звернулась з кредиторськими вимогами до боржника на суму 19 350 152,93 грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.03.2014р. по справі №20/5007/1475-Б/12 кредиторські вимоги Четверікової В.А. на суму 19 350 152,90 грн. визнані в повному обсязі та віднесені до відповідних черг.

Тобто, на момент укладення оспорюваного правочину Четверікова В.А. була заставодержателем майна і згоди на його відчуження на надавала, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист останньої від 10..03.2014р.

Крім того, як вже зазначалось, оплата вартості (ціни) основних засобів здійснюється шляхом видачі Покупцем векселя в оплату за фактично поставлене обладнання, вказане у додатку №1 цього договору загальною вартістю 11 368 200 грн., в тому числі ПДВ. Передача Продавцю векселя здійснюється одночасно з підписанням акту приймання-передачі основних засобів.

Проте, з наданих свідчень директора Зубко Е.Г., що були надані останнім в межах кримінального провадження по справі №640/13299/14-к слідує, що останньому про існування векселя, і яким підприємством мав він бути виданий не відомо.

Між тим, в межах вказаного вище кримінального провадження було встановлено, що службові особи ПАТ «Інпромбанк» у 2009 році шляхом обману та зловживання довірою Четверікової В.А. з метою заволодіння її коштами, запропонували на вигідних умовах повернути заборгованість ПАТ «Інпромбанк» по її депозитному договору банківського вкладу шляхом введення її в склад засновників підконтрольного їх ТОВ «ЮЛ СОФ», який займається видобуванням граніту та на балансі якого знаходиться обладнання на загальну суму 20 мнл. дол. США. Будучи введеною в оману Четверікова В.А. погодилась на вказану пропозицію та підписала необхідні документи у нотаріуса. У подальшому, шляхом підроблення протоколів загальних зборів ТОВ «ЮЛ СОФ» активи підприємства були виведені та розпочата процедура його ліквідації.

Відповіддно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, на підтвердження того факту, що оплата за спірним правочином Відповідачем проведена не була, Позивачем було надано виписки по банківським рахункам в АТ «Укрексімбанк» за період з 25.11.2009р. по 24.09.2014р.

З представлених банківських виписок вбачається відсутність проведеної банківської операції по перерахуванню грошових коштів Відповідачем за вказаний вище період по оплаті реалізованого майна Позивачу.

Відтак, докази, які б підтверджували оплату реалізованих основних фондів за оспорюваним правочином в матеріалах справи відсутні.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, враховуючи, що учасники Товариства згоди на продаж його основних фондів не надавали, директор Товариства, Зубко Е.Г., не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення оспорюваного правочину, основні фонди, що були реалізовані Позивачем Відповідачу, на момент їх передачі знаходились в заставі у Четверікової В.А., яка згоди на їх відчуження не надавала, докази, які б підвереджували проведену Відповідачем оплату вартості основних засобів в матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак, за висновками суду, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, враховуючи наведе вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір купівлі-продажу основних засобів, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових технологій» недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо-комерційна компанія «Київський центр нових технологій» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, б. 14-В, офіс 7, ідентифікаційний код 30631600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮЛ СОФ» (13333, Житомирська область, Бердичевський район, с. Райки, вул. Центральна, 5, ідентифікаційний код 32569900) судовий збір в сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.04.2015р.

Суддя І.І.Борисенко