Рішення № 43555045, 27.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015Справа №910/26497/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. Саксаганського, 70-А, м. Київ, 01032)

до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (пров. Новопечерський, 19/3, м. Київ, 01042)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 28 056,29 грн.,

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Тараненко А.П. - представник, довіреність № 13 від 05.01.2015;

від відповідача: не з'явились;

присутній в судовому засіданні: Некряч А.В., паспорт серії МО № 286349, виданий Суворовським РВУМВС України в Херсонській обл. 19.02.1997 р.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 28 056,29 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного комплексного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 28 056,29 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.14 порушено провадження у справі № 910/26497/14 та справу призначено до розгляду на 13.01.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.15 р. розгляд справи № 910/26497/14 відкладався на 27.01.15 р..

У судові засідання 13.01.15 та 27.01.15 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103032328966 та № 0103033317976 відповідно.

В судовому засіданні 13.01.15 р. представником позивача подано письмове клопотання № 142 від 12.01.15 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Серед долучених до клопотання документів міститься, зокрема, заява (без вихідних реквізитів) про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору. Також у даній заяві позивачем повідомлено про те, що станом на 13.01.15 р. між сторонами у даній справі наявні правовідносини щодо інших предметів спору в межах 18 судових проваджень. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 13.01.15 р. відповідачем через канцелярію суду поданий відзив на позовну заяву б/н від 30.12.14 р., в якому відповідач заперечує щодо розміру страхового відшкодування, виплаченого за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р. та на підставі складеного ПАТ «УСК «Гарант-авто» страхового акту № 000021331/01 визначає суму страхового відшкодування у розмірі 25 927,86 грн., належну до виплати. При цьому, відповідачем при визначенні розміру страхового відшкодування було враховано коефіцієнт фізичного зносу складових транспортного засобу "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН, 2012 року випуску. Відзив на позовну заяву з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 27.01.15 р. від відповідача до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалою суду від 01.12.2014 та 13.01.2015, сторонами надано не в повному обсязі.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем та відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 13.01.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 13.01.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

07 липня 2014 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (Страховик за договором, позивач у справі) та Коваленко Анатолієм Миколайовичем (Страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування автотранспортного засобу № 009071/4055/0000030 (далі - Договір), згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.1 Договору забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН, 2012 року випуску.

Розмір страхової суми становить 98505,00 грн. (п.1.3.4. Договору), безумовна франшиза - 1% від страхової суми, але не менше 100 Євро (п. 1.3 Договору). Строк дії договору зазначений з 23 липня 2014 р. по 22 липня 2015 р. (п.1.4 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 2.2 Договору страховим випадком визначена подія, передбачена Договором страхування, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування згідно з Договором страхування.

Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки ВДАІ Жовтневого району РУ ГУМВС України в м. Запоріжжя про ДТП № 9418262 (вих. № 10/10-618 від 06.08.14 р.), копії яких наявні в матеріалах справи, 31.07.2014 в м. Запоріжжя, по вул. Леніна - вул. Чекістів відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН, під керуванням власника гр. Коваленка Анатолія Миколайовича, та транспортного засобу марки «DAEWOO MAIZ», державний реєстраційний номер АЕ3635СН, під керуванням гр. Донської Людмили Дмитрівни, яка, керуючи вказаним автомобілем не впевнилась в безпеці руху, проїхала на заборонений сигнал світлофору та скоїла зіткнення з автомобілем "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН, чим скоїла правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Як вбачається із п.1.3.1 Договору добровільного страхування автотранспортного засобу № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р., дана дорожньо - транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

04 серпня 2014 р. власник транспортного засобу "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН - гр. Коваленко А.М. (страхувальник) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» із заявою № 148828 про виплату страхового відшкодування за Договором на рахунок СТО.

Умовами підпункту 10.1.14.1 Договору визначено, що розрахунок страхового відшкодування здійснюється на підставі розрахунку Страховика із застосуванням при розрахунку розміру збитку середньо регіональних (рекомендованих) розцінок на ремонтні роботи в регіоні реєстрації транспортного засобу (відповідно до інформації офіційного періодичного видання «Бюлетень автотоварознавця».

Згідно п. 1.8 Договору відшкодування збитків здійснюється без вирахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.

У відповідності до рахунку - фактури № 224 від 12.08.14 р. Фізичної особи - підприємця Безрукової Олени Валеріївни, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів складає 29668,19 грн. з ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ «СК «УНІКА» складено та підписано страховий акт № 00148828 від 20.08.14 р. за Договором добровільного страхування автотранспортного засобу №009071/4055/0000030 від 07.07.14 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - Коваленко Анатолію Миколайовичу страхового відшкодування в сумі 28056,29 грн., яка становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі № 224 від 12.08.14 р. ФОП Безруковою Оленою Валеріївною автомобіля "ЗАЗ ВІДА" вартістю робіт та матеріалів в сумі 29668,19 грн. та франшизою, визначеною позивачем відповідно до п. 1.3 Договору у розмірі 1611,90 грн..

Згідно п. 9.1. Договору виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов Договору та законодавства України.

Страхове відшкодування може бути сплачено, зокрема, вигодонабувачу; шляхом безпосередньої оплати вартості послуг сторонніх підприємств, які надають ці послуги страхувальнику і необхідність яких (послуг) викликана страховим випадком (за згодою страховика).

Відповідно до п. 9.2. Договору право на отримання страхового відшкодування має вигодонабувач та страхувальник, або інша особа, яка має належним чином оформлене погодження від страхувальника, або за його письмовою згодою.

На виконання вказаних умов Договору, згідно наявної в матеріалах справи копії листа № 2609/1476 від 12.02.14 р., вигодонабувач - ПАТ «КРЕДОБАНК» у відповідь на лист позивача вих. № 154 від 12.08.2014 р. не заперечує проти перерахування коштів страхового відшкодування у розмірі 28 056,29 грн. по клієнту Коваленко А.М. безпосередньо на СТО для проведення відновлювальних робіт.

У відповідності до умов Договору добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р. сума страхового відшкодування в розмірі 28 056,29 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» на розрахунковий рахунок СТО - Фізичної особи-підприємця Безрукової Олени Валеріївни згідно рахунку-фактури № 224 від 12.08.14 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 009477 від 21.08.2014 на відповідну суму.

Заперечень щодо факту виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р. у розмірі 28056,29 грн., а також перебування отриманих автомобілем "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 31.07.14 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «СК «УНІКА» умов Договору добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 28056,29 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Коваленку А.М. шляхом перерахування вартості ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля "ЗАЗ ВІДА", державний реєстраційний номер АР6453СН на розрахунковий рахунок СТО - Фізичної особи-підприємця Безрукової Олени Валеріївни, яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту № 00148828 від 20.08.14 р. та платіжного доручення № 009477 на суму 28056,29 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 19.08.14 р. по справі № 203/5219/14п встановлено, що гр. Донською Л.Д, порушено п.п.8.7.3 (Е), 8.10 Правил дорожнього руху України, визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим останню притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «DAEWOO Matiz», державний реєстраційний номер АЕ3635СН, винного у вчиненні ДТП - Донської Людмили Дмитрівни.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно отриманої судом на запит від 13.01.15 р. по справі № 910/26497/14 інформації від Моторного (транспортного) бюро України в листі № 7/2-28/2740 від 29.01.15 р., що станом на дату вчинення ДТП 31.07.14 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «DAEWOO MAТIZ», державний реєстраційний номер АЕ3635СН, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - Донською Людмилою Дмитрівною у Публічному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» за Полісом № АС/8696365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0 грн.; забезпечений транспортний засіб марки «DAEWOO MAТIZ», державний реєстраційний номер АЕ3635СН. Вказаний Поліс був чинним станом на 17.07.14 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «УНІКА» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р., в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АС/8696365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «УНІКА» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право позивач звернувся до відповідача із заявою № 14680 на виплату страхового відшкодування (вих. № 5889 від 23.09.14 р.) в сумі 28056,29 грн., отримання якої ПАТ «УСК «Гарант-Авто» 29.09.14 р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100120226767.

Проте, вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки згідно із даними Полісу № АС/8696365 та Договору добровільного страхування транспортного засобу № 030120/4002/0000563 від 17.04.2014 р. франшиза становить 0 грн. та 1611,90 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу «DAEWOO MAТIZ», державний реєстраційний номер АЕ3635СН матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АС/8696365 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 28056,29 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ «СК «УНІКА» в порядку регресу суми в розмірі 28056,29 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АС/8696365 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «УСК «Гарант-авто», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р. та полісу № АС/8696365 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суду не подано.

Стосовно заперечень відповідача щодо визначення розміру страхового відшкодування без врахування зносу, викладених у відзиві б/н від 30.12.14 р., суд зазначає, що відповідно до положень ст. 1191 Цивільного кодексу України розмір регресного відшкодування обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (в даному випадку позивача), які були здійснені на користь страхувальника.

Як зазначено вище судом, умовами п.1.8 Договору страхування передбачено, що при розрахунку суми матеріального збитку не враховується знос належних до заміни деталей та частин транспортного засобу.

Названа умова Договору страхування є чинною, а тому обов'язковою до виконання (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2011р. у справі №28/381 та від 15.01.2013р. у справі №5011-45/7316-2012).

З урахуванням вказаної умови Договору страхування, позивач виплатив своєму страхувальнику 28056,19 грн. страхового відшкодування без урахування зносу транспортного засобу.

Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в сумі 28056,19 грн. без врахування зносу транспортного засобу своєму страхувальнику не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки названий Закон не поширюється на правовідносини, які виникли за Договором добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р.. Водночас, Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Суд приходить до висновків, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, стосуються саме страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (в даному випадку - відповідача). Натомість, правовідносини, які виникли між позивачем та гр. Коваленком Анатолієм Миколайовичем на підставі укладеного між ними Договором добровільного страхування на транспорті № 009071/4055/0000030 від 07.07.14 р. відносяться до добровільного страхування. Тобто при визначенні розміру страхового відшкодування, яке підлягає виплаті страхувальнику, позивач не повинен був керуватися нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", з урахуванням укладеного між позивачем та Коваленком Анатолієм Миколайовичем договору добровільного страхування.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про те, що заявлена позивачем до стягнення сума страхового відшкодування має бути зменшена з урахуванням зносу транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, є необґрунтованими, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 28056,29 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-авто» (пров. Новопечерський, 19/3, м. Київ, 01042, код 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (вул. Саксаганського, 70-А, м. Київ, 01032, код 20033533) 28056,29 грн. (двадцять вісім тисяч п'ятдесят шість гривень двадцять дев'ять копійок) страхового відшкодування в порядку регресу та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 квітня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон