Постанова № 43554836, 31.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2015 року № 826/3242/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.09.2014 № 0012992201, № 0013002201 та № 0012942211 та від 08.12.2014 № 0016772201.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 16.03.2015 не забезпечив, натомість останній 16.03.2015 подав до канцелярії суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.09.2014 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Везерфорд Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013 ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступником є ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві) складено Акт № 1370/26-59-22-01/35633533 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму у розмірі 1172941 грн., порушення ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, зокрема, за вересень 2012 року на суму у розмірі 143280 грн., а також порушення п. 160.2 ст. 160 ПК України внаслідок несвоєчасної сплати до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 11308,65 доларів США (еквівалент 90390 грн.) за ставкою 15% від суми отриманого компанією «Weatherford Sеrvices Ltd» (Бермудські острови) доходу, джерелом походження з України у вигляді інших доходів.

23.09.2014 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0012992201, яким у зв'язку з порушенням вимог пп.пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1172941 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 586471 грн.;

№ 0013002201, яким у зв'язку з порушенням вимог пп. 12.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 143280 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 35820 грн.;

№ 0012942211, яким у зв'язку з порушенням вимог п. 160.2 ст. 160 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 22598 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних рішень, ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 01.12.2012 № 1384/10/261510-055-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 № 0012992201 та № 0013002201, а рішення від 23.09.2014 № 0012942211 скасовано в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 293235,75 грн.

В подальшому, на підставі зазначеного рішення та Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.12.2014 № 0016772201, яким у зв'язку з порушенням вимог пп.пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1172941 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 293235 грн.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

При цьому, в силу вимог п. 60.4 ст. 60 зазначеного Кодексу у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Враховуючи, що сума нарахованої штрафної (фінансової) санкції за податковим повідомленням-рішенням від 23.09.2014 № 0012942211 зменшена, таке рішення слід вважати відкликаним, у зв'язку з чим, останнє не є предметом спору через відсутність правовідносин за ним та не порушує права платника, а відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.10.2012 у справі № К/9991/49701/12, в постановах Вищого адміністративного суду України від 19.08.2014 у справі № К/800/55546/13, від 05.01.2015 у справі № К/800/30385/14.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору субпідряду від 11.07.2012 № 11/07-2012 з ТОВ «НВП Геотехнологія» (далі - Договір) надано послуги з буріння свердловини з роботою персоналу та ПММ та з демонтажу устаткування бурової установки, що підтверджується належним чином оформленими актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунком-фактурою, даними про роботу та свердловину та податковою накладною від 10.09.2012 № 4, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 143280 грн. Позивач вказані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 143280 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з відповідними відмітками.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 143280 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок отримання акту ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 24.07.2013 № 117/05-66-22-0313/36407689 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВП Геотехнологія» з питань правильності визначення та повноти сплати до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток за операціями з ТОВ «ПК «СДВ-Сервіс» за період з 01.08.2012 по 21.10.2012, в якому зазначено, зокрема, про те, що діяльність ТОВ «ПК «СДВ-Сервіс» за період з червня 2012 року по жовтень 2012 року визнана, як така, що спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та має ознаки нереальності, внаслідок чого ТОВ «НВП Геотехнологія» не могло отримувати роботи (послуги), а також в Акті перевірки встановлено, що на дату написання акту перевірки в ІС «Податковий блок» рахується розбіжність між задекларованими податковими зобов'язаннями ТОВ «НВП Геотехнологія» та задекларованим податковим кредитом ТОВ «Везерфорд Україна» за вересень 2012 року на суму 143280 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Везерфорд Україна» та ТОВ «НВП Геотехнологія» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунком-фактурою, даними про роботу та свердловину, податковою накладною від 10.09.2012 № 4 та розрахунковими документами.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договором на дослідження, розробку та видобуток газу метану вугільного родовища ПАТ «ШУ «Покровське» від 05.07.2011, укладеним між позивачем та ПАТ «ШУ «Покровське», актами приймання-передачі виконаних робіт, даними про роботу та свердловину, денним буровим рапортом складеними за результатами виконання такого договору, з метою виконання якого і здійснювались спірні господарські операції.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 24.07.2013 № 117/05-66-22-0313/36407689 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВП Геотехнологія» з питань правильності визначення та повноти сплати до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток за операціями з ТОВ «ПК «СДВ-Сервіс» за період з 01.08.2012 по 21.10.2012, а також на зазначені розбіжності в ІС «Податковий блок», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, сам по собі акт не є належним та допустимим доказом даних фактів, по-шосте, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Разом з тим, дані електронної Системи автоматизованого співставлення за відсутності відповідних документів (судових рішень, витягів з ЄДР, тощо) не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо позивача, та доказом несплати позивачем податку, при тому, що спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 у справі № К/9991/574/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в Акті перевірки недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 у справі № К/9991/59145/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «НВП Геотехнологія» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Везерфорд Україна» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «НВП Геотехнологія».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «НВП Геотехнологія» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкової накладної від 10.09.2012 № 4, юридична особа ТОВ «НВП Геотехнологія» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Везерфорд Україна» та ТОВ «НВП Геотехнологія» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Везерфорд Україна» та ТОВ «НВП Геотехнологія» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 143280 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної від 10.09.2012 № 4, виписаної ТОВ «НВП Геотехнологія». На момент складання вказаної податкової накладної ТОВ «НВП Геотехнологія» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 143280 грн., віднесена ТОВ «Везерфорд Україна» до податкового кредиту, підтверджується податковою накладною від 10.09.2012 № 4, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи висновку спеціаліста-економіста Сушко Д.С. (свідоцтво № 1540 видане Мінюстом 27.10.2011, дійсне до 27.10.2014) проведеного за запитом ТОВ «Везерфорд Україна» та складеного 20.10.2014 (далі - Висновок спеціаліста), встановлено, що висновки наведені в Акті перевірки щодо порушення ТОВ «Везерфорд Україна» вимог п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України і завищення податкового кредиту по операціям з ТОВ «НВП Геотехнологія» за вересень 2012 року на суму 143280 грн. документально та нормативно не підтверджуються.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної ТОВ «НВП Геотехнологія» податкової накладної, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 № 0013002201 - безпідставним та неправомірним.

Разом з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму у розмірі 1172941 грн. стало наступне.

Перевіркою встановлено, що виходячи з первинних документів, синтетичних та аналітичних реєстрів бухгалтерського обліку за рахунками 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 362 «Розрахунки з іноземними покупцями», 702 «Дохід від реалізації товарів», 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг», прибуткових касових ордерів, інших первинних документів (актів виконаних робіт, наданих послуг, видаткових накладних), сума доходу від операційної діяльності (робіт, послуг) за 2013 рік становить 164166173 грн.

TOB «Везерфорд Україна» згідно з поданою декларацією з податку на прибуток за 2013 рік за рядком 02 Декларації «дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» задекларовано суму - 157992799 грн.

Таким чином, відповідач в Акті перевірки робить висновок, що відхилення між задекларованими сумами доходу від операційної діяльності і даними первинних документів, синтетичних та аналітичних реєстрів бухгалтерського обліку за перевіряємий період складає 6173374 грн., тобто позивач на думку відповідача безпідставно занизив доходи на таку суму.

Водночас, згідно з п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення, зокрема, необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Контролюючим органом в Акті перевірки, всупереч вимогам п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, встановлені позивачем порушення вимог чинного законодавства щодо завищення суми доходу від операційної діяльності (робіт, послуг) за 2013 рік на 6173374 грн., викладено без конкретизації по відповідних контрагентах та операціях, без зазначення первинних документів обліку, зокрема, актів виконаних робіт, наданих послуг, видаткових накладних, а також без зазначення змісту та характеру таких операцій.

При цьому, з письмових пояснень представника позивача судом встановлено, що під час обрахунку податку на прибуток відповідач замість суми доходу, що відображається як проводка кредит рахунку 70 «Дохід від реалізації» - дебет рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» використав обороти всього рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» не виключивши із суми оподатковуваного доходу суми повернення попередньої оплати, суми коригувань, перерахування позивачем з одного рахунку на інший рахунок, а також включив у повному розмірі суми від реалізації основних засобів, замість включення лише різниці між собівартістю та ціною реалізації.

В той же час, суд погоджується з твердженням позивача про те, що операції позивача за 17-18.04.2013 на суму 16460,65 грн., в тому числі ПДВ, що відображені на субрахунку 361 не включаються до оподатковуваного доходу позивача, оскільки ця операція є поверненням TOB «Куб-Газ» попередньої оплати згідно з вимогою останнього від 16.04.2013 вих. № 691 щодо повернення грошових коштів у розмірі 16460,65 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Також, обґрунтованими є посилання позивача на те, що операції за 25.12.2013 на суму 1920030,45 грн., що відображені на субрахунку 361, не включаються до оподатковуваного доходу, так як мало місце перенесення сум передоплати по рахунку від 22.11.2013 № 510 на рахунки від 20.12.2013 № 608 та від 25.12.2013 № 609 з ціллю зарахування залишків по 361 рахунку по контрагенту позивача TOB «НТП Бурова Техніка», що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою головного бухгалтера TOB «Везерфорд Україна» від 25.12.2013.

Поряд з цим, згідно з п. 146.13 ст. 146 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

В контексті вимог вказаної норми, суд погоджується з твердженням позивача про те, що операції позивача щодо реалізації основних засобів, що відображені, зокрема: в реєстрі первинних документів, а також видаткових накладних та актах приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів на суму 7833,50 грн. з ПДВ не підлягають включенню до оподатковуваного доходу позивача в повній сумі операції, і, відповідно, тільки сума перевищення від продажу над балансовою вартістю основних засобів була включена позивачем до інших доходів у розмірі 5780,37 грн.; реєстрі первинних документів на суму 4553103,59 грн. та відповідних митних деклараціях, рахунках та актах приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів не підлягають включенню до оподатковуваного доходу позивача в повній сумі операції, а були включені позивачем до складу витрат в сумі 406004,22 грн., так як сума балансової вартості перевищувала дохід від продажу таких основних засобів.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим твердження позивача, що загальна сума за наведеними операціями у розмірі 6173374,13 грн. без ПДВ, яку відповідач встановив в Акті перевірки та донарахував позивачу як оподатковуваний дохід, не включається до оподатковуваного доходу позивача, а відтак і не підлягає оподаткуванню.

Крім того, відповідно до Висновку спеціаліста встановлено, що документально підтверджується сума доходів, що належить відображенню в податковому обліку TОB «Везерфорд Україна» у рядку 02 «дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг))» податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік в сумі 159762042 гри. (157992799 грн. + 1769243 грн.). Наведені в Акті перевірки дані про суму доходу від операційної діяльності (доходи від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2013 рік в сумі 164166173 грн. даними бухгалтерського обліку не підтверджуються.

Зважаючи на зазначене, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем пп.пп. 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 08.12.2014 № 0016772201 - безпідставним та неправомірним.

Крім того, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 160.2 ст. 160 ПК України стала несвоєчасна сплата до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 11308,65 доларів США (еквівалент 90390 грн.) за ставкою 15% від суми отриманого компанією «Weatherford Sеrvices Ltd» (Бермудські острови) доходу джерелом походження з України у вигляді інших доходів, а саме: кошти перераховані нерезиденту 23.08.2013, а податок до бюджету сплачено 27.08.2013.

Відповідно до п. 160.1 ст. 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно з п. 160.2 ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Таким чином, при виплаті нерезиденту доходу з джерелом його походження з України отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, податок з такого доходу сплачується до бюджету під час такої виплати.

Приписами п. 127.1 ст. 127 ПК України встановлено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25% суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

З аналізу зазначених норм вбачається, що підстави для накладення штрафу встановлені п. 127.1 ст. 127 ПК України можуть застосовуватись виключно до платників податку до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тобто особи, яка одержує об'єкти оподаткування, або здійснює діяльність, що є об'єктом оподаткування з джерелом його походження з України та на яку покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно ПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.06.2014 у справі № К/800/8926/13.

Водночас, як встановлено судом з письмових заперечень відповідача, позивач подав до ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві додаток від 17.01.2014 № 9087691419 до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік по вказаному нерезиденту, де в рядку 15 «інші доходи» вказано «сума доходів», яка становить 602601 грн., «ставка податку» становить 15%, а «сума податку» становить 90390 грн.

При цьому, судом також враховується, що позивачем самостійно визначено та сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб до бюджету у розмірі 90390 грн. по зазначеному нерезиденту, що не заперечувалось позивачем.

За таких обставин, судом не приймається до уваги твердження позивача та Висновок спеціаліста в цій частині про те, що податок на прибуток іноземних юридичних осіб у межах господарських операцій між позивачем та «Weatherford Sеrvices Ltd» (Бермудські острови) на підставі договору від 02.04.2013 № 02/04-2013 про надання послуг з оптимізації ціноутворення, впровадження нових технологій та підвищення рівня задоволеності клієнтів послугами TОB «Везерфорд Україна» через підвищення їх якості не повинен сплачуватись, оскільки зазначені послуги не підпадають під перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом походження з України.

Зважаючи на те, що позивач перерахував нерезиденту кошти 23.08.2013, а податок до бюджету сплатив лише 27.08.2013, чим порушив вимоги п. 160.2 ст. 160 ПК України, відповідачем за висновком суду правомірно застосовано до позивача санкції, встановлені п. 127.1 ст. 127 ПК України.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 23.09.2014 № 0012942211 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень у повній мірі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2014 № 0013002201 та від 08.12.2014 № 0016772201, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступником є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві).

У решті позовних вимог - відмовити.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» (код ЄДРПОУ 35633533) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1948,80 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко