Постанова № 43554736, 08.04.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 902/1547/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: Кушнаренко Н.І.;

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" на рішення господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року у справі № 902/1547/14 (суддя Стефанів Т.В.)

за позовом ОСОБА_1

до Дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff"

про стягнення 139 875 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-7) до Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за період затримки розрахунку з 25 липня 2014 року із розрахунку 1 398 грн. 75 коп. за кожен день затримки, а всього станом на 28 жовтня 2014 року кошти в сумі 93 716 грн. 25 коп..

Позивачем 16 грудня 2014 року було подано до місцевого господарського суду заяву про збільшення позовних вимог в котрій Позивач, з підстав, висвітлених у даній заяві просив стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за період затримки з 25 липня 2014 року із розрахунку 1 398 грн. 75 коп. за кожен день затримки, а всього станом на 16 грудня 2014 року кошти в сумі 139 875 грн..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року (а.с. 86-88) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 139 875 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 797 грн. 05 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернулися з апеляційною скаргою (а.с. 103-109) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга Відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що сума зазначене в рішення суду, це сума без утримання податків та інших обов'язкових платежів, що на думку Відповідача є порушенням. Також, Відповідач зазначає, що платіжним дорученням від 27 листопада 2014 року № 196566 Відповідач повністю виконав свій обов'язок по виконанню рішення Дарницького районного суду міста Києва. Крім того, Відповідач не погоджується з датою звільнення Позивача та зазначає, що згідно наказу № 323-НК від 29 серпня 2014 року Позивач був звільнений саме 29 серпня 2014 року, що підтверджується ухвалою господарського суду Вінницької області № 902/798/14 від 16 грудня 2014 року.

Ухвалою суду від 5 березня 2015 року (а.с. 102) апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 8 квітня 2015 року на 15 год. 30 хв.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Відповідача (а.с. 160-162), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відповідача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 березня 2015 року (а.с. 166) було задоволено клопотання Позивача, з підстав, наведених у даній ухвалі, про участь Позивача в судовому засіданні в режимі відео конференції.

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 5 березня 2015 року Позивачем був поданий відзив на апеляційну скаргу та нормативно-правове обґрунтування звернення Позивача з даним позовом (а.с. 180-187).

На виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 5 березня 2015 року Відповідачем було подано письмові пояснення до апеляційної скарги та додаткові докази (а.с. 188-207).

У судовому засіданні від 8 квітня 2015 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі.

У судовому засіданні від 8 квітня 2015 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважає її доводи необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, додаткові письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задовольнити частково, рішення господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року по справі № 902/1547/14 змінити (в частині стягнення суми розрахунку при звільненні), виклавши при цьому резолютивну частину рішення суду в іншій редакції (що вказана нижче в даній судовій постанові). При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з такого.

За результатами розгляду цивільної справи № 753/11485/14-ц позов Позивача до Відповідача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задоволено (а.с. 29-30). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року стягнуто з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 103 423 грн. 94 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 330 грн., а всього 181 753 гривні 94 копійки.

Приймаючи таке рішення, Дарницький районний суд міста Києва встановив обставини, що наказом Відповідача № 815/К від 29 квітня 2014 року директора юридичного департаменту - Позивача звільнено із займаної посади 30 квітня 2014 року, на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України, за власним бажанням. Зазначеним наказом бухгалтерію підприємства зобов'язано провести з Позивачем повний розрахунок, в тому числі нарахувати компенсацію за невикористані відпустки.

Також, рішенням Дарницького районного суду міста Києва встановлені обставини, що ні в день звільнення, ні пізніше, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки Позивачу виплачена не була.

Доказів, які б спростовували виконаний Позивачем розрахунок грошової компенсації за невикористану відпустку, відповідач не надав.

Враховуючи, що компенсацію за невикористану відпустку Позивач повинен був отримати 30 квітня 2014 року, станом на 24 липня 2014 р. затримка розрахунку склала 56 робочих днів (травень - 19, червень - 19, липень - 18).

За розрахунком Позивача його середня заробітна плата, обчислена відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передували звільненню та становить 1 398 грн. 75 коп. (24750 + 31200) : 40 (кількість робочих днів у лютому та березні 2014 року).

За наслідком апеляційного оскарження вищезазначеного рішення ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року відмовлено Відповідачу в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, своєю ухвалою від 24 грудня 2014 року по справі № 6-42741ск14 касаційну скаргу Відповідача на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року відхилив, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року залишив без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 5 листопада 2014 року на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року (а.с. 53-54), яке набрало законної сили 18 серпня 2014 року, видано виконавчий лист щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 103 423 грн. 94 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 330 грн., а всього 181 753 гривні 94 копійки.

23 січня 2015 року до господарського суду Вінницької області Позивач надіслав клопотання про долучення доказів, в котрих Позивач повідомив, що 12 грудня 2014 року на його рахунок надійшли кошти, які Відповідач мав би сплатити Позивачу для погашення заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпустку, на підтвердження чого до клопотання додано копію реєстру руху коштів по рахунку Позивача (а.с. 83).

Позивач, зважаючи на затримку повного розрахунку при звільненні, звернувся в суд з позовом до Відповідача за захистом (на думку Позивача) порушеного права, про стягнення з Відповідача 139 875 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 25 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року із розрахунку 1 398 грн. 75 коп. за кожен день затримки (затримка розрахунку складає 100 робочих дні : серпень 20, вересень 27, жовтень 23, листопад 20, грудень 10).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Зокрема приписом частини 7 статті 43 Конституції України встановлено, що: право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Кодексу законів про працю України: заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно статті 21 Закону України "Про оплату праці": працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь - яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Колегія суду констатує, що статтею 117 Кодексу законів про працю України: у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як визначено частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Приписами пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що: закінчення строку виплати заробітної плати (стаття 115 Кодексу Законів про працю України) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати; непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 стаття 115 Кодексу Законів про працю України; у цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4рп/2012 у справ № 1-5/2012 вирішено, що: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Із системного аналізу вищезазначених нормативно-правових положень вбачається, що за структурою Кодексу законів про працю України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що затримка розрахунку при звільнені за своєю правовою природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Із системного аналізу діючого законодавства в площинні існування встановлених рішенням суду по справі № 753/11485/14-ц фактичних обставин справи стосовно середньої заробітної плати Позивача в розмірі 1 398 грн. 75 коп. в контексті того, що дані відносини з приводу сплати грошової компенсації відносяться саме до трудових, колегія суду зазначає наступне.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2014 року, ним задоволено цивільний позов по справі № 753/11485/14-ц Позивача до Відповідача, і стягнуто з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 103 423 грн. 94 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 330 грн., а всього 181 753 гривні 94 копійки.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що: не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року було встановлено факти і обставини в тому числі і щодо того, що наказом Відповідача № 815/К від 29 квітня 2014 року директора юридичного департаменту ОСОБА_1 (Позивача) звільнено із займаної посади 30 квітня 2014 року на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України за власним бажанням, яким (наказом) бухгалтерію підприємства зобов'язано провести з Позивачем повний розрахунок, в тому числі нарахувати компенсацію за невикористані відпустки. Також, колегія суду зауважує, що даним рішенням по цивільній справі було встановлено обставини відносно того, яким був розмір середньоденної заробітної плати Позивача для виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, і котра виплачена в розмірі 1 398 гривень 75 копійок.

Як вже було зазначено вище в даній судовій постанові Позивач просить стягнути з Відповідача 139 875 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні саме за період з 25 липня 2014 року (наступний день після винесення рішення Дарницьким районним судом м. Києва по справі № 753/11485/14-ц) по 12 грудня 2014 року (день фактичного надходження коштів, як зазначає Позивача, на його рахунок, стягнутих на підставі рішення суду загальної юрисдикції) саме із розрахунку 1 398 грн. 75 коп. (такий розмір встановлений рішенням суду в праві № 753/11485/14-ц) за кожен день затримки.

Відповідно до частини 2 статті 47 Кодексу Законів про працю України: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 116 Кодексу Законів про працю України: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу Законів про працю України підприємство, установа, організація згідно з частиною 1 статті 117 Кодексу Законів про працю України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як уже було прописано вище в даній судовій постанові, відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено вище у даній судовій постанові, в порушення вимог статті 116 Кодексу Законів про працю України, Відповідач не виплатив Позивачу заборгованість по заробітній платі, а тому на підставі статті 117 Кодексу Законів про працю України в Позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Аналіз наведених вище положень приводить судову колегію до висновку про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З розрахунку, доданого Позивачем до матеріалів справи, враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, вбачається, що Позивачем визначено собі середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 25 липня 2014 року до 12 грудня 2014 року, що становить 100 днів в розмірі 1 398 грн. 75 коп. (1398 грн. 75 коп. Х 100 днів), а всього в сумі 139 875 грн..

Водночас, колегія суду враховуючи докази, додані як Позивачем так і Відповідачем до матеріалів справи в контексті визначеного Позивачем періоду затримки проведення розрахунку, зазначає наступне.

Як вбачається з банківської виписки від 12 грудня 2014 року (а.с. 83) на рахунок Позивача 12 грудня 2014 року надійшли кошти в розмірі 40 362 грн. 67 коп. із призначенням платежу «погашення боргу згідно виконавчого листа б/н від 5 листопада 2014 року», при цьому, колегія суду звертає увагу, що платником таких коштів є Відділ Державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції, що є неспіврозмірним з твердженням Позивача відносно того, що Відповідачем було лише 12 грудня 2014 року сплачено зазначені кошти на рахунок Позивача.

Окрім того, Позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог (а.с. 61) зазначає, що лише 12 грудня 2014 року на його рахунок надійшли кошти, які Відповідач мав сплатити Позивачу для погашення заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпустку.

При цьому, з довідки Відповідача від 28 листопада 2014 року № 14-05/0980 (а.с. 116) вбачається, що Відповідачем нараховано та сплачено Позивачу наступні суми: 22 жовтня 2014 року нараховано компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 94 609 грн. 20 коп. (нараховано самостійно до відкриття виконавчого провадження), а сплачено 76524 грн. 06 коп. (утримано ЄСВ, ПДФО, військовий збір - 18 085 грн. 14 коп.); 18 листопада 2014 року нараховано компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 37 620 грн. (нараховано самостійно до відкриття виконавчого провадження), а сплачено 30 903 грн. 90 коп. (утримано ЄСВ, ПДФО, військовий збір - 6 716 грн. 10 коп.); 27 листопада 2014 року нараховано компенсацію за несвоєчасний розрахунок в розмірі 40 710 грн. (донараховано згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 45500863 від 18 листопада 2014 року), а сплачено 40 362 грн. 67 коп. (утримано ЄСВ, ПДФО, військовий збір - 7 531 грн. 34 коп.), а всього нараховано 181 753 грн. 94 коп, а сплачено 147 790 грн. 63 коп..

Сплата Відповідачем коштів в розмірі 40 362 грн. 67 коп., згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 45500863 від 18 листопада 2014 року, на рахунок Державної виконавчої служби Немирівського районного управління юстиції, саме 27 листопада 2014 року також підтверджується й платіжним дорученням від 27 листопада 2014 року № 196566 (а.с. 130).

Крім того, Постановою про закінчення виконавчого провадження від 25 грудня 2014 року встановлено, що заборгованість сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 2375 від 1 грудня 2014 року та довідкою розрахунком № 14-05/098 від 28 листопада 2014 року (дана довідка описана вище), враховуючи наведене виконавче провадження з примусового виконання рішення Дарницького районного суду було закінчено.

З огляду на усе вищевказане, колегія суду із застосуванням встановлених у даній судовій постанові обставин, з приводу дати фактичної сплати Відповідачем стягнутих рішенням суду сум, в площині встановленої суми середньої заробітної плати Позивача (котра є преюдиційним фактом), приходить до висновку, що підставним та обґрунтованим є період стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільнення, а саме з 25 липня 2014 року (наступний день після винесення рішення Дарницьким районним судом м. Києва - 24 липня 2014 рік) по 27 листопада 2014 року (день фактичного надходження коштів від Відповідача на рахунок органу виконання для погашення заборгованості перед Позивачем за рішенням суду, що примусово виконувалось) в розмірі 118 893 грн. 75 коп.. В частині стягнення 20 981 грн. 25 коп. колегія суду відмовляє за її необґрунтованістю.

Що ж стосується, тверджень Відповідача, заявлених у судовому засіданні від 8 квітня 2015 року, та апеляційній скарзі, з приводу того, що Позивачем не правильно було визначено дату звільнення (а саме - за твердженнями Відповідача, Позивач вважається звільнений з 29 серпня 2014 року згідно наказу № 323-НК) та з приводу того, що наказ № 815/К від 29 травня 2014 року підписаний не уповноваженою особою та не може братися при вирішенні даного спору до уваги, то колегія суду відхиляє дані твердження з огляду на те, що предметом даного спору є стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а не вирішення питання стосовно правомірності звільнення та його оформлення саме Відповідачем, зважаючи на те, що Позивач є його працівником, а тому саме на нього покладається обов'язок належним чином оформити всі документи при звільненні. Крім того, суд констатує, що розрахований Позивачем період (з 25 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року) не входить до періоду звільнення, а навпаки знаходить поза його межами (29 квітня 2014 рік). Крім того, Відповідач не позбавлений права, у разі виникнення відповідних розбіжностей, звернутися із самостійним позовом з приводу фальсифікації доказів звільнення Позивача.

Крім того, обставини щодо дати звільнення Позивача вже встановлені іншим судовим рішенням, а тому не підлягають доведенню та встановленню знову, з огляду на їх преюдиційний характер в правовому полі статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

З врахуванням описано вище, колегія суду відхиляє доводи Відповідача, висвітлені в доповненнях до апеляційної скарги, з приводу припинення провадження по справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки є рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими самими сторонами і про той же предмет.

При цьому, суд звертає увагу апелянта на те, що, даним рішенням затримка повного розрахунку стягується саме з дня звільнення по день винесення рішення (24 липня 2014 року), та крім заборгованості стосувалося стягнення компенсації за невикористану відпустку, а в даному позові Позивачем визначено зовсім інший період нарахування середнього заробітку (з 24 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року), що не входить в період встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва.

Що ж стосується ухвали по справі № 902/798/14 винесеної у справі про банкрутство Відповідача на котру посилається Відповідач (як на обставини встановлені даною ухвалою, котрі мають преюдиційне значення), то колегія суду зазначає, що дана справа стосується неплатоспроможності саме Відповідача і всі заявлені заяві у ній розглядаються в площинні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання або визнання його банкрутом», а не в позовному провадженні, що має місце в даному випадку, і Позивач заявляє в справі про банкрутство свої грошові вимоги про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, котрі в подальшому будуть розглядатися та доводитися Позивачем саме в справі про банкрутство. Крім того, під час розгляду даної справи дана ухвала не була чинною, з огляду на її оскарження в апеляційному порядку.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи Позивача з приводу того, що дана сума грошової компенсації має бути зазначена в рішенні із зазначенням окремо податків та зборів які підлягають стягнення із даної суми, з огляду на те, що відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і пункту 2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 27 липня 2010 року 21-5, платниками єдиного внеску як страхувальниками є роботодавці по відношенню працівників як застрахованих, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб.

А враховуючи те, що донарахування Позивачу Відповідачем має бути здійснено після його звільнення, і Позивач не є застрахованою особою, а тому нарахування єдиного соціального внеску на вказану суму є неправомірним.

Що ж стосується, нарахування та утримання решти податків (військовий збір та ПДФО), то відповідно до положень розділу IV Податкового кодексу, саме на податкового агента (Відповідача) в даному випадку покладається обов'язок здійснювати таке нарахування та утримання, а в подальшому і перерахування до бюджету відповідних сум, при цьому колегія суду не в праві брати на себе функції податкового агента з приводу нарахуваня, утримання та перерахування до бюджету сум податків та зборів.

Враховуючи вищевисвітлене, а також те, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача 118 893 грн. 75 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, відмовляючи при цьому в задоволенні стягнення 20 981 грн. 25 коп.. Відповідно, приймаючи таке рішення, колегія суду змінює оспорюване рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

З огляду на усе вищевказане, колегія суду вважає інші доводи апеллянта (окрім тих, що частково стосуються зменшення розміру середнього заробітку, і котрі враховані вище при зміні судового рішення) є безпідставними та спростовуються усім вищевказаним та доказами наявними в матеріалах справи, а відтак до уваги Рівненським апеляційним господарським судом не беруться.

Враховуючи усе вищевказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, шляхом викладення резолютивної частини рішення в настуні редакції: позов задоволити частков, стягнути з Відповідача на користь Позивача 118 893 грн. 75 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні. В задоволенні решти позову відмовити.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд розділяє між Позивачем та Відповідачем пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року в справі № 902/1547/14 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька область, код. 30805594) на користь ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 118 893 грн. 75 коп. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

3. В задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька область, ідентифікаційний код 30805594) до державного бюджету України 2 377 грн. 88 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

5. Стягнути з ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до державного бюджету України 419 грн. 62 коп. судового збору за розгляд позовної заяви."

3. Стягнути з ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька область, ідентифікаційний код 30805594) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 209 грн. 81 коп..

4. Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 902/1547/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.