Постанова № 43554660, 06.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа № 922/1335/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І.,

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивач - Фелді О.В.;

1-й відповідач - Колосов А.В.;

2-й відповідач - не з'явився;

3-й відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3951 Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 26 листопада 2013 року у справі №922/1335/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредитЛізинг", м. Київ,

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське", с. Козіївка Краснокутського району Харківської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Сінтал'Д", м. Харків,

3. Sintal Agriculture Public Limited, Nicosia, Cyprus,

про стягнення 1275412,95 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26 листопада 2013 року у справі №922/1335/13 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське", з Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" товариства з обмеженою відповідальністю, Sintal Agriculture Public Limited на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" основну заборгованість у сумі 108424,44 грн., інфляційні втрати в сумі 99,74 грн., 3% річних у сумі 1095,33 грн., пеню в сумі 5461,81 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" витрати по сплаті судового збору в сумі 2301,63 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 1000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 26 листопада 2013 року у справі №922/1335/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 25619,03 грн. та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 12809,52 грн., а також судові витрати на послуги адвоката в розмірі 2000,00 грн. просить покласти на відповідачів солідарно.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Від 1-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №509 від 20.01.2014 року), де ТОВ "Козіївське" заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Від апелянта до суду надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. №535 від 21.01.2014 року).

Другий і третій відповідачі відзивів на скаргу не надали, у судове засідання не з'явились.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 22 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредитЛізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Козіївське" було укладено Договір фінансового лізингу №2919ІЛ 1/00-ІЛ) (надалі - «Договір лізингу»), відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов'язання передати предмет лізингу у користування відповідачу-1 на строк та на умовах, визначених цим Договором, а відповідач-1 зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати позивачу лізингові платежі, інші комісії, які зазначені в додатку «Тарифи» до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, та виконувати інші обов'язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.

Відносини фінансового лізингу регулюються також Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. ч.1 - 3 ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтями 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст.806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року ш встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно, лізинг є окремою формою правочину та лізингові платежі є платежами за користування предметом лізингу у фінансовому лізингу.

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Пунктом 3 цієї ж статті передбачено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати користування майном.

З метою забезпечення виконання обов'язків лізингоодержувача перед лізингодавцем, 22 липня 2011 року було укладено Договір поруки №2919Ь11-ІЮ/8Ш (надалі - «Договір поруки»), за яким відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх обов'язків за Договором лізингу.

В порушення норм чинного законодавства та положень укладеного Договору лізингу, Відповідач-1 своєчасно лізингові платежі не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість останнього.

Згодом, 16.07.2012 року укладено Додаткову угоду №2 до Договору лізингу, за якою погоджено повернення (сплату) боргу відповідачем -1 частинами та встановлені строки такої сплати.

Однак, не дивлячись на досягнуті домовленості та взяті відповідачем -1 на себе обов'язки за Договором лізингу, останній продовжував і далі порушувати його умови.

Позивач 03.10.2012 року направив відповідачу-2 вимогу №2251 про сплату ним як поручителем простроченої заборгованості за Договором лізингу.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За приписом ст.179 Господарського кодексу України господарські договори надаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідачу-1 01.11.2012 року направлено повідомлення №2592 про наявність простроченої заборгованості та необхідність її сплати.

Враховуючи неодноразові прострочення по оплаті заборгованості з боку відповідача-1 та з метою захисту порушеного права, позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою повернути предмет лізингу.

Предмет лізингу повернуто позивачу лише 11.06.2013 року, що не заперечується відповідачами.

Суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів суми боргу зі сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу, не взяв до уваги погоджені сторонами умови Договору лізингу, порушив норми Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 806 Цивільного кодексу України, які визначають поняття лізингу, як різновиду договору, в результаті укладення якого лізингоодержувач отримує від лізингодавця у платне користування на визначений строк майно, а лізинговий платіж являє собою плату за користування таким майном.

За нормативними приписами п.З ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» своєчасну сплату лізингових платежів віднесено до зобов'язань лізингоодержувача (Відповідач-1). Ці зобов'язання знайшли своє відображення в нормах ст. 16 зазначеного Закону, якими передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Вказані положення чинного законодавства кореспондується з п. 5.1. Договору фінансового лізингу, яким передбачено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів, який містяться у Додатку (ах) до цього Договору, та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до зазначеного Графіку лізингових платежів, перший лізинговий платіж підлягав сплаті 30.07.2011 року, а останній - 10.08.2013 року.

Проте, в порушення норм чинного законодавства та положень укладеного Договору лізингу, відповідач-1 своєчасно лізингові платежі не сплачував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

Втім, погодитись з висновком суду першої інстанцій в тому, що з урахуванням обставин справи відсутні підстави для стягнення лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу, колегія суддів не може з огляду на таке.

Статтями 1 та 2 вказаного Закону визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати за користування предметом лізингу встановлену плату - лізингові платежі.

Порядок сплати та структура лізингових платежів визначається сторонами в договорі.

Згідно з нормами вказаного Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість, в тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.5 ст.10, п.З ч.2 ст.11 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 8. Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Таким чином, купівля-продаж предмету лізингу є окремими видом правовідносин та чітко відокремлюється Законом від правовідносин лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі (та відповідно всі їх складові) є встановленою платою за користування лізингоодержувачем предметом лізингу тоді як передача права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі окремого правочину з можливістю встановлення відповідної договірної ціни.

Ні Договір лізингу, ні Закон не ототожнює будь-які складові лізингового платежу з договірною ціною по передачі власності на предмет лізингу та не встановлює можливість вирахування такої складової лізингового платежу або перерахування належних до сплати лізингових платежів при поверненні предмету лізингу.

Таким чином, з урахуванням діючих норм чинного законодавства та погоджених сторонами умов Договору, в разі повернення предмету лізингу за Договором, такі обставини не виключають обов'язок оплати лізингових платежів у повному обсязі за весь період лізингу.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, у зв'язку з чим дійшов неправомірних висновків.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області підлягає скасуванню, а скарга - задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 85, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.1 ч1 1 ст. 104, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 26 листопада 2013 року у справі №922/1335/13 скасувати.

Прийняти нове, яким стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" (код ЄДРПОУ 30739637, Харківська обл., Краснокутський район, с. Козіївка, вул. Леніна, 40, р/р 26008159489 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335), з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Сінтал'Д" (код ЄДРПОУ 14073681, м. Харків, вул. Чкалова, 7, р/р 26001301003492 в ПАТ «Банк Перший», МФО 320995)та Sintal Agriculture Public Limited (1 Lampousas street, 1095, Nicosia, Cyprus) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредитЛізинг" (код ЄДРПОУ 33942232, м. Київ, вул. Сагайдачного, 22/1, р/р 26502010003043 в філії ТзОВ "УніКредитБанк" в м. Києві, МФО 300744) заборгованість за Договором фінансового лізингу №2919L11/00-LD від 22.07.2011 в сумі 1275412,95 грн., з яких: 1231254,11 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 1056,83 грн. - сума інфляційних витрат, 7183,67 грн. - 3% річних за час прострочення, 35918,34 грн. сума неустойки за прострочення виконання зобов'язання.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 25619,03 грн. покласти на відповідачів солідарно.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 12809,52 грн. покласти на відповідачів солідарно.

Витрати на послуги адвоката в розмірі 2000 грн. покласти на відповідачів солідарно.

Повний текст постанови підписаний 10.04.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Черленяк М.І.