Постанова № 43554648, 06.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа№ 916/1812/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чайна китайська компанія"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 29.12.2014

у справі №916/1812/14 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чайна китайська компанія", м. Одеса,

до Товариства з додатковою відповідальністю „Альянс Україна" в особі філії „Південна дирекція товариства з додатковою відповідальністю „Альянс Україна", м. Київ,

про стягнення 7 268 400,00 грн страхового відшкодування,

за участю представників:

від позивача: Мойса Є.В. - представник (довіреність № б/н від 20.03.2014);

від відповідача: 1) Волянська О.Ю. - представник (довіреність № 1212-14 від 20.08.2014);

2) Спєров Д.К. - представник (довіреність № 1212-14 від 20.08.2014);

3) Климюк А.Т. - представник (довіреність № 1300-14 від 09.01.2015),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чайна китайська компанія" (надалі - позивач, ТОВ «Чайна китайська компанія») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" (надалі - відповідач, ТДВ «Альянс Україна») в особі філії "Південна дирекція Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" про стягнення 7 286 400,00 грн за договором добровільного страхування майна від 21.01.2014 № CPR1074 у зв'язку з настанням страхового випадку.

Під час розгляду справи суд першої інстанції прийняв подану позивачем 04.07.2014 в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 7 286 400,00 грн страхового відшкодування, 38 927,37 грн 3 % річних та 276 883,20 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2014 у справі №916/1812/14 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 286 400,00 грн страхового відшкодування, 38 927,37 грн 3% річних, 276 883,20 грн втрат від інфляції та 73 080,00 грн судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 вказане рішення скасовано з підстав порушення правил територіальної підсудності, справу направлено до Господарського суду Одеської області для виконання останнім вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2014 матеріали справи № 916/1812/14 направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.12.2014 у справі № 916/1812/14 позивачеві у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Чайна китайська компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 29.12.2014 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2015.

В судовому засіданні 23.03.2015, в порядку статті 77 ГПК України, було оголошено перерву до 06.04.2015.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

06.04.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чайна китайська компанія» (в тексті договору - страхувальник) та Товариством з додатковою відповідальністю «Альянс Україна» (в тексті - страховик) було укладено договір добровільного страхування майна №CPR1074 (надалі - договір страхування).

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим майном, визначеним у Розділі 6 Договору (пункт 6. договору страхування).

Відповідно до підпункту 6.1.1. договору страхування застрахованим майном є товарні запаси (а саме чай) вартістю 7360000,00 грн.

Пунктом 7.1. договору страхування передбачено, що страхова сума за договором складає 7 360 000,00 грн, а підставою для визначення страхової суми є дійсна вартість майна (пункт 7.2. договору страхування).

Як встановлено пунктом 4. договору страхування, територією дії договору є наступна адреса: 65007, м. Одеса, вул. Адмірала Лазарєва, буд. 34.

Пунктом 5. договору встановлено період страхування з 00 год. 00 хв. 22.01.2014 по 24 год. 00 хв. 21.01.2015.

Відповідно до пункту 10. договору, страхова премія складає 9 052,80 грн та підлягає оплаті одноразовим платежем до 25.01.2014.

Матеріалами справи підтверджується, що страхова премія сплачена позивачем у повному обсязі.

У відповідності до пункту 11. договору страхування, франшиза становить 1% від страхової суми за кожним страховим випадком.

Перелік страхових випадків передбачений пунктом 8. договору страхування, серед яких, зокрема, визначено пожежу (пункт 8.1.).

Відповідно до пункту 13. договору страхування, додатками до цього договору є: Умови добровільного страхування майна (Додаток 1); застереження (Додаток 2); заява на страхування (Додаток 3).

Пунктом 14.1. договору страхування передбачено, що порядок зміни і припинення дії договору, зміна ступеня страхового ризику, умови здійснення виплати страхового відшкодування, причини відмови у виплаті страхового відшкодування, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору зазначаються в Додатку 1 до Договору (Умови добровільного страхування майна).

Місцевий господарський суд дав належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору та правильно визначив, що такий за своєю правовою природою є договором страхування, правовідносини сторін щодо якого регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком, у відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно тверджень позивача, 26.01.2014 у приміщеннях, які орендує останній за договором від 09.09.2013, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарєва, буд. 34 сталася пожежа, внаслідок якої було знищено застраховане майно - товарні запаси (чай «Пуер») загальною масою 1 277,51 кг, а орієнтовна сума збитків складає 20 070 000,00 рублів.

Факт настання страхового випадку підтверджується актами про пожежу від 26.01.2014, складеними комісійно співробітниками Головного управління ДСНС в Одеській області, Одеського МУ ГУ МВС України за участю директора ТОВ «Китайська чайна компанія» Когана Г.В. (т.1 а.с.37-40).

На підтвердження факту знищення товарних запасів ТОВ «Чайна китайська компанія» було складено акт опису знищеного майна від 28.01.2014, відповідно до якого під час пожежі було знищено 1277,51 кг чаю «Пуер».

Згідно пункту 12.1.1. Умов добровільного страхування майна, у разі настання, передбаченої договором події страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки про це стане відомо, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж протягом 48 годин з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про настання такої події, повідомити про це страховика.

На виконання вказаних положень Умов добровільного страхування майна, 27.01.2014 позивачем було направлено відповідачеві повідомлення про настання страхової події № 0133235, яке отримано та зареєстровано ТДВ «Альянс Україна» 27.01.2014 за вх. №20 (т.1 а.с.45-46).

30.01.2014 ТОВ «Чайна китайська компанія» звернулося до ТДВ «Альянс Україна» із заявою на виплату страхового відшкодування по справі № 0133235, яка отримана відповідачем 30.01.2014 та зареєстрована за вх. №30 (т.1 а.с.47-48).

Відповідно до пункту 14.8. договору страхування строк прийняття рішення відносно виплати, відстрочки прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування складає 30 календарних днів з дня надання страхувальником страховику останнього з необхідних документів.

Страховик має право відкласти рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування у випадку, якщо він має сумніви в обґрунтованості вимог страхувальника на отримання страхового відшкодування (достовірності наданих страхувальником відомостей та документів, правомочності страхувальника на отримання страхового відшкодування тощо) - до отримання необхідних доказів, але не більше, ніж 60 календарних днів (пункт 14.10.1 договору страхування).

У вказаний строк, ТДВ «Альянс Україна» повідомило ТОВ «Чайна китайська компанія» листом №807-01.9 від 28.04.2014 про прийняте рішення про невизнання заявленої події страховим випадком на підставі пунктів 7.3.7. та 15.1.3. Умов добровільного страхування майна, та відмову позивачеві у виплаті страхового відшкодування.

Згідно пункту 15.1.3. Умов добровільного страхування майна, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору (як при укладанні договору, так і під час його дії) або про факт настання страхового випадку (включаючи, але не обмежуючись здійсненням страхувальником підлогу, обману чи шахрайства при визначенні причин та розміру збитку у результаті настання страхового випадку).

Судова колегія находить правильною позицію місцевого господарського суду про правомірність здійсненої відповідачем відмови у виплаті страхового відшкодування з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було надано відповідачеві свідомо неправдиві відомості про факт настання страхового випадку.

Відповідно до наявних у справі доказів, судом встановлено, що в приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарева, 34 під час пожежі, яка сталась 26.01.2014 не знаходився товар - чай «Пуер» у кількості 1277 кг, про знищення якого внаслідок пожежі було повідомлено позивачем.

Так, у відповідності до Висновку від 11.02.2014 №05/10/26.01.2014, складеного Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області за результатами дослідження причин виникнення пожежі та інших обставин пожежі, що сталася 26.01.2014 у підвальному приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарева, 34, встановлено, що на момент виникнення пожежі в складському приміщенні позивача, чай «Пуер» вагою 1277 кг був відсутній. Спостерігалася лише його мала частка. При цьому, встановлено неможливість крадіжки 1 277 кг чаю «Пуер» у період між сигналами тривоги та прибуття підрозділів охоронного агентства ТОВ «Венбест» (що передували пожежі) та неможливості вигорання 1 277 кг чаю за період часу між виникненням пожежі до її ліквідації.

Зазначені висновки підтверджуються відповідними розрахунками, зробленими під час аналізу пожежо-, вибухонебезпечності чаю спеціалістами дослідно-випробувальної лабораторії, які є додатком до Висновку №05/10/26.01.2014 від 11.02.2014.

Як зазначено у висновку, найбільш ймовірною причиною виникнення даної пожежі є занесення стороннього джерела запалювання ззовні невстановленою особою (особами) із застосуванням ініціаторів горіння у вигляді горючої рідини, з метою приховування 1277 кг чаю «Пуер», який був застрахований ТДВ «Альянс Україна».

У зв'язку із зазначеними обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем свідомо були надані відповідачеві неправдиві відомості про факт настання страхової події.

В апеляційній скарзі позивач наголосив, що Висновок Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області не є належним доказом, який доводить відсутність у позивача застрахованого майна.

Дані твердження апелянта колегія суддів находить безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до абзацу 93 пункту 4 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого Указом Президента України №20/2013 від 16.01.2013, Державна служба України з надзвичайних ситуацій відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розслідуванні пожеж, причин виникнення надзвичайних ситуацій та невиконання заходів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.

Таким чином, уповноваженим державним органом з питань виникнення та інших обставин пожежі зроблено висновок, що на момент виникнення пожежі в складському приміщенні, де виникла пожежа, чай «Пуер» вагою 1277 кг був відсутній.

Відтак, на підставі вказаного Висновку судом першої інстанції було встановлено не факт відсутності у позивача застрахованого майна, а відсутність товару у заявленій позивачем кількості під час пожежі, що сталася 26.01.2014 за адресою: м. Одеса, вул. Адмірала Лазарєва, 34 та, на думку позивача, є страховою подією.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності у нього товару - чаю «Пуер» масою 1277 кг як на момент настання страхового випадку, так і на момент укладання договору страхування.

Так, у позовній заяві позивач зазначав, що товар - чай «Пуер» вагою 1277 кг був придбаний ним у ТОВ «Чайні традиції» (Російська Федерація) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) від 20.12.2013.

На підтвердження ввезення зазначеного товару на митну територію України, позивач надав товарно-супровідні документи, а саме, рахунок-фактуру №017 від 23.08.2013, вантажно-митну декларацію №807140000/2013/000171 та товарно-транспортну накладну CMR 376605, відповідно до яких 24.08.2013 із м. Санкт-Петербург до м. Харкова здійснювалось перевезення партії товару - чаю «Пуер» вагою 5160 кг.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що договір на поставку чаю між ТОВ «Чайна китайська компанія» та ТОВ «Чайні традиції» було укладено пізніше, ніж зазначені вище товарно-супровідні документи, таким чином, вищеперераховані документи не можуть підтверджувати факт поставки на адресу позивача товару в рамках укладеного договору від 20.12.2013.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист Державної фіскальної служби України, наданий у відповідь на запит господарського суду Одеської області від 08.08.2014 № 90915/99-99-18-03-04-16, в якому зазначено, що згідно з даними Єдиної автоматизованої інформаційної системи станом на 04.08.2014 інформації щодо ввезення на митну територію України чаю «Пуер», одержувачем якого виступало ТОВ «Чайна китайська компанія» (код ЄДРПОУ 38878085) за період з 01.07.2013 по 30.01.2014 не виявлено (т. 2 а.с. 161).

Місцевий господарський суд, надаючи правову оцінку міжнародній транспортній накладній (CMR) № 376605, встановив, що остання не містить відмітки про отримання вантажу одержувачем - ТОВ «Чайна китайська компанія».

Відповідно до листа Харківської митниці Міндоходів від 05.08.2014 № 06.1/01-21/5944, отриманого на запит відповідача від 28.07.2014, за результатами аналізу наданих документів, зокрема митної декларації № 807-140000/2013/000171, встановлено наступне:

- графи декларації заповнено з порушенням вимог Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, зареєстрованим в Мінюсті 14.08.2012 за № 1372/21684;

- існують розбіжності щодо найменування товару, режиму переміщення, часу оформлення митної декларації, відправника, одержувача вантажу, декларанта тощо;

- особисте митне забезпечення № 313, 315, на яке посилається копія митної декларації, не закріплене за посадовими особами митного поста «Гоптівка» Харківської митниці Міндоходів та станом на 28.08.2013 не обліковувалось на Харківській митниці Міндоходів.

Крім того, у листі Харківської митниці Міндоходів № 06.1/01-21/5944 від 05.08.2014 зазначено, що копія митної декларації № 807-140000/2013/000171 має ознаки підробки. Інформація щодо наявності ознак підробки передана до Управління внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Харківській області для вжиття відповідних заходів згідно з чинним законодавством.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту отримання позивачем товару - чаю «Пуер» у відповідній кількості від постачальника ТОВ «Чайні традиції».

Твердження апелянта про укладення 23.08.2014 між ним та ТОВ «Чайні традиції» договору у спрощеній формі щодо поставки чаю марки «Пуер» у кількості 5 тонн, колегія суддів находить необґрунтованими, оскільки ТОВ «Чайні традиції» є нерезидентом, а відтак, відносини, що склалися між сторонами регулюються Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Таким чином, посилання апелянта на укладення 23.08.2013 договору між останнім та ТОВ «Чайні традиції» у спрощеній формі суперечать вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів враховує твердження апелянта стосовно відсутності у нього будь-яких інших документів на товар, у т.ч. товарно-супровідних у зв'язку з тим, що договір від 20.12.2013 встановлює обов'язок постачальника здійснити доставку та митне оформлення товару.

Однак, відповідно до пункту 2.4. договору поставки, товар поставляється позивачу автомобільним транспортом постачальника.

Згідно статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Цією ж статтею визначено, що при виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати, зокрема, документи на вантаж.

У відповідності до статті 355 Митного кодексу України у редакції, чинній на дату укладення договору поставки, визначено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі при перевезенні автомобільним транспортом такі документи та відомості: документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність); транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні).

У відповідності до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, яка ратифікована Україною 09.09.2006, міжнародна автомобільна накладна (CMR) є товарно-транспортною накладною, яка застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях.

Відповідно до статті 5 глави III Конвенції міжнародну автомобільну накладну (CMR) складають у трьох оригінальних примірниках. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій зберігається перевізником.

Відповідно до статті 13 цієї ж глави Конвенції другий екземпляр CMR передається одержувачу вантажу.

Отже, доводи позивача стосовно того, що він не має і не повинен мати документів, які підтверджують факт здійснення міжнародного перевезення товару та проходження митного контролю під час ввезення товару в Україну не відповідають вимогам чинного законодавства України, порушують порядок ведення бухгалтерського та податкового обліку суб'єктів господарювання та спростовують його доводи щодо наявності в нього товару - чаю «Пуер» у кількості 1277 кг на момент укладення договору страхування.

Крім того, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт оплати товара постачальнику-нерезиденту.

На підтвердження оплати товару за договором від 20.12.2013 позивач надав квитанцію про внесення в касу постачальника - ТОВ «Чайні традиції» (Російська Федерація) готівкових коштів в розмірі 20 070 000,00 російських рублів. Зазначені кошти за твердженням позивача були внесені в касу постачальника 10.01.2014, що, на думку позивача, підтверджується копіями чеків, долученими ним до матеріалів справи.

При цьому варто зазначити, що чинним законодавством передбачено виключно безготівкову форму розрахунків для сторін за зовнішньоекономічними контрактами у сфері торгівлі та послуг.

Так, статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах операцій з купівлі-продажу товарів, робіт, послуг використовується як засіб платежу іноземна або українська національна валюта - гривня. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Порядок використання готівкової валюти регламентований Правилами використання готівкової іноземної валюти, затверджених Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» №200 від 30.05.2007.

Відповідно до зазначених Правил, використовувати готівкову іноземну валюту за кордоном дозволяється для забезпечення витрат на відрядження працівників у закордонному відрядженні; на представницькі витрати (організацію офіційних заходів за кордоном); для забезпечення експлуатаційних витрат, пов'язаних з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном; для виконання морськими агентами зобов'язань перед нерезидентами.

Використання готівкової іноземної валюти для здійснення за кордоном розрахунків в межах зовнішньоекономічних контрактів чинними Правилами використання готівкової іноземної валюти не передбачено.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції підставно зазначив, що ТОВ «Чайна китайська компанія» згідно чинного законодавства України не могло здійснити оплату за товар - Чай «Пуер» масою 1 277 кг шляхом внесення 20070000,00 рублів у касу нерезидента - ТОВ «Чайні традиції».

В апеляційній скарзі скаржник заявляє, що на момент укладення договору страхування відповідач не був позбавлений можливості перевірити наявність у позивача застрахованого товару, його обсяг, кількість та засвідчити вказані факти відповідними документами, однак відповідач таких дій не вчинив.

Проте, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 14.2. договору страхування, у якому зазначається, що страхувальник, підписуючи договір, підтверджує, що вся інформація, надана ним під час укладання договору, є повною і достовірною, що з Правилами, Умовами та застереженнями останній ознайомлений та згоден.

Отже, відповідно до умов договору страхування у страховика відсутній обов'язок здійснювати перевірку предмету страхування, а відповідальність за подання недостовірної інформації у повному обсязі покладається на страхувальника.

Пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про страхування» передбачено, що однією з підстав для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку.

З огляду на недоведеність позивачем факту оплати та факту отримання товару, суд першої інстанції встановив, що відповідач правомірно відмовив у виплаті страхового відшкодування на підставі статті 26 Закону України «Про страхування», статті 991 Цивільного кодексу України та пункту 15.1.3. Умов добровільного страхування майна у зв'язку із поданням страхувальником свідомо неправдивих відомостей про факт настання страхової події та про предмет договору страхування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 29.12.2014 року у справі №916/1812/14 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Чайна китайська компанія" без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чайна китайська компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 року у справі №916/1812/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 року у справі №916/1812/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №916/1812/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук