Постанова № 43554548, 08.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2015 р. Справа№ 911/5298/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 08.04.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Агромарс» на рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 (повне рішення складено 14.02.2015)

у справі №911/5298/14 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Агромарс» (в особі філії «Бориспільський комбікормовий завод»)

про стягнення 114 437,84 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Комплекс «Агромарс» на користь ТОВ «Кривоозерський олійний завод» 33 897,54 грн. пені, 15 511,79 грн. 3% річних, 38 532,91 грн. інфляційних втрат та 1 758,85 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ «Комплекс «Агромарс» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 33 897,54 грн. та прийняти нове рішення суду, яким зменшити розмір пені на 90%.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 17.03.2015 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/5298/14 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод» на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ТОВ «Комплекс «Агромарс» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 - без змін.

Представник позивача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Комплекс «Агромарс» - без задоволення.

Представник відповідача брав участь у судовому засіданні, надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Комплекс «Агромарс» задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 33 897,54 грн. та прийняти нове рішення суду, яким зменшити розмір пені на 90%.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Агромарс» (філія «Бориспільський комбікормовий завод», покупець) укладено договір поставки №13-27/БКЗ-Ю, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату.

Згідно з п. 2.1. договору кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару вказуються в рахунках-фактурах, та передбачається у накладних документах на кожну окрему партію товару.

Пунктами 5.1.,5.13. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткових накладних. Право власності на товар, що поставляється переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару покупцю на його складі та підписання сторонами відповідних накладних.

Відповідно до п. п. 4.1. - 4.4. договору вартість одиниці і загальна кількість товару визначається рахунками-фактурами на кожну окрему партію товару. Ціни на товар, що поставляється постачальником за даним договором, зафіксовані в національній валюті України - гривні. Оплата товарів покупцем проводиться в порядку 100% після оплати за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних. Датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів з розрахункового рахунка покупця.

Згідно з п. 6.1., 6.3.5. договору за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України та даного договору. Зокрема, покупець за порушення строків оплати товару, визначених в п. 4.3. даного договору, сплачує на вимогу постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.

Пунктами 9.1., 9.2. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання, то договір вважатиметься пролонгованим на один рік.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар відповідно до видаткових накладних №РН-0000007 від 09.01.2013, №РН-0000100 від 04.03.2013, №РН-0000102 від 05.03.2013, №РН-0000125 від 27.03.2013, №РН-0000128 від 29.03.2013, №РН-0000130 від 01.04.2013, №РН-0000518 від 20.12.2013, №РН-0000010 від 08.01.2014, №РН-0000030 від 15.01.2014, №РН-0000038 від 17.01.2014, №РН-0000039 від 17.01.2014 та №РН-0000183 від 01.05.2014.

Однак, в порушення умов договору, відповідач несвоєчасно здійснював оплату поставленого товару, а саме таким чином: за видатковою накладною №РН-0000007 від 09.01.2013 - 15.03.2013; за видатковою накладною №РН-0000100 від 04.03.2013 - 03.04.2013; за видатковою накладною №РН-0000102 від 05.03.2013 - 14.05.2013; за видатковою накладною №РН-0000125 від 27.03.2013 - 26.04.2013; за видатковою накладною №РН-0000128 від 29.03.2013 - 15.04.2013; за видатковою накладною №РН-0000130 від 01.04.2013 - 24.04.2013; за видатковою накладною №РН-0000518 від 20.12.2013 - 25.02.2014; за видатковою накладною №РН-0000010 від 08.01.2014 - 12.03.2014; за видатковою накладною №РН-0000030 від 15.01.2014 - 18.03.2014; за видатковою накладною №РН-0000038 від 17.01.2014 - 20.02.2014; за видатковою накладною №РН-0000039 від 17.01.2014 - 17.02.2014; за видатковою накладною №РН-0000176 від 25.04.2014 - 13.05.2014; за видатковою накладною №РН-0000183 від 01.05.2014 - 15.07.2014, що підтверджується копіями банківських виписок, які містяться в матеріалах справи (а. с. 34-46).

У зв'язку з цим, у грудні 2014 року ТОВ «Кривоозерський олійний завод» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Комплекс Агромарс» про стягнення 35 572,91 грн. пені, 16 112,94 грн. 3% річних та 64 267,40 грн. інфляційних втрат.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача на користь позивача 34 554,86 грн. пені, 15 615,58 грн. 3% річних, 64 267,40 грн. інфляційних втрат.

При прийняті оскаржуваного рішення суду місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 6.3.5. договору передбачено, що покупець за порушення строків оплати товару, визначених в п. 4.3. даного договору, сплачує на вимогу постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.

Отже, вимоги позивача щодо сплати пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань є правомірними.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплата товару за видатковою накладною №РН-0000176 від 25.04.2014 була здійснена 13.05.2014.

Згідно з п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що нарахування позивачем фінансових санкцій за прострочення відповідачем оплати товару за видатковою накладною №РН-0000176 від 25.04.2014 є безпідставними, оскільки датою, коли відповідач повинен був оплатити товар є 09.05.2014 - вихідний день, то останнім днем сплати за вказаною накладною є 12.05.2014.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок пені, який здійснено позивачем, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога ТОВ «Кривоозерський олійний завод» про стягнення пені є обґрунтованою частково в сумі 33 897,54 грн.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що на час звернення позивача до суду з позовом, відповідачем заборгованість за поставлений товар була погашена в повному обсязі, тому розмір штрафних санкцій є необґрунтовано високим і відповідач просить зменшити розмір нарахованої пені на 90%.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Однак, розмір нарахованої пені не є занадто великим і відповідає допущеному порушенню. Також слід зазначити, що позивач здійснив нарахування пені не за весь час прострочення виконання зобов'язання, а виключно за період з урахуванням строку позовної давності.

Крім того, сторони самостійно визначили в договорі вид та розмір відповідальності за неналежне виконання зобов'язання.

Посилання скаржника на те, що відповідач жодного разу у період дії договору не застосовував штрафні санкції не може бути підставою для зменшення їх розміру, оскільки це є правом позивача, а не обов'язком.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру пені до 90%.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Оскільки відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконав, прострочивши виконання грошового зобов'язання, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат у розмірі 64 267,40 грн. та 3% річних в розмірі 16 112,94 грн.

Київський апеляційний господарський суд провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, який здійснено позивачем, дійшов висновку, що господарським судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 38 532,91 грн. інфляційних втрат та 15 511,79 грн. 3% річних за час прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, з ТОВ «Комплекс «Агромарс» (в особі філії «Бориспільський комбікормовий завод») на користь ТОВ «Кривоозерський олійний завод» підлягає стягненню 33 897,54 грн. пені, 38 532,91 грн. інфляційних втрат та 15 511,79 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Комплекс Агромарс» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 09.02.2015 у справі №911/5298/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/5298/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.І. Лобань