Постанова № 43554537, 07.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа№ 910/27201/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників

сторін: від позивача - Кобець Р.Ю.

від відповідача - не з'явився.

розглянувши Приватного акціонерного товариства

апеляційну скаргу "Страхова компанія "Провідна"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 13.02.2015 року

у справі № 910/27201/14 (суддя: Мельник В.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства

"Страхова компанія "ВУСО"

до Приватного акціонерного товариства

"Страхова компанія "Провідна"

про стягнення 2064,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.02.2015 року позов задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (код ЄДРПОУ 23510137, адреса: 03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський 25) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (код ЄДРПОУ 31650052, адреса: 03680, м. Київ, вул. Касимира Малевича 31) суму заборгованості в розмірі 2064 (дві тисячі шістдесят чотири) грн. 56 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 07.04.2015 року представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 30.07.2013р. між ПрАТ "СК "ВУСО" (далі - позивач) та Білик А.Ф. як страхувальником, було укладено договір страхування № 939556-02-10-01, згідно умов якого об'єктом страхування є транспортний засіб марки "Citroen С" д.н.з АА2632РІ.

09.10.2013р. в м. Києві, сталася ДТП за участю транспортного засобу "Citroen С" д.н.з АА2632РІ, під керуванням Білик А.Ф., та транспортного засобу "Toyota RAW 4", державний номерний знак АА2112МС, під керуванням Жолнерчик Г.Ю., відповідальність якого на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна", згідно полісу № АВ/4701326.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва №761/26475/13-п від 17.10.2013р., встановлено вину гр. Жолнерчик Г.Ю. у здійсненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до звіту № 13/10/813/598950 від 27.10.2013р. розмір матеріальної шкоди завданої власнику транспортного засобу "Citroen С" д.н.з АА2632РІ внаслідок ДТП склав 3721,58 грн., проте позивач виплатив своєму 5786,14 грн. згідно платіжного доручення № 14171 від 22.11.2013р. по рахунку СТО, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно полісу № АВ/4701326 франшизу встановлено у розмірі 0,00 грн., ліміт відповідальності встановлено 50 000,00 грн.

Після направлення вимоги, в порядку регресу, позивачем на адресу відповідача, останній сплатив на рахунок позивача 3721,58 грн., а залишок коштів у розмірі 2064,56 грн. не сплатив.

Позивач просив стягнути з ПрАТ "СК "Провідна" 2064,56 грн. - страхового відшкодування та судові витрати.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Вимогами статті 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В статті 1187 ЦК України наведено визначення: „Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб".

Згідно із п.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 4 Закону України "Про страхування" визначено, що майнові інтереси, які пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) віднесені до об'єктів страхування.

Абзацом 1 статті 9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Абзацом 16 ст.9 Закону України „Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно із статтею 27 Закону України „Про страхування" страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно відзивів, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та посилався на те, що кошти були сплачені ним у повному обсязі у розмірі 3721,58 грн., оскільки такий розмір збитків було визначено згідно експертного звіту, який на думку відповідача є єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди.

Проте, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, зазначається, про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку, реальним же твердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Також, дане підтверджується тим, що у відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна: 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплаченого страхового відшкодування.

Також, з врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Тому, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судом взято до уваги наявність страхового акту від 22.11.2013 №5026-02, платіжного доручення від 22.11.2013 №14171 та рахунку №04716 від 12.10.2013, виставленого ТОВ "Автоальянс Київ", яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 910/11450/13 від 21.01.2014 р.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного та цілком обґрунтованого висновку про те, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191, Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2015 року у справі №910/27201/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/27201/14 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 09.04.2015 року.