Рішення № 43553920, 31.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015Справа №910/3236/15-гЗа позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 458 893,18 грн.

Суддя Ярмак О.М.

Представники:

Від позивача: Новіков С.Ю. за дов.

Від відповідача: Куксенко П.Р. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.03.2015р. у засіданні суду оголошувалась перерва на підставі ст. 77 ГПК України.

Пред'явлені вимоги про стягнення 366 708,66 грн. основного боргу - заборгованості за поставлений товар по договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р., 19 435,56 грн. інфляційних втрат, 33 064,06 грн. 3% річних, 14 015,30 грн. пені, 25 669,60 грн. 7% штрафу.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р. в частині здійснення оплати товару в повному обсязі та у строки на спірну суму.

Відповідач позов не визнає, у відзиві на позовну заяву зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом, вказує, що акт звірки взаєморозрахунків, наданий позивачем підписаний та оформлений з порушенням вимог, встановлених до таких документів, та не підтверджує факту переривання строку позовної давності стосовно заборгованості боржника.

У судовому засіданні 10.03.2015р. представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, у задоволенні позову просить відмовити.

Представник позивача подав письмові заперечення на заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, відповідно до якої стверджує, що підписання сторонами двостороннього акту звірки взаєморозрахунків про наявність заборгованості, в т.ч. по договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р. у розмірі 366 708,66 грн., свідчить про вчинення відповідачем дій, які підтверджують визнання ним заборгованості в період перебігу строку позовної давності та є перериванням строку позовної давності.

30.03.2015р. через канцелярію суду представник позивача подав пояснення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2010 року між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (продавець за договором), правонаступником якого є позивач, та відповідачем - ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» (покупець за договором) був укладений договір поставки № Д-1111-73/182-Д, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити у зумовлені строки покупцеві певну продукцію, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах даного договору, асортимент, кількість, ціна за одиницю якого, загальна вартість товару визначена сторонами у Специфікації до договору.

Сторонами у п.2.1 договору узгоджено, що оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п.6.3 даного договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Згідно п.6.3, оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором у розмірі його вартості.

Умовами п.6.4 договору встановлено форму оплати - безготівкова та визначено, що грошові кошти перераховуються покупцем на поточний рахунок постачальника у відповідності з п.6.3, в національній валюті України.

Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

На виконання умов договору позивач поставив обумовлений товар, вартістю 366 708,66 грн., про що сторонами складено та підписано накладну № 64 від 30.09.1020р. на суму 366 708,66 грн.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на суму 366 708,66 грн.

Відповідач не заперечує ту обставину, що отримана ним продукція на суму 366 708,66 грн. не сплачена, вказуючи, що рахунок-фактура щодо оплати спірної суми по договору на адресу відповідача не надходив, а видаткова накладна є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції), а не підставою для здійснення оплати.

Відповідно до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Доказів оплати відповідачем суми 366 708,66 грн. заборгованості, у т.ч. в установлені договором строки, суду не надано.

Щодо тверджень відповідача про відсутність рахунку-фактури по вказаній накладній, суд відзначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Крім того, умовами договірних відносин сторін, настання строків оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною з фактом отриманням/неотримання відповідачем рахунку-фактури не пов'язане.

Як встановлено судом товар був переданий відповідачу по видатковій накладній № 64 від 30.09.2010р. на суму 366 708,66 грн., відтак, у відповідача з 10.11.2010р. виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати, а з 11.10.2010р. відповідно прострочення.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 366 708,66 грн. основного боргу - заборгованості за поставлений товар по договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р. є обґрунтованими та задовольняються судом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та заявою від 10.03.2015р. заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, вказуючи, що строк позовної давності, з урахуванням перебігу строку 30 робочих днів з дня надходження товару, сплинув 12.11.2013р.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Матеріалами справи встановлено, що в порушення умов договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р., відповідач не здійснив оплату отриманого за видатковою накладною № 64 від 30.09.2010р. на загальну суму 366 708,66 грн. оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем на вказану суму. грн.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, згідно відмітки канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, - 13.02.2015р.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Судом встановлено, що 30.09.2013р. (тобто в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013р. на загальну суму 1 106 612,92 грн., який включає борг за договором поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р., в сумі 366 708,66 грн.

Відповідач у запереченнях на позов стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків від 14.10.2013р., підписаний від ДП "УКРАВТОГАЗ" НАК "Нафтогаз України" бухгалтером, до повноважень якого входить ведення бухгалтерського обліку, а не підтвердження або спростування виконання сторонами зобов'язань.

Вказані твердження не приймаються судом до уваги у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Акт звірки зі сторони відповідача підписаний головним бухгалтером Шакарішвілі Л.В. та скріплений печаткою підприємства.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7.3 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару, згідно п.6.3 даного договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано суми 19 435,56 грн. інфляційних втрат, 33 064,06 грн. 3% річних за період з 11.11.2010р. по 11.11.2013р. прострочення виконання зобов'язання, які підлягають перерахунку та задовольняються судом за період з 13.02.2012р. по 11.11.2013р., з урахуванням від'ємного індексу інфляції, в сумі 19 229,60 грн. 3% річних, заявлених в межах строку позовної давності.

В частині стягнення решти суми інфляційних втрат, 3% річних за період з 11.11.2010р. по 12.02.2012р. прострочення виконання зобов'язання належить відмовити за пропуском строку позовної давності, оскільки переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/4129/14.

У задоволенні вимог позивача про стягнення 14 015,30 грн. пені за період з 11.11.2010р. по 09.05.2011р. (180 днів), суд відмовляє за строком позовної давності.

Вимоги позивача в частині стягнення 25 669,60 грн. 7% штрафу, нарахованих на підставі ч.2 ст. 231 ГК України за прострочення виконання зобов'язання, судом не задовольняються, виходячи з наступних підстав.

Частиною другою статті 231 ГК України, на яку посилається позивач, передбачено відповідальність за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У п.2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014р. по справі №3-14гс14.

Пунктом 1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що грошовим зобов'язанням - є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Позивачем нараховано штраф у даному випадку за порушення відповідачем зобов'язання з оплати товару по договору (грошового зобов'язання), що виключає можливість визначення розміру штрафу на підставі ст.231 Господарського кодексу України.

Умовами договору поставки № Д-1111-73/182-Д від 30.09.2010р., відповідальності покупця у вигляді штрафу за невиконання зобов'язання, не передбачено.

Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 366 708,66 грн. основного боргу, 19 229,60 грн. 3% річних. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1. Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м.Київ, Святошинський район, вул.Григоровича-Барського, буд.2, ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Печерський район, Кловський Узвіз, буд.9/1, ЄДРПОУ 30019801) 366 708 (триста шістдесят шість тисяч сімсот вісім) грн. 66 коп. основного боргу, 19 229 (дев'ятнадцять тисяч двісті двадцять дев'ять) грн. 60 коп. 3% річних, 7718 (сім тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 77 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

2. В решті позову відмовити.

Суддя О.М.Ярмак

Повне рішення складено 08.04.2015р.