Рішення № 43553670, 02.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2015Справа №910/377/15-гЗа позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест»

про стягнення 849 472,76 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Бонь О.А. по дов.;

Від відповідача Іщенко С.В. по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» про стягнення основного боргу з урахуванням курсової різниці у розмірі 641 132,07 грн., пені в сумі 50 290,44 грн., 3% річних в розмірі 5 743,61 грн., штраф в сумі 82 426,01 грн., відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 69 880,63 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Агоробонус» посилається на порушення Відповідачем умов договору поставки №К4031 від 28.04.2014р. (надалі - Договір) в частині здійснення своєчасної оплати вартості постановленого товару, на підставі чого, заявник, керуючись ст.ст.549, 625 та 536 Цивільного кодексу України нарахував пеню, штраф, 3% річних та курсову різницю.

Відповідач зазначив, що заявлені Позивачем до стягнення пеня, штраф, курсова різниця та 3% річних, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» є необґрунтованими та безпідставно заявленими.

Разом з тим, Відповідач у відзиві на позовну заяву та поясненнях вказав, що, на його думку, наявні підстави для застосування до вимог Позивача п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України в частині зменшення стягуваного розміру пені та штрафу.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» повідомило, що за минулий сільськогосподарський рік для підприємства, яке основним видом своєї господарської діяльності має сільське господарство, було занадто фінансово-збитковим, оскільки на орендованій земельній площі понад 1500 га несприятливими погодними умовами було знищено закладений врожай ріпаку, кукурудзи та соняшнику, чим завдано збитків понад 18 млн. грн., що для Відповідача є значним розміром матеріальної шкоди.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» (Покупець) укладено Договір, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити і передати у власність Покупця насіння та/або засоби захисту рослин та/або міндобрива та/або мікродобрива, а Покупець зобов'язався прийняти й оплатити товар на умовах визначених цим договором (п.1.1 Договору).

Асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість партії товару визначається сторонами в специфікації(ях) до даного договору або в видаткових накладних (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору, товар поставляється партіями в порядку та на умовах, визначених даним договором, відповідно до специфікації (ій) або видаткової (их) накладної (их), що оформляється сторонами на кожну партію товару і є невід'ємними частинами даного договору. В разі поставки товару на умовах відстрочення платежу асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість партії товару визначається сторонами виключно в специфікації (ях) до даного договору. У випадку розбіжності даних у Специфікації (ях) щодо кількості та/або вартості товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту поставки відповідної партії товару, що оформляється у порядку, визначеному п. 4.5, п. 4.6 даного договору (п. 1.4 Договору).

Так, п.п. 4.5, 4.6 Договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцю у кількості і якості, що визначені даним договором. Датою поставки партії товару вважається дата, вказана в видатковій накладній на відповідну партію товару. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості - згідно кількості, зазначеної в видаткових накладних, підписаних сторонами; по якості - згідно документів якості.

У відповідності до п. 5.1 Договору, Покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у порядку та в строки, що визначені в специфікації (ях), які є невід'ємною частиною цього договору, а у разі відсутності специфікації (ій) оплата товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати згідно рахунку-фактури Постачальника, але не пізніше 10 календарних днів після поставки товару згідно видаткових накладних.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє 31 грудня 2014 року, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, які залишись невиконаними (п.9.1 Договору).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з умовами специфікації від 28.04.2014р. до Договору Продавець в строк до 16.05.2014р. повинен був поставити товар на суму 765 152,64 грн., а Покупець зобов'язаний був здійснити оплату на наступних умовах:

- 50% в розмірі 382 576,32 грн. в строк до 13.05.2014р.;

- 50% в розмірі 382 576,32 грн. в строк до 01.10.2014р.

На виконання вказаної специфікації Позивачем був поставлений товар Відповідачу відповідно до видаткових накладних №1003 від 29.04.2014р. на суму 538 584,48 грн. та №1043 від 29.04.2014р. на суму 148 176,00 грн.

Згідно з умовами специфікації від 21.05.2014р. до Договору Продавець повинен був поставити товар на суму 179 784 грн., а Покупець зобов'язаний був здійснити оплату на наступних умовах:

- 50% в розмірі 89 892,00 грн. в строк до 23.05.2014р.;

- 50% в розмірі 89 892,00 грн. в строк до 01.10.2014р.

На виконання вказаної специфікації Позивачем був поставлений товар Відповідачу відповідно до видаткової накладної №1437 від 21.05.2014р. на суму 179 784,00 грн.

Крім того, в межах дії Договору відповідно до видаткової накладної №1913 від 26.06.2014р. Відповідачу був поставлений товар на суму 18 043,92 грн., який отриманий уповноваженим представником Відповідача, що діяв на підставі довіреності №87 від 26.06.2014р.

Отже, всього за спірним правочином Відповідачем було отримано товар на загальну суму 884 588,40 грн.

Судом враховано, що факт отримання від Позивача товару на зазначену вище суму Відповідачем не заперечувався та вказані обставини були встановлені господарським судом міста Києва в межах справи №910/21979/14, а відтак не потребують повторного доказування, та є преюдиціальними в розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, Відповідач розрахувався за отриманий товар частково, в сумі 137 352,10 грн., що підтверджується банківською випискою Позивача.

Так, за наслідками розгляду справи №910/21979/14, господарським судом міста Києва було стягнуто з Відповідача, зокрема, 355 116,22 грн. основного боргу, що складається з 50% авансових платежів, згідно специфікацій від 28.04.2014р. та від 21.05.2014р.

Суду доведено, що пеня та 3% річних, внаслідок прострочення Відповідачем здійснення авансових платежів за Договором в межах справи №910/21979/14, заявником було нараховано по 10.09.2014р.

Заперечуючи проти позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» посилається на те, що встановлення в Договорі положень щодо можливості стягнення курсової різниці не суперечить чинному законодавству, однак, стосується виключно випадків, коли купівля товару, визначеного умовами Договору здійснювалась за валютні розрахунки з подальшим вираженням у Договорі грошових зобов'язань з прив'язкою гривні до еквівалента в іноземній валюті.

Між тим, Відповідач зазначав, що умови п.п.5.2, 5.3 Договору, на його думку, суперечать чинному законодавству України, а відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» просило суд при винесенні рішення по розглядуваній справі, визнати вказані умови недійними.

Однак, господарський суд, твердження Відповідача вважає необґрунтованими та безпідставними виходячи з такого.

У п. 5.2 Договору сторони домовились визначати еквівалент ціни товару в доларах США або в євро, який сторони встановлюють у відповідній специфікації (ях) або в видаткових накладних, до договору шляхом зазначення курсу відповідної валюти до української гривні згідно п. 5.3 договору, а саме, сума вартості товару визначається постачальником за курсом продажу долара США (євро) до гривні згідно даних Української міжбанківської валютної біржі на дату складання специфікації (іх) або відвантаження товару згідно видаткових накладних (у випадку відсутності специфікації (ій)).

У випадку, коли курс продажу долара США (євро) до української гривні за даними УМВБ на дату оплати товару є незмінним, або нижчим, ніж на дату складання специфікації (ій) або відвантаження товару згідно видаткових накладних (у випадку відсутності специфікації (ій)) покупець здійснює оплату товару в сумі, зазначеній у відповідній специфікації або видатковій накладній (у випадку відсутності специфікації (ій)), а у випадку, коли курс продажу долара США (євро) до української гривні згідно даних УМВБ на дату оплати товару вищий, ніж курс долара США (євро) до української гривні згідно даних УМВБ на дату складання специфікації (ій) або відвантаження товару згідно видаткових накладних (у випадку відсутності специфікації (ій)), для визначення суми, яка підлягає до сплати, сторони використовують формулу:

С2=С1*К2/К1, де:

С2 - сума платежу в гривнях, що визначається на дату оплати товару,

С1- вартість товару в гривнях, зазначена в відповідній специфікації або в видатковій накладній (в випадку відсутності специфікації),

К1-курс продажу долара США (євро) за даними УМВБ на дату складання специфікації (ій) або відвантаження товару згідно видаткових накладних (у випадку відсутності специфікації (ій)),

К2- курс продажу долара США (євро) за даними УМВБ на дату оплати товару. У день здійснення платежу покупець самостійно без пред'явлення рахунку зі сторони постачальника проводить індексацію вартості товару у вище встановленому порядку та сплачує постачальнику проіндексовану суму відповідного платежу (п. п. 5.3.1., 5.3.2 договору).

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Відповідно до ст..ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відтак, за висновками суду, коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти) не заборонено та не суперечить чинному законодавству України.

Так, згідно з п. 1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

При цьому застосування даної статті господарським судом при прийнятті рішення можливе у разі одночасної наявності таких умов: пов'язаність оспорюваного договору з предметом спору та невідповідність (суперечність) вказаного договору законодавству.

Таким чином, встановивши, що зміст договору суперечить чинному законодавству, господарський суд, керуючись ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 09.12.2003р. у справі №32/206 та від 20.01.2004р. у справі №8/113-2003.

Відтак, підстав для виходу за межі позовних вимог та визнання п.п.5.2, 5.3 Договору, господарський суд не вбачає.

При цьому, судом враховано, що в ст.204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

Враховуючи вище викладене, положення п.5.1 Договору, за висновками суду, оплата отриманого Відповідачем товару, зокрема, за останньою видатковою накладною №1913 від 26.06.2014р. мала бути здійснена в строк до 06.07.2014р.

Курс продажу долара США до української гривні згідно даних УМВБ становив станом на: 28.04.2014р. за 1 долар США - 11,76 грн., 21.05.2014р. за 1 долар США - 12,23 грн. та 22.12.2014р. за 1 долар США -16,19 грн.

Відтак, оскільки коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти) не заборонено та не суперечить чинному законодавству України, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» основного боргу з урахуванням курсової різниці у розмірі 641 132,07 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням взятих на себе за Договором зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» Позивачем заявлено вимогу про стягнення з останнього пені в сумі 50 290,44 грн. та штрафу в розмірі 82 426,01 грн.

Заявником нараховано пеню на: не оплачену суму авансових платежів (335 116,22 грн.) за період з 11.09.2014р. по 22.12.2014р.; не оплачену суму простроченого платежу (394 076,16 грн.) за період з 02.10.2014р. по 22.12.2014р. та не оплачену суму простроченого платежу (18 043,92 грн.) за період з 07.07.2014р. по 22.12.2014р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктами 7.4, 7.5 Договору сторони визначили, що за порушення строку оплати, який вказано у відповідній (их) специфікації (ях) до договору та (або) п. 5.1 та (або) п. 5.3 та (або) п. 9.3 даного договору, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за порушення строку оплати більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальникові додатково штраф в розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Таким чином, оскільки Відповідач допустив прострочення оплати, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п.п. 7.4, 7.5 договору, Позивачем, окрім пені нараховано штраф в розмірі 82 426,01 грн.

Так, заявником було нараховано штраф по специфікації від 28.04.2014р. в сумі 60 838,83 грн., по специфікації від 21.05.2014р. в сумі 17 978,40 грн. та за видатковою накладною №1913 від 26.06.2014р. в сумі 3 608,78 грн.

Твердження Відповідача з приводу безпідставності, на його думку, нарахування штрафу та пені, господарський суд не приймає в силу наступного.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки останні є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.5 Договору не суперечить нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену Договором суму, і є правовим наслідком прострочення оплати товару з вини Відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу..

Після проведення судом розрахунку суми неустойки, господарський суд дійшов висновку, що наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Агоробонус» розрахунок пені в сумі 50 290,44 грн. та штрафу в розмірі 82 426,01 грн. є арифметично вірним, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, заявником заявлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» 3% річних в розмірі 5 743,61 грн.

Позивачем нараховано 3% річних по: специфікації від 28.04.2014р. в сумі 245 224,22 грн. за період з 11.09.2014р. по 22.12.2014р. в розмірі 2 076 грн., по специфікації від 21.05.2014р. за період з 11.09.2014р. по 22.12.2014р. в розмірі 761 грн., по специфікації від 28.04.2014р. за період з 02.10.2014р. по 22.12.2014р. в розмірі 2 050,12 грн., по специфікації від 21.05.2014р. за період з 02.10.2014р. по 22.12.2014р. в розмірі 605,85 грн. та по видатковій накладній №1913 від 26.06.2014р. за період з 07.07.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 250,64 грн.

Заперечуючи проти позову в частині нарахування 3% річних, Відповідач зазначив, що останнім заявлені Позивачем неправомірно, оскільки майнові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агоробонус» від знецінення національної валюти вже заявлені до відновлення судом при стягненні сум курсової різниці. Проте, суд заперечення Відповідача вважає необґрунтованими в силу наступного.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Тобто, положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Відтак, враховуючи вище наведене та перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги Позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Агоробонус» заявлено також вимогу про стягнення з Відповідача відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 69 880,63 грн.

Позивачем було проведено нарахування відсотків наступним чином: по специфікації від 28.04.2014р. за період з 11.09.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 25 258,09 грн., по специфікації від 21.05.2014р. за період з 11.09.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 9 258,88 грн., по специфікації від 28.04.2014р. за період з 02.10.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 24 943,10 грн., по специфікації від 21.05.2014р. за період з 02.10.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 7 371,14 грн. та по видатковій накладній №1913 від 26.06.2014р. за період з 07.07.2014р. по 22.12.2014р. в сумі 3 049,42 грн.

Так, п.5.8 Договору передбачено, що в разі поставки товару до його повної оплати Постачальник має право нарахувати Покупцю відсотки за користування товарним кредитом у наступному порядку:

- в період до кінцевого строку оплати вартості товару, зазначеної в відповідній специфікації (ях) до договору відсотки за користування товарним кредитом не нараховуються (п.5.8.1);

- початком нарахування відсотків за користування товарним кредитом вважається наступний день за днем кінцевої дати сплати вартості товару (п.5.8.2);

плата за використання товарного кредиту становить 0,1% від вартості поставленого та неоплаченого товару за кожен календарний день користування, починаючи з дати, визначеної в п.5.8.2 до дня оплати товару в повному обсязі.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

У п.6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 69 880,63, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги Позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях вказав, що, на його думку, наявні підстави для застосування до вимог Позивача п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України в частині зменшення стягуваного розміру пені та штрафу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Оцінивши співвідношення розміру заявленої пені, розмір заборгованості, врахувавши майновий стан сторін, положення вищенаведених норм та доводи, якими Відповідач обґрунтовує необхідність зменшення пені, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та штрафу.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест», що за минулий сільськогосподарський рік для підприємства, яке основним видом своєї господарської діяльності має сільське господарство, було занадто фінансово-збитковим, оскільки на орендованій земельній площі понад 1500 га несприятливими погодними умовами було знищено закладений врожай ріпаку, кукурудзи та соняшнику, чим завдано збитків понад 18 млн. грн., що для Відповідача є значним розміром матеріальної шкоди, не приймається судом до уваги, з огляду на наступне.

Так, Відповідач на підтвердження власної позиції надав копію сертифікату №2635 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислової палати України з якого слідує, що внаслідок стихійного лиха влітку 2014 року на площах Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» у Народицькому районі Житомирської області на 12.07.2014р. були пошкодженні та загинули: озимий ріпак - 400 га (акт від 14.07.2014р., затверджений управлінням агропромислового розвитку Народицької районної державної адміністрації Житомирської області. Також внаслідок стихії було значно пошкоджено кукурудзу на площі 1153 га (акт від 15.07.2014р., затверджений комісією у складі представників ДПЗКУ по Житомирській області, страхової компанії «АгроРиск Україна Лтд» ТОВ «Хаски-Інвест».

У п.8.1 Договору визначено, що сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталось внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умов, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку.

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.

Водночас, суд не приймає до уваги посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, що сталися 12.07.2014р. на території оброблювальних полів, оскільки предметом розглядуваного позову є стягнення заборгованості, що виникла до 12.07.2014р., тобто відсутній причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання в травні 2014 року та несприятливими погодними умовами влітку 2014 року.

Між жим, відповідно до 8.3 Договору сторона, що має намір посилатись на форс-мажорні обставини, зобов'язана протягом 10 календарних днів із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.

Однак, Відповідач для уникнення відповідальності за порушеними зобов'язаннями, не здійснив заходів, передбачених п.8.2 Договору та не надав суду доказів вчинення певних дій виходу з форс-мажорних обставин.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаски-Інвест» (04205, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Тимошенка, буд. 29, кв. 62, ідентифікаційний 34343330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська область, м. Ірпінь, с.м.т. Ворзель, вул. Крупської, буд.18, ідентифікаційний код 36426339) основний борг з урахуванням курсової різниці у розмірі 641 132 (шістсот сорок одна тисяча сто тридцять дві) грн. 07 коп., пені в сумі 50 290 (п'ятдесят тисяч двісті дев'яносто) коп. 44 коп., 3% річних в розмірі 5 743 (п'ять тисяч сімсот сорок три) грн. 61 коп., штраф в сумі 82 426 (вісімдесят дві тисячі чотириста двадцять шість) грн. 01 грн., відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 69 880 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 63 коп., а також судовий збір в сумі 16 989 (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 46 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.04.2015р.

Суддя І.І.Борисенко