Постанова № 43552644, 08.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 р. Справа № 815/5865/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №650 о/с від 15.09.2014 р. в частині звільнення начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді та зобов'язання виплатити грошове утримання за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И ЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області про:

- визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №650 о/с від 15.09.2014 р. в частині звільнення начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ;

- поновлення полковника міліції ОСОБА_2 на посаді начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області;

- зобов'язання Овідіопольський РВ ГУМВС України в Одеській області виплатити ОСОБА_2 грошове утримання за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що позивач - ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області.

З метою вдосконалення діяльності органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ, забезпечення належного виконання службових завдань, Міністерством внутрішніх справ України 14.07.2014 р. винесено Наказ №663 "Про організаційно-штатні зміни в органах і підрозділах МВС", яким затверджено Перелік змін у штатах МВС, у відповідності до якого, відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області реорганізовується, скорочуються всі посади, створюється Східний відділ міліції (с.Авангард).

Наказом ГУ МВС України в Одеській області №2123 від 15.07.2014 р. "Про організаційно-штатні зміни в органах і підрозділах ГУМВС" оголошено Перелік змін у штатах ГУМВС України в Одеській області. УКЗ ГУМВС, керівникам підрозділів в яких проводяться організаційно - штатні зміни, в установленому порядку відповідно до статті 49-2 КЗпП попередити працівників про наступне вивільнення і відповідно до частини 1 пункт у 5 статті 20 Закону України від 01 березня 1991 року №803-ХІІ "Про зайнятість населення" подати до державної служби зайнятості звіти про заплановане вивільнення працівників.

Згідно Переліку змін у штатах ГУМВС, оголошеного Наказом ГУМВС України в Одеській області від 15.07.2014р. №2123, затвердженого Наказом МВС України 14.07.2014р. №663, відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області реорганізовується, скорочуються всі посади, створюється Східний відділ міліції (с.Авангард).

15.09.2014 р. наказом №650 о/с Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у запас Збройних Сил: відповідно до п.64 "г" (через скорочення штатів): полковника міліції ОСОБА_2 (У-132708), начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області 15 вересня 2014 року; сплативши грошову компенсацію за 33 доби невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01.01.2014 р. по день звільнення.

Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 28 років 01 місяць 14 днів, у пільговому обчисленні - 31 рік 16 днів.

Підстава: накази МВС України від 14.07.2014 р. №663 "Про організаційно -штатні зміни в органах і підрозділах МВС", ГУМВ від 15.07.2014 р. №2123 "Про організаційно - штатні зміни в органах і підрозділах ГУМВС" та рішення КК ГУМВС від 11.09.2014 р. №14.

Не погоджуючись з вказаним Наказом ГУМВС України в Одеській області від 15.09.2014р. №650 о/с, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування з підстав наведених у позові.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при виданні спірного Наказу №650 о/с від 15.09.2014 р., ГУ МВС України в Одеській області дотримані усі встановлені чинним законодавством України вимоги та враховані у сукупності всі обставини, котрі мали значення при вирішенні питання щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, а тому є правомірним та таким, що винесений обґрунтовано, розсудливо та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а також в межах компетенції суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п. 15 ч. 1 статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

У розділі IV цього Положення викладено умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі при скороченні штатів, але значення терміну "скорочення штатів" не розкрито, у зв'язку із чим при встановленні наявності такого скорочення і правомірності його проведення необхідно керуватися нормами трудового законодавства.

У разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Пунктом 64 підпункту "г" вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Процедура звільнення зі служби через скорочення штатів Положенням детально не визначена.

Оскільки спеціальним нормативним актом не можуть бути звужені права працівника, порівняно із правами, передбаченими КЗпП України, в частині процедури звільнення працівника з підстав скорочення штату підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Так, згідно статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"(зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

Таким чином, положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, в установі, організації в даній статті КЗпП України мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров'я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Такий висновок можна зробити виходячи з положень Ухвали Верховного Суду України від 04 серпня 2010 року по справі № 6-8884св10.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2014 р. наказом №650 о/с Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у запас Збройних Сил: відповідно до п.64 "г" (через скорочення штатів): полковника міліції ОСОБА_2 (У-132708), начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області 15 вересня 2014 року; сплативши грошову компенсацію за 33 доби невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01.01.2014 р. по день звільнення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем при звільнені позивача через скорочення штатів не дотримано норми ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України.

Безпідставним на думку колегії суддів є висновок суду першої інстанції стосовно дотримання відповідачем порядку вивільнення працівників встановленого ст. 49-2 КЗпП України, оскільки самі по собі акти про відмову від ознайомлення з попередженням про наступне звільнення від 15.07.2014р. №65/9-341 від 15.07.2014р. №65/9-342; акти про відмову від прибуття для ознайомлення з результатами атестування від 05.09.2014р.; акт про відмову від отримання повідомлення про прибуття на засідання кадрової комісії ГУМВС України в Одеській області 11.09.2014р. о 15.00 год. №65/9-394 від 10.09.2014р., не є належними доказами та не можуть бути розцінені, як підстави належного повідомлення позивача щодо наступного звільнення через скорочення штатів у двомісячний строк, так і того, що останній відмовився від запропонованих посад.

Більш того, листом Сектору медичного забезпечення ГУ МВС України в Одеській області надано інформацію щодо перебування на лікарняному за період з 01 липня 2014 року по 01 жовтня 2014 року ОСОБА_2: з 17.06.2014 р. по 01.08.2014 р.; з 04.08.2014 р. по 26.08.2014 р.; з 28.08.2014 р. по 20.09.2014 р.; з 22.09.2014 р. по 01.10.2014 р.

Натомість, не зважаючи на факт обізнаності відповідача про перебування ОСОБА_2 на лікарняних, що не заперечується і самим відповідачем, відповідач продовжував вчиняти дії, що регулюють вивільнення працівників встановленого ст. 49-2 КЗпП України.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в момент звільнення позивач перебував на лікарняному, який був закінчений 20 вересня 2014 року. Звільнений він був 15 вересня 2014 року.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не регламентує питання порядку звільнення працівників ОВС у разі знаходження їх на лікарняному листі.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відтак, є таким, що заслуговує на увагу, довід апелянта про те, що його звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності незаконно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до вмотивованого висновку, що звільнення позивача відбулося з грубим порушенням вимог ч.3 ст. 40, ч. 3 ст. 49 - 2 КЗпП України, а тому Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №650 о/с від 15.09.2014 р. в частині звільнення начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ підлягає скасуванню, оскільки не відповідає критеріям правомірності, як законність, обґрунтованість, добросовісність та розсудливість.

Не відповідають встановленим та з'ясованим фактичним обставинам справи, посилання суду першої інстанції на недотримання позивачем пп. 1.3, 1.4, 1.5 Наказу Головного управління МВС України в Одеській області №530 від 30.05.2008 р. "Про додаткові заходи щодо впорядкування звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність особового складу органів та підрозділів ГУМВС", оскільки матеріали справи свідчать про зворотне, а саме, що позивач проходив лікування та отримував документи у відомчому закладі охорони здоров'я.

Відповідно ст. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Так, з оскаржуваного наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №650 о/с від 15.09.2014р. вбачається, що позивача звільнено з посади начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області , а тому колегія суддів приходить до висновку про поновлення позивача саме на ту посаду, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області.

При цьому Овідіопольський РВ ГУМВС України в Одеській області повинен виплатити на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2014 року по день поновлення на роботі.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що суд не може ухвалювати рішення про визначення конкретних сум, а повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати останніх провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Натомість відповідач, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не були встановлені всі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а встановленим обставинам не надана належна правова оцінка, а тому постанова суду Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року підлягає скасуванню.

Враховуючи, що судом першої інстанції, при вирішенні справи, порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.п.3, 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст.205, ст.207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И ЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2015 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_2.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №650 о/с від 15.09.2014р. в частині звільнення начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділення міліції на промтоварному ринку Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області з 15 вересня 2014 року.

Зобов'язати Овідіопольський РВ ГУМВС України в Одеській області виплатити на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2014 року по день поновлення на роботі, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 207, 06 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: О.В. Лук'янчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В. Кравченко