Ухвала суду № 43552542, 07.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 р. Справа № 990/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техелектра» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Техелектра» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 11.09.2012 №№0001442201, 0001452201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Товариством з обмеженою відповідальністю «Оратанія-Буд» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектспецтрейдмарк» (далі - ТОВ-2), Приватним підприємством «Західбудсервіс» (далі - ПП), Закритим акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Укрзахіденерго» (далі - ЗАТ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ» (далі - ТОВ-3) та Приватним підприємством «Воллі» (далі - ПП-1), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в справі №2а/0370/3880/12 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в них товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позивача відсутні документи про транспортування придбаних у контрагентів товарів, сертифікатів їх якості. Актами перевірок останніх встановлено відсутність у таких необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності та їх відсутність за місцезнаходженням, а отже фіктивність такої діяльності.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Луцької міської ради 25.09.2002, взято на податковий облік у відповідача 03.10.2002, 20.06.2003 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, будівництво будівель, інші роботи з завершення будівництва (а.с.23-25, 34 т.1).

На підставі акта від 23.08.20012 №3988/22-5/32144648 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з ТОВ-1, ТОВ-2, ПП, ЗАТ, ТОВ-3, ПП-1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, з урахуванням внесених змін, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.1 ст.203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, договори купівлі-продажу позивача з вищеназваними контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону;

- п.1.4 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) та ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 20900,00грн, в т.ч. за лютий-вересень 2011 року в розмірі 1257грн, 2151грн, 3378грн, 5822грн, 3297грн, 2448грн, 1618грн та 929грн відповідно;

- п.3.1 ст.3, п.5.2, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 24375грн, в т.ч. за І-ІІІ квартали 2011 року в розмірі 4260грн, 14372грн та 5743,00грн відповідно (а.с.33-60, 130 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його зазначеними контрагентами-продавцями, використавши при цьому акти перевірок останніх, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

11.09.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001442201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 24376грн (основний платіж 24375грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн);

№0001452201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 22149,75грн (основний платіж 20900грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1249,75грн)(а.с.7-8 т.1).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.9-22 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу(п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в Законі №334/94-ВР, який регулював спірні податкові відносини у відповідних періодах до набрання чинності (у певній частині) ПК України щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Водночас, покликання податкового органу на вимоги Закону №168/97-ВР, який втратив чинність з 01.01.2011 з набранням чинності ПК України, є безпідставними на, що правильно звернув увагу суд першої інстанції, оскільки відповідні господарські операції та їх відображення в податковому обліку мали місце після вказаної дати.

Статтею 1 Закону №996-XIVвизначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат (витрат) до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (безтоварність, фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ-1 договором купівлі-продажу від 23.05.2011 №2305/2 на поставку електротоварів, рахунками фактурами, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого товару, платіжними дорученнями (а.с.104-114 т.1);

- ТОВ-2 договором купівлі-продажу від 06.04.2011 №0406/01 на поставку електротоварів, рахунками фактурами, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого товару, платіжними дорученнями (а.с.74-103 т.1);

- ПП договором від 09.03.2011 №1103-1Л про надання послуг електромонтажних робіт та специфікаціями до нього, актами надання послуг (виконання робіт), податковими накладними, рахунками на оплату та платіжними дорученнями (а.с.61-68, 72-73 т.1);

- ЗАТ договором купівлі-продажу від 25.02.2011 №225006 на поставку електротоварів, видатковою та податковою накладною, платіжним дорученням (а.с.115-118 т.1);

- ТОВ-3 видатковою та податковою накладною на поставку електротоварів, рахунком-фактурою на оплату та платіжним дорученням (а.с.126-129 т.1);

- ПП-1 договором від 19.05.2011 №76/05 надання послуг електромонтажних робіт, актом здачі-приймання робіт (надання послуг), податковою накладною, рахунком-фактурою на оплату та платіжним дорученням (а.с.119-122, 125 т.1).

Поряд з цим, згідно договору оренди приміщень від 03.01.2011 №0301/1 ТОВ орендує у Приватного акціонерного товариства спільне українсько-словацьке підприємство «Теріхем-Луцьк» (далі - ПАТ) частину приміщення, що знаходиться за адресою м.Луцьк, вул.Рівненська, 76а, яке являє собою частину приміщення інженерно-побутового комплексу та використовується позивачем в якості складського приміщення. Пунктом 6.1 цього договору визначено, що ТОВ може здійснювати за власний рахунок поточний ремонт об'єкта, що орендується, а також може здійснити за власний рахунок ремонт електричних систем, та систем освітлення, згідно погоджених кошторисів (а.с.1-4 т.2).

Погодженими з ПАТ локальними кошторисами від 03.03.2011 №2-1-1 та 17.05.2011 №2-1-1 визначено вартість робіт по реконструкції системи освітлення вказаних складських приміщень 23255грн та 15023грн відповідно (а.с.233-239 т.1).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому, з наведених договорів купівлі-продажу електротоварів видно, що відповідний товар мав постачатися продавцями на склад покупця (ТОВ), а через свою малогабаритність міг пересилатися як поштою, так і через знайомих осіб, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари, використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами, які отримали належну оцінку (а.с.169-232, 240-250т.1).

Зазначені вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та робіт придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних (а.с.35-39, 142-150 т.1).

Додатково, необхідно зазначити, що ПП та ПП-1 мали відповідні ліцензії на здійснення робіт з монтажу внутрішніх та зовнішніх інженерних систем, мереж, приладів і засобів вимірювання (а.с.69-71, 123-124 т.1), а здійснені ТОВ-1 та ТОВ-2 господарські операції відповідали основному виду їх діяльності - оптова торгівля будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі (а.с.143-144, 147-148 т.1).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1, ТОВ-2, ПП, ЗАТ, ТОВ-3 та ПП-1 із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок (проведених аналізів діяльності) таких, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.34-39 т.1, а.с.5-29 т.2).

Податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок (проведених аналізів діяльності) цих контрагентів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до відповідних перевірок (проведення аналізу діяльності) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Також, апеляційним судом встановлено, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року, в справі №2а-5793/11/1070 за позовом ТОВ-1 до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними дій та скасування наказу, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ ОДПІ від 07.04.2011 №305 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ-1» (далі - Наказ) та протиправними дії, пов'язані із проведенням такої перевірки на підставі Наказу (а.с.133-141 т.1).

Як вбачається із цих судових рішень, на підставі Наказу була проведена відповідна перевірка за наслідками якої складено акт від 07.04.2011 №277/23-2/33967917.

Такий акт (його висновки) не використовувався відповідачем під час проведення перевірки ТОВ, а тому зазначені судові рішення не мають значення для вирішення даної справи, на що не звернув увагу суд першої інстанції. Більше того, станом на 10 грудня 2012 року (дата прийняття постанови цим судом), постанова Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року не набрала законної сили.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 10 квітня 2015 року.