Постанова № 43552111, 01.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2015 рокусправа № 808/1363/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

за участю секретаря: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Строитель» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 за позовом до відповідача про Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Строитель» Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строитель» (далі по тексту - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.02.2014 року №00000302201.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позові, зазначив, що для того, щоб скористатись повноваженнями, передбаченими пп.54.3.4. п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, на підставі якої винесено спірне повідомлення-рішення, відповідач повинен був мати рішення суду про визнання директора ТОВ фірма «Строитель» ОСОБА_1 винним у в ухиленні від сплати податків.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Дане рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що із постанови Орджонікідзевського районного суду від 15.10.2013 року про закриття провадження у кримінальній справі вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КПК України, але звільнено від покарання у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Строитель», не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що судового рішення, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину щодо ухилення від сплати податків, не існує.

Відповідачем надано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вказує, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення підставою для визначення зобов'язань слугував пп.54.3.4 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та постанова Орджонікідзевського районного суду від 15 жовтня 2013 року. Відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлено клопотання про здійснення процесуального правонаступництва у даній адміністративній справі, а саме заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на Державну податкову інспекцію у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2014 року №311, колегія суддів ухвалила здійснити процесуальне правонаступництво у даній адміністративній справі, а саме: замінити відповідача по справі - Державну податкову інспекцію у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на Державну податкову інспекцію у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін оскаржуване судове рішення.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін по справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, до податкового органу - відповідача по справі, надійшла постанова слідчого від 17.04.2012 року про призначення позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ фірма «Строитель» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджетів податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Таврія Будпостач» за період з 2008 року по теперішній час, за наслідками чого було проведено відповідну перевірку, результати якої оформлено актом № 110/22-1109/13615559 від 08.06.2012 року.

30.01.2014 року контролюючим органом отримано постанову Орджонікідзевського районного суду від 15.10.2013 року по справі № 0818/6657/2012, відповідно до резолютивної частини якої кримінальну справу по звинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 212 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

11 лютого 2014 року на підставі вищевказаної постанови суду податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 806227 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 201556,75 грн.

Як свідчить зміст названого податкового повідомлення-рішення, останнє винесено податковим органом на підставі підпункту 54.3.4 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 54.3.4 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки обставин, передбачених підпунктом 54.3.4 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, тобто наявності судового вироку, у даному випадку не існує, слід дійти висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству.

Доводи суду першої інстанції та податкового органу стосовно того, що рішення податкової є законним та обґрунтованим, оскільки відповідає нормам п.58. 4 статті 58 Податкового кодексу України, не приймаються судом, оскільки посилань на норму ст..58 Податкового кодексу України назване податкове повідомлення-рішення не містить.

Крім того, слід зазначити наступне.

У відповідності до пункту 58.4 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Колегія суддів вбачає наявність неузгодженості між зазначеними нормами Податкового кодексу України та нормами підпункту 54.3.4 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України в частині форми та змісту судового рішення, яке є підставою для самостійного визначення податковим органом грошового зобов'язання платнику податків. Судом при цьому враховано наступне.

Згідно пункту 3.2 статті 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до висновку Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 29 червня 2006 року по справі «Панталеєнко проти України» вирішення питання відносно невинуватості обвинуваченого можливе до тих пір, поки кримінальний процес не закінчується прийняттям обвинувального вироку.

Таким чином, колегія судів виходить із встановленої необхідності доведення вини шляхом дотримання певних процедур.

Також у вказаному рішення Європейського суду з прав людини зазначено, що практика Суду встановлює, що принцип презумпції невинуватості порушується, коли судове рішення відносно особи, звинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про те, що вона винна без доведення її провини у відповідності до закону. Навіть за відсутності будь-яких формальних даних досить припущень, що суд вважає особу винною. Більше того, пункт 2 статті 6 не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, але поширюється також на судові рішення, прийняті після того, як кримінальне провадження було припинене.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для самостійного визначення податковим органом грошового зобов'язання платнику податків у спірних правовідносинах може бути судове рішення лише у формі вироку суду у кримінальній справі, який набув законної сили. Натомість доказів існування такого рішення суду податковим органом не надано. Постанова Орджонікідзевського районного суду від 15.10.2013 року по справі № 0818/6657/2012, з огляду на зазначені правові норми та викладену практику Європейського суду з прав людини, не може бути розцінена, як судове рішення, яке є співставним із вироком суду в контексті розглядуваної суперечності норм податкового законодавства.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем не враховано норми підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Виходячи із вищезазначеного, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що прийнято безпідставно, необґрунтовано та протиправно, а податковим органом не надано беззаперечних доказів його правомірності.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, суд апеляційної інстанції виходить із наявності підстав для задоволення апеляційної скарги, необхідності скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 та задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Строитель» - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі №808/1363/14 - скасувати.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000302201 від 11 лютого 2014 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю фірми «Строитель» податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко